ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2004 Справа N 34/50а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т. Гоголь
за участю представників:
позивача не з'явилися (про час і місце повідомлені
належно)
відповідача А.А.А. - дов. від 02.03.2004 р.
Б.Б.Б. - дов. від 02.04.2004 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу H-ської об'єднаної державної податкової інспекції
на постанову від 04.11.2003 р. Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 34/50а господарського суду Донецької області
за позовом Донецького підприємства "XXX"
до H-ської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання частково недійсними податкових повідомлень - рішень
P-ського відділення H-ської ОДПІ від 21.10.2002 р. № 0000492342/2
та № 0000482342/2
ВСТАНОВИВ:
Позивачем до господарського суду Донецької області був заявлений
позов про визнання частково недійсними податкових повідомлень -
рішень P-ського відділення H-ської ОДПІ від 21.10.2002р.:
- № 0000492342/2 про визначення суми податкового зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 18550,76 грн. та штрафної санкції у
розмірі 3584,69 грн.;
- № 0000482342/2 про визначення суми податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у сумі 1108 грн. та штрафної санкції у
розмірі 14666 грн.
Підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень -
рішень є акт від 27.08.2002р. № 23- 014-3/121 перевірки дотримання
вимог податкового законодавства ВО "YYY" Обласного підприємства
"XXX" за період з 29.12.2000р. по 31.03.2002р.
Рішенням від 26.05.2003р. господарського суду Донецької області
(суддя Кододова О.В.) позовні вимоги задоволено частково, саме:
- податкове повідомлення - рішення № 0000492342/2 від 21.10.2002р.
про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток
визнано недійсним у розмірі 18550,76 грн. основного платежу та
3584,69 грн. штрафної санкції з підстав, що в спірних
правовідносинах відсутнє порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1
статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
;
- податкове повідомлення - рішення № 0000482342/2 від 21.10.2002р.
про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість визнано недійсним у частині застосування фінансової
санкції у розмірі 14389 грн. з мотивів невірного застосування
відповідачем приписів підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
щодо визначення розміру штрафних санкцій, оскільки
вказаною статтею визначені межі загального розміру санкцій, а не
окремо за кожний період, як розраховував відповідач.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
За апеляційною скаргою H-ської ОДПІ Донецький апеляційний
господарський суд (судді: Алєєва І.В. - головуючий, Агапон О.Л.,
Величко Н.Л.), переглянувши рішення господарського суду Донецької
області в апеляційному порядку, постановою від 04.11.2003 р.
залишив його без зміни з тих же підстав.
H-ська ОДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду, в
якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у
задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на
неправильне застосування судом норм матеріального права.
Зокрема, у касаційній скарзі ДПІ посилається на те, що зі змісту
підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції, що діяла на момент
винесення оспорюваного повідомлення - рішення) випливає, що суми
штрафних санкцій розраховуються окремо, по кожному з податкових
періодів, установлених для такого податку, збору, в яких виявлені
порушення податкового законодавства не залежно від результатів
перевірки платника податків за інші періоди. На думку заявника, у
разі, якщо сума нарахованих штрафних санкцій по кожній з сум
недоплат менша, ніж 10 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, мінімальний розмір штрафних санкцій (170 грн.)
застосовується окремо по кожній із таких сум.
Крім того, заявник вважає, що згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
-
валовий дохід це загальна сума доходу платника податку від усіх
видів діяльності, отримана (нарахована) протягом звітного періоду
в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
У зв'язку з тим, що ВО "YYY", як платник податку, не здійснювала в
грудні 2000р. послуги теплопостачання і не відображала їх у складі
валового доходу (фактично це було здійснено ВО "ZZZ", яка є
окремим платником податків), то і в січні 2001р. не мала права
зменшити валовий дохід на суму перерахунку.
