Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
 
                ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
09.03.2004 року
 
Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів
 
розглянувши  касаційну   скаргу   державного   підприємства  "ХХХ"
                    Державного комітету з Державного матеріального
                    резерву
 
на                  рішення  господарського  суду  Н-ської області
                    від ХХ.07.2003 р.
 
у справі            № Х5
 
за позовом          державного   підприємства   "ХХХ"   Державного
                    комітету з Державного матеріального резерву
 
до                  відкритого акціонерного товариства "YYY"
 
про                 стягнення 723572,30 грн.,
 
за участю представників сторін:
 
від позивача:        присутній,
від відповідача:     не з'явився,
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Державне підприємство  "ХХХ"   Державного   комітету   України   з
Державного матеріального резерву звернулося до господарського суду
Н-ської області з позовом до  Відкритого  акціонерного  товариства
"YYY"  про  стягнення  723572,30 грн.  заборгованості по оплаті за
відпущену пшеницю,  пені за несвоєчасне проведення  розрахунку,  а
також судових витрат.
 
У процесі розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги та просив
суд стягнути з відповідача 685026,90 грн.,  у тому числі 466996,94
грн. - основного боргу та 218029,96 грн. пені.
 
Рішенням господарського суду  Н-ської  області  від  ХХ.07.2003 р.
(суддя А.А.А.) в задоволені позову відмовлено з тих мотивів, що на
час  пред'явлення  позивачем  позову  (травень  2003) зобов'язання
відповідача по сплаті 466996,94 грн.  було припинено  на  підставі
ст. 217   Цивільного   кодексу  (ЦК)  України  ( 1540-06 ) (1540-06)
          шляхом
зарахування однорідних вимог.
 
Не погоджуючись з вказаним рішенням,  позивач звернувся до  Вищого
господарського  суду України з касаційною скаргою,  в якій просить
суд його  скасувати  та  ухвалити  нове  рішення  про  задоволення
позову.
 
У своїй  касаційній  скарзі  скаржник  посилається  на неправильне
застосування судом першої інстанції норм  матеріального  права,  а
саме  ст. 217 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
        .  Так, скаржник стверджує, що
ознаки однорідності вимог,  у розрізі даного спору,  відсутні, так
як  вимога позивача - це вимога держрезерву.  Гроші за реалізоване
зерно позивач зобов'язаний перерахувати державі - Держкомрезерву.
 
Колегія суддів,  приймаючи  до  уваги  межі  перегляду  справи   у
касаційній   інстанції,   проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та  процесуального
права   при   ухваленні  оскаржуваного  судового  акта,  знаходить
касаційну скаргу такою,  що підлягає задоволенню частково з  таких
підстав.
 
Відповідно до  ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , одним з
основних принципів судочинства,  є законність.  Принцип законності
визначається  тим,  що  суд у своїй діяльності при вирішенні справ
повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального  права
до  взаємовідносин  сторін,  а й додержуватись норм процесуального
права.
 
Разом з тим,  колегія суддів вважає,  що судом першої інстанції не
були  дотримані  норми  процесуального  права,  внаслідок чого ним
неповно з'ясовані  обставини,  що  мають  значення  для  вирішення
даного спору.
 
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
 
Принцип об'єктивної   істини,   тобто   відповідності   висновків,
викладених   у   судовому   акті,   дійсним   обставинам   справи,
реалізується також положеннями ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , яка
зобов'язує  господарський суд не обмежуватись поданими документами
і матеріалами,  а й витребувати  від  підприємств  та  організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали,  необхідні
для  вирішення  спору,  у  разі  недостатності  поданих  сторонами
документів.
 
Відповідно  до  ст. 43  ГПК  України ( 1798-12 ) (1798-12)
         господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,  що грунтується на
всебічному,  повному  і  об'єктивному  розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
 
Отже, ухвалені   судові   акти   повинні    бути    законними    і
обгрунтованими.
 
Відповідно до   роз'яснень   Пленуму   Верховного   Суду  України,
викладених у п. 1 постанови від  29.12.1976 року № 11 "Про  судове
рішення"  ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
        ,  обгрунтованим  визнається  рішення,  в
якому повно відображені обставини,  що мають  значення  для  даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є   вичерпними,   відповідають   дійсності    і    підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засідання. Законним
рішення є тоді,  коли суд,  виконавши  всі  вимоги  процесуального
законодавства  і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у
відповідності  з  нормами  матеріального  права,   що   підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
 
Утім, оскаржуване судове рішення від ХХ.07.2003 р.  цим вимогам не
відповідає.
 
