ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 1/309
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Дніпровської районної державної
адміністрації
на постанову від 14.10.03 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 1/309 господарського суду м. Києва
за позовом ТзОВ “Автотовари”
до Дніпровської районної державної
адміністрації
про визнання недійсним розпоряджень
У справі взяли участь представники сторін:
позивача: Спичак О.М., довір. у справі
відповідача: Рєдкозубов В.М., довір. у справі
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 10.10.2000 позовні
вимоги задоволено частково, визнано недійсними розпорядження
Дніпровської райдержадміністрації № 1089 від 30.12.1997 “Про
надання в орендне користування цілісного майнового комплексу
“Державне комунальне підприємство “Дніпровський ринок” в частині
п. 1, п. 5.1, п. 5.3 та відповідно п.п. 1.1, п. 1.2
Розпорядження № 69 від 28.01.1998 “Про внесення змін і доповнень
по тексту розпорядження № 1089”. Рішення мотивоване тим, що
спірні розпорядження не враховують пріоритетне право колективу
позивача, що користується майном та приміщеннями понад 17 років,
без урахувань визначеного права власності (суддя Н.І. Качан).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.10.2003 рішення місцевого суду від 10.10.2000 залишено без
змін. Апеляційна інстанція погодилися з висновками місцевого
суду (колегія суддів у складі: С. Бондар, Б. Отрюх, А.Тищенко).
В поданій касаційній скарзі Дніпровська районна у місті Києві
Державна адміністрація просить скасувати постанову апеляційної
інстанції від 14.10.2003, постанову заступника голови
арбітражного суду м. Києва від 19.06.2001 про перевірку в
порядку нагляду рішення від 10.10.2000 по справі № 1/309.
В позові ТОВ ТВФ “Автотовари” відмовити. Скарга мотивована тим,
що суди надали неправильну оцінку доказам. Відповідно ст. 6
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
орендодавцем майна може виступати тільки його
власник. АТВТ “Авентін” не був власником нежитлових приміщень і
відкритих торгівельних площ, на які претендує зараз ТОВ ТВФ
“Автотовари”. Щоб мати першочергове право на оренду нежитлових
приміщень, які належать АТЗТ “Дніпровський ринок”, ТОВ ТВФ
“Автотовари” мало бути структурним підрозділом останнього, а ні
АТВТ “Авентін”. В статуті позивача також не вказано, що він є
правонаступником АТВТ “Авентін” по розподільчому балансу між
останнім та товариством покупців – колективу магазину № 25
“Автотовари”.
Відповідач не заперечує, що товариство покупців – членів
трудового колективу магазину № 25 “Автотовари” набуло право на
оренду нежитлових приміщень, в яких було розташоване майно АТЗТ
“Авентін”. Останній на даний час цим право згідно чинного
законодавства не користувалося. З цього приводу звернулося до
райдержадміністрації біль ніж через 4 роки, коли приміщення були
надані в оренду іншому підприємству.
Висновок суду про те, що відокремити інженерні комунікації,
систему енергопостачання тощо можливо шляхом встановлення
відповідних лічильників, також протирічить ст. 4 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Відповідач вважає себе неналежним відповідачем, оскільки
Дніпровська районна державна адміністрація м. Києва ліквідована
з 01.10.2001 без правонаступництва. Також вважає, що при
розгляді даної справи в якості 3-ї особи необхідно було залучити
АТЗТ “Дніпровський ринок”.
Таким чином, місцевий суд та суд апеляційної інстанції порушили
зазначені норми процесуального та матеріального права.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Колегія зазначає, що постанова заступника голови арбітражного
суду м. Києва від 19.06.2001 про перевірку в порядку нагляду
рішення арбітражного суду м. Києва від 10.10.2000 по справі
№ 1/309, яку скаржник в касаційній скарзі просить скасувати,
скасована постановою Київського апеляційного господарського суду
від 14.10.2003 (а.с. 234).
Попередні судові інстанції встановили наступне.
ТОВ “Автотовари” було створене на базі товариства покупців.
Згідно договору купівлі-продажу державного майна № 000444/30 від
09.01.1996 товариство покупців, членів трудового колективу
магазину № 25 “Автотовари “АТВТ “Авентін” викупило державне
майно цілісного майнового комплексу магазину № 25 “Автотовари”
та обладнання стаціонарно розміщене на торгівельних майданчиках
ДКП “Дніпровський ринок”, які орендувалися АТВТ “Авентін”.