Проведення цієї операції, на думку заявника, є порушенням
підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без зміни
рішення та постанову у справі з підстав, якими вони мотивовані.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції, що діяла
на момент проведення перевірки) у разі, коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника
податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту
4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, такий платник
податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від
суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для
такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з
податкового періоду, на який припадає така недоплата, та
закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким
платником податків податкового повідомлення від контролюючого
органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не
менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного судом першої та
апеляційної інстанції податкове повідомлення - рішення №
0000482342/2 від 21.10.2002р. про визначення суми податкового
зобов'язання з податку на додану вартість обґрунтовано було
визнано недійсним у частині застосування фінансової санкції у
розмірі 14389 грн., який перевищує допустимий максимальний розмір
штрафу, а саме, 25% - загальної суми донарахованих податкових
зобов'язань.
Щодо правомірності визнання частково недійсним податкового
повідомлення - рішення № 0000492342/2 від 21.10.2002р. про
визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у
розмірі 18550,76 грн. основного платежу та 3584,69 грн. штрафної
санкції, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Як вбачається з акта перевірки, підставою для нарахування податку
на прибуток є здійснення ВО "YYY" в січні 2001р. перерахунку
вартості послуг теплопостачання за грудень 2000р., які фактично
надавались ВО "ZZZ", яка є окремим платником податків.
Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної встановили,
що Обласне підприємство "XXX" згідно наказу від 29.12.2000р. № 387
з 01.01.2001р. організувало виробничу одиницю ВО "YYY", яка діє на
підставі Положення.
Пунктом 4 вказаного наказу передбачено передачу майна з балансу ВО
"ZZZ" на баланс ВО "YYY". За авізо до розподільчого балансу до
новоствореної виробничої одиниці "YYY" передані дебіторська та
кредиторська заборгованість, у тому числі ПДВ відповідно 98067,99
грн. та 74366,51 грн.
ВО "ZZZ" листом від 13.12.2002р. № 01/1655 повідомила, що
перерахунок за грудень 2000р. нею не здійснювався і не був
включений до бази оподаткування у зв'язку з виділенням з
01.01.2001р. дільниці м. P-ськa у виробничу одиницю "YYY", якому
був переданий перерахунок у січні 2001р.
Разом з тим, господарські суди першої та апеляційної інстанції,
приймаючи оскаржувані рішення та постанову в цій частині,
обмежуючись лише аналізом та оцінкою доводів позивача, дійшли
висновку про відсутність з боку ВО "YYY" порушень підпункту 4.1.1
пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
При цьому, поза увагою господарських судів залишились обставини,
які мають важливе значення для вирішення даного господарського
спору.
Так, приписами підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено,
що валовий дохід включає, зокрема, загальні доходи від продажу
товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих
виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи
від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску
(розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).
Проте, судами не було прийнято до уваги та надано належної оцінки
тій обставині, що ВО "YYY", як платник податку, не здійснювала в
грудні 2000р. послуги теплопостачання і не відображала їх у складі
валового доходу, оскільки фактично це було здійснено ВО "ZZZ", яка
є окремим платником податків.
Крім того, не з'ясовувалось питання щодо періоду та підстави
виникнення дебіторської та кредиторської заборгованості, яка
передавалась за авізо до розподільчого балансу. А також яким чином
та на підставі чого був зроблений позивачем перерахунок валових
витрат, оскільки перерахунок, на який посилається ВО "ZZZ" у листі
від 13.12.2002р. № 01/1655 у матеріалах справи відсутній.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази підлягають оцінці у їх
сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду
заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі в
частині визнання недійсним податкового повідомлення рішення №
0000492342/2 про визначення суми податкового зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 18550,76 грн. та штрафної санкції у
розмірі 3584,69 грн. підлягають скасуванню, а справа - направленню
на новий розгляд у цій частині до господарського суду Донецької
області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Донецької області від 26.05.2003 р. та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
04.11.2003 р. у справі № 34/50а господарського суду Донецької
області скасувати в частині визнання недійсним податкового
повідомлення - рішення P-ського відділення H-ської ОДПІ від
21.10.2002 р. № 0000492342/2 і у цій частині справу скерувати на
новий розгляд до господарського суду Донецької області
Решту рішення та постанови залишити без змін.
Касаційну скаргу H-ської ОДМІ задовольнити частково.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Т. Гоголь