ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 3/162-2-11/177-6/176а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ТОВ “НП” ЛТД
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 09.09.2003
Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 3/162-2-11/177-6/176а
за позовом ТОВ “НП” ЛТД
до ДПІ м. Чернігова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В с т а н о в и в:
Рішенням від 09.07.2003 господарського суду Чернігівської
області в позові відмовлено у зв’язку з відповідністю
оспорюваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного
законодавства, що обумовлено обставинами віднесення позивачем до
податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних,
які заповнені з численними порушеннями п. 7.2.1 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема,
не були вказані місце розташування покупця і продавця, прізвище
особи, що склала податкову накладну, порядковий номер податкової
накладної.
Постановою 09.09.2003 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав, а також з
посиланням на ст. 30 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній
до 01.01.2004) та ст. 8 чинного за той час Закону України “Про
підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
.
ТОВ “НП” ЛТД у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, справу передати на новий розгляд, оскільки
вважає помилковими висновки суду про відсутність в усіх
податкових накладних певних реквізитів, перелічених в п. 7.2.1
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, так як насправді таких накладних лише дві
(податкові накладні від ТОВ “Х” та від ТОВ “А"), а не всі сорок
вісім.
Окрім того, скаржник вказує на неправомірність посилань суду на
ст. 30 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 8 Закону України “Про
підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
як на підтвердження відсутності
заповнення в податкових накладних графи “місцезнаходження”,
оскільки у цих нормативних актах йдеться лише про
місцезнаходження і аж ніяк не про адресу юридичної особи, а
згідно зі ст. 2 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до податкових та бюджетних
відносин даний кодекс не застосовується.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом першої та апеляційної
інстанції і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
позивача підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та
постанова скасуванню з передачею справи на новий розгляд з
наступних підстав.
На спірні податкові правовідносини, пов’язані з віднесенням
позивачем протягом 1999-2001 р.р. до податкового кредиту сум
ПДВ, сплачених у складі ціни за товар своїм контрагентам, та
порядком оформлення податкових накладних поширюється дія
п. 7.2.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (
168/97-ВР ) та положень Порядку заповнення податкової накладної
(затверджено наказом ДПА України від 30.05.97 № 165 та
зареєстровано в Мінюсті України 23.06.97 за № 233/2037), чим
спростовуються помилкові посилання суду апеляційної інстанції в
обгрунтування своїх висновків на ст. 30 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в
редакцўї. чинній до 01.01.2004), оскільки відповідно до ст. 2 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
цей кодекс не підлягає застосуванню до
бюджетних та податкових правовідносин.
Касаційна інстанція відхиляє також вміщені в оскаржуваній
постанові посилання суду на ст. 8 Закону України “Про
підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
(втратив чинність з 01.01.2004),
згідно якої місцезнаходженням юридичної особи може бути
місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або
місцезнаходження за іншою адресою (договір оренди тощо),
оскільки підпунктом “д” п. 7.2.1 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
чітко визначено
обов’язковість зазначення у податковій накладній місця
розташування юридичної особи або місця податкової адреси
фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, а тому не слід
ототожнювати певне місце розташування юридичної особи (назва
населеного пункту) з конкретною юридичною чи фактичною адресою
(населений пункт, вулиця, будинок тощо) платника податку.
Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-
рішення в акті перевірки № 26-210 від 02.07.2002 визначено ті
обставини, що позивачем в порушення вимог п. 7.4.5 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
завищено
на протязі 1999-2001 р.р. податковий кредит на загальну суму
46742 грн., яке, на думку відповідача, сталося внаслідок
заповнення наявних у справі 48 податкових накладних (а.с. 41-89)
з численними порушеннями п. 7.2.1 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а саме замість місця
розташування юридичної особи продавця у відповідній графі
податкової накладної вказана лише назва населеного пункту або не
вказано нічого.
Водночас судом першої та апеляційної інстанції встановлено
відсутність в деяких податкових накладних певних обов’язкових
реквізитів: порядковий номер податкової накладної, прізвище
особи, що склала податкову накладну, місце розташування продавця
і покупця.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх
інстанцій про те, що відсутність хоча б одного з реквізитів,
передбачених п. 7.2.1 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позбавляє покупця права на
включення до податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ на
підставі таких накладних. Однак при прийнятті оскаржуваних
рішень та постанови судами не надавалася належна правова оцінка
змісту наявних у справі податкових накладних (а.с. 41-89) на
предмет наявності у цих накладних всіх обов’язкових реквізитів,
вичерпний перелік яких встановлено п. 7.2.1 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що є підставою
для нового розгляду даної справи.
Адже, у згаданому вище вичерпному переліку законодавцем не
визначено в якості обов’язкових реквізитів податкових накладних
відомостей щодо прізвища особи, що склала податкову накладну, та
стосовно юридичної (фактичної) адреси продавця і покупця.
Водночас з матеріалів справи вбачається відсутність зазначення
місця розташування продавця лише в трьох податкових накладних
(а.с. 51,72,88), в зв’язку з чим не виключається наявність
підстав вважати, що по інших накладних позивачем правомірно
віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені контрагентам
в ціні придбаного товару, та відповідно належне оформлення таких
податкових накладних.
У зв’язку з цим касаційна інстанція на підставі ст. 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважає за необхідне доручити суду першої
інстанції при новому розгляді справи ретельно перевірити доводи
скаржника щодо неналежного оформлення лише двох наявних у справі
податкових накладних (а.с. 72,88) та як наслідок визначитись
щодо наявності чи відсутності підстав для часткового задоволення
позовних вимог у даній справі.
З огляду на наведене колегія визнає передчасними висновки суду
першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для
відмови у позові та повну відповідність чинному законодавству
оспорюваного рішення відповідача.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судом першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, у
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне
значення для правильного вирішення спору, та їх подальшого
врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими
судом першої інстанції.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7–111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “НП” ЛТД” задовольнити.
Рішення від 09.07.2003 господарського суду Чернігівської області
та постанову від 09.09.2003 Київського апеляційного
господарського суду у справі № 3/162-2-11/177-6/176а скасувати з
передачею справи на новий розгляд до господарського суду
Чернігівської області.