Встановивши, що представники відповідача отримали  у  позивача  за
накладною  № Х3  за  травень  2001р.  (а.с. 8)  та довіреністю від
ХХ.05.2001 р.  (а.с. 7) пшеницю 3  та 4  класу  на  загальну  суму
1760135,56 грн., суд першої інстанції з огляду на приписи ст. 4 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
         дійшов  висновку  про  те,  що  у  відповідача
виникло зобов'язання перед позивачем по оплаті вартості отриманого
товару.
 
Утім, висновок  суду  першої  інстанції  про   те,   що   позивач,
відпускаючи пшеницю позивачу, діяв від свого імені, а не від імені
Держкомрезерву,  колегія суддів вважає  передчасним  з  огляду  на
наряд № Х  від ХХ.04.2001 р.  (а.с. 16), якому  суд взагалі не дав
оцінки як одному з доказів, на якому грунтується даний позов.
 
Так, у своїй позовній заяві та запереченнях  на  відзив  на  позов
(а.с. 50)  позивач посилається на те, що отримана відповідачем від
позивача  пшениця  була  розброньована  державним   агентством   з
управління державним матеріальним резервом ХХ.04.2001 р.,  а гроші
за реалізоване зерно позивач зобов'язаний перерахувати  державі  -
Держкомрезерву.  При  цьому,  позивачем був наданий наряд № Х  від
ХХ.04.2001 р. з якого вбачається,  що згідно з розпорядженням  КМУ
від  27.03.2000 р.  "ХХХ" (позивачу),  з посиланням на договір від
ХХ.03.2001 р. № Х1, було відпущено у порядку розбронювання пшеницю
3 та 4 класу.
 
Разом з  тим, договір  від  ХХ.03.2001 р.  № Х1,  на підставі і на
умовах  якого  позивачу  було  відпущено  Державним  Агентством  з
управління державним матеріальним резервом пшеницю 3 та 4 класу, в
матеріалах справи відсутній, і судом, у порядку ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  не витребуваний,  що свідчить про неповне з'ясування
всіх обставин, що мають значення для даної справи. Встановлення до
якого  виду  договору  відноситься  договір від ХХ.03.2001 р. № Х1
(купівлі-продажу,  комісії,  доручення) дасть можливість визначити
кому належить право власності на вказану пшеницю; на яких умовах і
в якому порядку була визначена реалізація цієї пшениці у зв'язку з
її  відвантаженням  із державного резерву у порядку розбронювання;
хто є кінцевим  отримувачем  (кредитором)  коштів  за  реалізовану
пшеницю.
 
Отже, без  встановлення  наведених  вище  обставин  висновок  суду
першої  інстанції  про  проведення  між  сторонами  даного   спору
взаємозаліку   у   порядку  ст. 217  ЦК  України   ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  є
передчасним,  оскільки однією з умов заліку є зустрічність  вимог,
яка  полягає  у  тому,  що  сторони одночасно беруть участь у двох
зобов'язаннях,  при  цьому  кредитор  в  одному   зобов'язанні   є
боржником в другому зобов'язанні.
 
В силу   вимог  ст. 111-7  Господарського  процесуального  кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  допущені  судом  порушення  не  можуть  бути
усунуті  судом  касаційної інстанції,  у зв'язку з чим оскаржуване
рішення у даній справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд.
 
При новому  розгляді  справи  місцевому  господарському  суду слід
урахувати викладене,  вжити всіх передбачених законом  заходів  до
всебічного,  повного  й  об'єктивного  з'ясування обставин справи,
дійсних прав та обов'язків  сторін  і  залежно  від  установленого
ухвалити обгрунтоване рішення.
 
Відповідно  до  ст. 111-12   ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції,  є  обов'язковими  для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
 
Керуючись  ст.ст. 111-5,  111-7, 111-9  -  111-11,  Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                          ПОСТАНОВИЛА:
 
1. Касаційну  скаргу  державного  підприємства  "ХХХ"   Державного
комітету з Державного матеріального резерву задовольнити частково.
 
2. Рішення господарського суду   Н-ської області від ХХ.07.2003 р.
у справі № Х5 скасувати,  а справу направити на новий  розгляд  до
господарського суду Н-ської області.