Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "ХХХ"
Державного комітету з Державного матеріального
резерву
на рішення господарського суду Н-ської області
від ХХ.07.2003 р.
у справі № Х5
за позовом державного підприємства "ХХХ" Державного
комітету з Державного матеріального резерву
до відкритого акціонерного товариства "YYY"
про стягнення 723572,30 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: присутній,
від відповідача: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "ХХХ" Державного комітету України з
Державного матеріального резерву звернулося до господарського суду
Н-ської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства
"YYY" про стягнення 723572,30 грн. заборгованості по оплаті за
відпущену пшеницю, пені за несвоєчасне проведення розрахунку, а
також судових витрат.
У процесі розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги та просив
суд стягнути з відповідача 685026,90 грн., у тому числі 466996,94
грн. - основного боргу та 218029,96 грн. пені.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2003 р.
(суддя А.А.А.) в задоволені позову відмовлено з тих мотивів, що на
час пред'явлення позивачем позову (травень 2003) зобов'язання
відповідача по сплаті 466996,94 грн. було припинено на підставі
ст. 217 Цивільного кодексу (ЦК) України ( 1540-06 ) (1540-06)
шляхом
зарахування однорідних вимог.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення
позову.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а
саме ст. 217 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Так, скаржник стверджує, що
ознаки однорідності вимог, у розрізі даного спору, відсутні, так
як вимога позивача - це вимога держрезерву. Гроші за реалізоване
зерно позивач зобов'язаний перерахувати державі - Держкомрезерву.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, одним з
основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності
визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ
повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права
до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального
права.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не
були дотримані норми процесуального права, внаслідок чого ним
неповно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення
даного спору.
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи,
реалізується також положеннями ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка
зобов'язує господарський суд не обмежуватись поданими документами
і матеріалами, а й витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні
для вирішення спору, у разі недостатності поданих сторонами
документів.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, ухвалені судові акти повинні бути законними і
обгрунтованими.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засідання. Законним
рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Утім, оскаржуване судове рішення від ХХ.07.2003 р. цим вимогам не
відповідає.
Встановивши, що представники відповідача отримали у позивача за
накладною № Х3 за травень 2001р. (а.с. 8) та довіреністю від
ХХ.05.2001 р. (а.с. 7) пшеницю 3 та 4 класу на загальну суму
1760135,56 грн., суд першої інстанції з огляду на приписи ст. 4 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
дійшов висновку про те, що у відповідача
виникло зобов'язання перед позивачем по оплаті вартості отриманого
товару.
Утім, висновок суду першої інстанції про те, що позивач,
відпускаючи пшеницю позивачу, діяв від свого імені, а не від імені
Держкомрезерву, колегія суддів вважає передчасним з огляду на
наряд № Х від ХХ.04.2001 р. (а.с. 16), якому суд взагалі не дав
оцінки як одному з доказів, на якому грунтується даний позов.
Так, у своїй позовній заяві та запереченнях на відзив на позов
(а.с. 50) позивач посилається на те, що отримана відповідачем від
позивача пшениця була розброньована державним агентством з
управління державним матеріальним резервом ХХ.04.2001 р., а гроші
за реалізоване зерно позивач зобов'язаний перерахувати державі -
Держкомрезерву. При цьому, позивачем був наданий наряд № Х від
ХХ.04.2001 р. з якого вбачається, що згідно з розпорядженням КМУ
від 27.03.2000 р. "ХХХ" (позивачу), з посиланням на договір від
ХХ.03.2001 р. № Х1, було відпущено у порядку розбронювання пшеницю
3 та 4 класу.
Разом з тим, договір від ХХ.03.2001 р. № Х1, на підставі і на
умовах якого позивачу було відпущено Державним Агентством з
управління державним матеріальним резервом пшеницю 3 та 4 класу, в
матеріалах справи відсутній, і судом, у порядку ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не витребуваний, що свідчить про неповне з'ясування
всіх обставин, що мають значення для даної справи. Встановлення до
якого виду договору відноситься договір від ХХ.03.2001 р. № Х1
(купівлі-продажу, комісії, доручення) дасть можливість визначити
кому належить право власності на вказану пшеницю; на яких умовах і
в якому порядку була визначена реалізація цієї пшениці у зв'язку з
її відвантаженням із державного резерву у порядку розбронювання;
хто є кінцевим отримувачем (кредитором) коштів за реалізовану
пшеницю.
Отже, без встановлення наведених вище обставин висновок суду
першої інстанції про проведення між сторонами даного спору
взаємозаліку у порядку ст. 217 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, є
передчасним, оскільки однією з умов заліку є зустрічність вимог,
яка полягає у тому, що сторони одночасно беруть участь у двох
зобов'язаннях, при цьому кредитор в одному зобов'язанні є
боржником в другому зобов'язанні.
В силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, допущені судом порушення не можуть бути
усунуті судом касаційної інстанції, у зв'язку з чим оскаржуване
рішення у даній справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід
урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до
всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи,
дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого
ухвалити обгрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу державного підприємства "ХХХ" Державного
комітету з Державного матеріального резерву задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2003 р.
у справі № Х5 скасувати, а справу направити на новий розгляд до
господарського суду Н-ської області.