Викуплене майно було передано по акту приймання-передачі від
22.04.1996 і свідоцтвом № 773 від 22.04.1996 засвідчено право
власності позивача на вказане майно. Новостворене товариство
покупців стало правонаступником АТВТ “Авентін” в частині оренди
торгівельних площ Дніпровського ринку та магазина № 25, які
знаходилися у користуванні АТВТ “Авентін”, оскільки в 1995 році
в процесі викупу майна цілісного майнового комплексу було
складено розподільчий баланс між АТВТ “Авентін” та товариством
покупців.
В серпні 1997 року працівники ДКП “Дніпровський ринок” створюють
ЗАТ “Дніпровський ринок”. В грудні 1997 року ХІ сесія
Дніпровської райради приймає рішення № 149 про продаж ЗАТ
“Дніпровський ринок” оборотних матеріальних засобів цілісний
майновий комплекс ДКП “Дніпровський ринок”.
Відповідач розпорядженням № 1089 від 30.12.1997 (яке
оскаржується) надає ЗАТ “Дніпровський ринок” в орендне
користування на 10 років цілісний майновий комплекс ДКП
“Дніпровський ринок”, при цьому правонаступником прав та
обов’язків останнього вважається ЗАТ “Дніпровський ринок”.
Позивач вважає, що прийняті відповідачем оскаржувані акти
порушують його права на пріоритетне право отримати в оренду
частину приміщень по вул. Перова, 19.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.09.2002 у справі
№ 20/428, яке набрало чинності, зазначено, що магазин № 25
виділений в самостійний майновий комплекс.
Приватизація майна магазину № 25 та стаціонарно встановленого
обладнання на Дніпровському ринку була здійснена в січні 1996
року, тобто до дати винесення Київською міською
держадміністрацією розпорядження про передачу майна ринків до
комунальної власності (№ 465 від 29.04.1996).
Неодноразові звернення позивача до відповідача з проханням
укласти договір оренди залишилися без позитивної відповіді.
З огляду на встановлені судами обставини, апеляційний суд дійшов
правильного висновку, що право на оренду приміщення магазину
№ 25 і торгівельних площ виникло у позивача до винесення спірних
розпоряджень, згідно яких Дніпровському ринку було передано в
оренду все майно ринку. Товариство покупців по договору
купівлі-продажу держмайна від 09.01.1996 викупило державне майно
цілісного майнового комплексу магазину № 25 “Автотовари”. Майно
було передане 22.04.1996. 18.06.1996 товариство перереєстроване
в ТОВ ТВФ “Автотовари”. Після винесення розпорядження Київською
міською держадміністрацією № 465 від 29.04.1996 про передачу
майна ринків до комунальної власності районів,
райдержадміністрація Дніпровського району по заяві ТОВ ТВФ
“Автотовари”, керуючись п. 3 ст. 2 Закону України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
від
06.03.1992, п. 7 ст. 5 Закону України “Про приватизацію
державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
зобов’язана була укласти з
позивачем договір на оренду приміщення магазину № 25 та частини
торгівельних площ, де знаходиться викуплене обладнання, на строк
не менш ніж на 10 років. Судом встановлено, що прохання позивача
укласти такий договір оренди залишені відповідачем без
позитивної відповіді (а.с. 167 ч. 2).
Враховуючи викладене, касаційна інстанція не приймає до уваги
доводи скаржника про те, що позивач не може претендувати на
першочергове право на оренду нежитлових приміщень та відкритих
торгівельних площ. Крім того, дослідження доказів і встановлення
нових обставин справи, на якому наполягає райдержадміністрація,
згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не відноситься до компетенції
касаційної інстанції.
Твердження скаржника, що посилання суду на те, що шляхом
встановлення відповідних лічильників можливо відокремити
інженерні комунікації, систему енергопостачання, протирічить
ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, колегія вважає безпідставним. В означеній
статті 4 вказано, що у разі виділення цілісного майнового
комплексу структурного підрозділу підприємства складається
розподільчий баланс, що і сталося у даному випадку. Тобто не
виключена можливість технічними засобами відокремити майно
підрозділу підприємства.
Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що попередні
судові інстанції дійшли обгрунтованого висновку, що прийнявши
оскаржувані (в частині) розпорядження, відповідач порушив вимоги
чинного законодавства, що призвело до порушення прав та
охоронюваних законом інтересів позивача. Встановленим обставинам
справи, доказам по справі надана належна юридична оцінка.
Підстави для скасування постанови Київського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003 відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дніпровської районної державної адміністрації
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003 та рішення арбітражного суду
м. Києва від 10.10.2000 у справі № 1/309 – без змін.