ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2004 справа N 33/360
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Подільському районі м. Києва
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 12.11.2003
у справі № 33/360
господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ "У "В"
до ДПІ у Подільському районі м. Києва
про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: присутній.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.07.2003 у справі
№ 33/360, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 12.11.2003 позов задоволено: податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва
№ 1025-23-7-02775981/11762 від 18.11.2002 визнано недійсним з
мотивів неправильного застосування відповідачем норм Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-ІІІ та Указу Президента України "Про заходи щодо
нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві
України" ( 227/95 ) (227/95)
від 16.03.1995 № 227/95.
У касаційній скарзі ДПІ у Подільському районі м. Києва просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 12.11.2003, рішення господарського суду м. Києва від
16.07.2003 у справі № 33/360 та прийняти нове рішення про відмову
у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм Указу Президента
України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в
народному господарстві України" ( 227/95 ) (227/95)
.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь своїх
представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки господарським судом апеляційної
інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України
приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у
Подільському районі м. Києва проведено позапланову комплексну
перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.04.1999 по
01.04.2002, за наслідками якої складено акт перевірки
№ 417/23-704 від 31.08.2002. Перевіркою встановлено факти
порушення позивачем вимог п. 4 Указу Президента України "Про
заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному
господарстві України" ( 227/95 ) (227/95)
у зв'язку з несвоєчасним
проведенням розрахунків з товаровиробниками агропромислового
комплексу на загальну суму 44 225, 04 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Подільському районі м.
Києва прийнято податкове повідомлення-рішення
№ 1025-23-7-02775981/11762 від 18.11.2002 про застосування до
позивача штрафних (фінансових) санкцій і пені на загальну суму 46
844, 92 грн. відповідно до п. 4 Указу Президента України "Про
заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному
господарстві України" ( 227/95 ) (227/95)
.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх
інстанцій виходили з того, що по-перше, відповідачем застосовано
штрафні санкції на підставі Указу Президента України "Про заходи
щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві
України" ( 227/95 ) (227/95)
, який не відповідає п. 22 ст. 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в частині того, що виключно законами
України повинні визначатися засади цивільно-правової
відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або
дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них; по-
друге, застосовані до позивача штрафні санкції не є податковим
зобов'язанням, у зв'язку з чим прийняття спірного податкового
повідомлення - рішення на підставі п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
є
необгрунтованим.
Однак вищезазначені висновки господарських судів не грунтуються на
правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на
наступне.
Відповідно до п. 4 Указу Президента України "Про заходи щодо
нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві
України" ( 227/95 ) (227/95)
, підприємства оптової та роздрібної торгівлі
незалежно від форм власності:
перераховують інкасовану виручку від реалізації
сільськогосподарської продукції та продовольства, придбаних у
товаровиробників агропромислового комплексу України, за
вирахуванням торгової націнки, не пізніше наступного дня після дня
зарахування виручки на рахунки постачальників, після чого платежі
здійснюються у встановленому порядку. У разі використання цих
коштів підприємствами оптової та роздрібної торгівлі для іншої
мети чи залишення їх на рахунку або проведення різного роду
операцій щодо незарахування коштів на розрахункові рахунки
товаровиробників агропромислового комплексу органами державної
податкової служби у безспірному порядку стягується до місцевого
бюджету штраф у розмірі 50 відсотків від сум, не перерахованих у
встановлені строки зазначеним товаровиробникам;
сплачують пеню у розмірі 1,5 відсотка від суми платежу на користь
товаровиробника сільськогосподарської продукції та продовольства і
1,5 відсотка від суми платежу до місцевого бюджету за кожен
банківський день прострочення платежу, якщо більший розмір пені не
обумовлено угодою сторін, з дальшим спрямуванням нарахованих сум
на підтримку товаровиробників сільськогосподарської продукції. В
акті перевірки підприємства позивача було встановлено факти
несвоєчасного проведення розрахунків з товаровиробниками
агропромислового комплексу.
Що стосується посилання господарських судів на невідповідність
Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної
дисципліни в народному господарстві України" ( 227/95 ) (227/95)
від
16.03.1995 № 227/95 п. 22 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, то колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Укази
Президента є обов'язковими до виконання на території України.
Вирішення питання про відповідність чи невідповідність нормативних
актів, в т.ч. Указів Президента України Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є виключно компетенцією Конституційного Суду
України, що передбачено ст.ст. 147, 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
При цьому слід врахувати, що дія п. 22 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
обмежена виключно забороною визначати засади
цивільно - правової відповідальності, а також діяння, що є
адміністративними правопорушеннями, і відповідальність за них
іншими, крім законів, нормативно-правовими актами.
У даному випадку мали місце не цивільно-правові відносини, а
відносини по дотриманню суб'єктом господарювання фінансової
дисципліни, яка контролюється органами державної податкової
служби.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 80731-10 ) (80731-10)
(далі - КУАП) адміністративним
правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна
або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законодавством
передбачено адміністративну відповідальність.
Інший закон, який визначав би поняття адміністративного
правопорушення, в Україні відсутній.
Проте, КУАП ( 80731-10 ) (80731-10)
визначає суб'єктом адміністративного
правопорушення лише фізичних осіб, що підтверджено рішенням
Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у
справі № 1-22/2001 за конституційними зверненням Відкритого
акціонерного товариства "ВАБ" щодо офіційного тлумачення положень
пункту двадцять другого статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР
), частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38
Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ) (80731-10)
(справа про відповідальність юридичних осіб).
В даному випадку порядок розрахунків з товаровиробниками
агропромислового комплексу порушено позивачем, який є суб'єктом
підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи.
Тому, підстави вважати, що Указ Президента України "Про заходи
щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві
України" ( 227/95 ) (227/95)
від 16.03.1995 № 227/95 не підлягає
застосуванню на підставі пункту першого "Перехідних положень"
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
як такий, що суперечить пункту
двадцять другому статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
відсутні, оскільки факт несвоєчасного проведення розрахунків з
товаровиробниками агропромислового комплексу юридичною особою за
чинним законодавством України не є ані адміністративним
правопорушенням, ані відносинами, за які передбачено
цивільно-правову відповідальність.
Що стосується висновків господарських судів щодо недійсності
оспорюваного податкового повідомлення-рішення у зв'язку з тим, що
застосовані до позивача штрафні санкції не є податковим
зобов'язанням, то колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає за необхідне зазначити наступне.
Господарські суди, встановивши, що податкові органи не мають право
визначати штрафні санкції за порушення п. 4 Указу Президента
України Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної
дисципліни в народному господарстві України" ( 227/95 ) (227/95)
як
податкове зобов'язання, не звернули уваги на те, що вказана
обставина не є підставою для визнання недійсним оспорюваного
податкового повідомлення-рішення в цілому, оскільки судами не було
з'ясовано чи мало місце порушення термінів розрахунків з
товаровиробниками агропромислового комплексу, не надано будь-якої
оцінки фактам, встановленим в акті перевірки.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Невстановлення вищезазначених обставин справи при розгляді справи
судами попередніх інстанцій позбавляє касаційну інстанцію
можливості зробити висновок щодо правильного застосування норм
матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановлені судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва задовольнити
частково.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 12.11.2003 та рішення господарського суду м. Києва від
16.07.2003 у справі № 33/360, а справу передати на новий розгляд
до господарського суду м. Києва.