ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 2-16/1338-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О.- головуюча,
Рибака В.В.,
Бур'янової С.С.,
за участю представників сторін:
від позивача – не з’явився
від відповідача – не з’явився
розглянувши матеріали ДПІ у м. Сімферополі
касаційної скарги
на постанову від 02.12.03
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-16/1338-03
господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом ТОВ “Агро Крим Кристал”
до ДПІ у м. Сімферополі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
23-24.09.03 у справі № 2-16/13383-2003 позов ТОВ “Агро Крим
Кристал” м. Сімферополь задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0012172301/0
від 11.07.03 ДПІ у м. Сімферополі про стягнення завищеної суми
бюджетного відшкодування в сумі 3300 грн. та штрафних санкцій в
сумі 1650 грн.
Як на правову підставу такого висновку суд послався на п. 4.5
ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.97 № 168/97-ВР та п. 1.25 ст. 1 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та прийшов до висновку, що безнадійна заборгованість по змісту
цих норм може бути визнана такою не тільки по факту судового
розгляду, а й по факту сплину строку позовної давності (ст. 71
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 02.12.03 рішення господарського суду першої інстанції
залишено без зміни з тих же підстав.
У поданій касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить
скасувати рішення та постанову зазначених судових інстанцій та
відмовити позивачу у позові.
В обгрунтування цих вимог скаржник послався на недослідженість
судовими інстанціями того факту, що позивачем при коригуванні
суми податкового зобов’язання не була застосована ч. 3 п. 4.5
ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, внаслідок чого відбулося невірне застосування
судовими інстанціями норм матеріального права.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши
юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи та повноту
їх встановлення, дослідивши правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, прийшла до висновку про
наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги,
виходячи з наступного.
Судовими інстанціями встановлено і це підтверджується
матеріалами справи, що ТОВ “Нива-Агро” не розрахувалося з
позивачем за відпущені йому товари на виконання умов договору
№ 16 від.04.місяця 1999р.
Відпуск товарів проведено 08.04.99 з оформленням податкової
накладної № 5859, в якій вартість товару визначена в сумі 19800
грн., в т.ч. 3300 грн. ПДВ. Сума податку була включена в
декларацію за квітень місяць 1999р.
ТОВ “Нива-Агро” на протязі трьох років не розраховувалося з
позивачем за отриманий товар і у зв’язку з цим сума боргу була
списана позивачем як безнадійний борг.
17.01.03 позивач подав до ДПІ у м. Сімферополі уточнену
декларацію за грудень 2002р. (дата сплину строку позовної
давності по розрахунках з ТОВ “Нива-Агро”) з коригуванням суми
ПДВ зі знаком “мінус” на 3300 грн.
При перевірці обгрунтованості зазначеної декларації з боку ДПІ у
м. Сімферополі такі дії позивача були визнані неправомірними.
Податковим повідомленням-рішенням № 0012172301/0 від 11.07.03 з
позивача була стягнута завищена сума бюджетного відшкодування по
ПДВ в сумі 3300 грн. та фінансові санкції в сумі 1650 грн.
Було визнано невірним застосування позивачем п. 4.5 ст. 4 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
п. 12.1.1 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
при вчиненні позивачем зазначених
дій.
Визнаючи такі дії ДПІ у м. Сімферополі неправомірними, судові
інстанції вважали, що за змістом цих статей зазначених
нормативних актів при визначенні заборгованості безнадійною не є
обов’язковим заявлення позову до дебітора, хоча в п. 4.5 ст. 4
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
наявне застереження відносно того, що визнання боргу безнадійним
проводиться у визначеному законодавством України порядку.
Такий порядок визначений пп. 12.1.1. п. 12.1 ст. 12 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 334/94-ВР від 28.12.94, що передбачає судове врегулювання
безнадійної заборгованості.
За таких умов до встановлених обставин справи судовими
інстанціями невірно було застосовано нормативні акти, що є
правовою підставою для скасування рішення та постанови судових
інстанцій (ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Витрати по держмиту підлягають покладенню на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
23-24.09.03 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 02.12.03 у справі № 2-16/1338-03
скасувати.
В позові відмовити.
3. Витрати по держмиту покласти на позивача.
Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати
відповідний наказ.