ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
04.03.2004                                 Справа N 23/97-03-2867
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого
суддів
 
розглянувши  у          Державної податкової інспекції у
відкритому судовому     Малиновському районі м. Одеси
засіданні касаційну
скаргу
 
на постанову            від 22.10.2003 Одеського апеляційного
                          господарського суду
 
у справі                №  23
 
господарського суду     Одеської області
 
за позовом              Державної податкової інспекції у
                        Малиновському районі м. Одеси
 
до                      ЗАТ СНК "ОК"
 
про                     стягнення заборгованості на суму
                        984446,60 грн.
 
в судовому засіданні взяли участь  представники:
 
від позивача:           не з'явились
від відповідача:        не з'явились
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.07.2003 року,
залишеним   без    змін    постановою    Одеського    апеляційного
господарського  суду від 22.10.2003 року,  по справі № 23 у позові
відмовлене;  стягнуте з позивача  на  користь  державного  бюджету
України витрати по державному миту у сумі 1700 грн., на користь ДП
"СІЦ" витрати на ІТЗ судового процесу на суму 118 грн.
 
Позивач Державна податкова інспекція  у  Малиновському  районі  м.
Одеси  звернулась  з  касаційною  скаргою  на  постанову Одеського
апеляційного  господарського  суду,  яку  просила   скасувати   та
прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог,  посилаючись
на порушення судом норм матеріального права,  а саме ст. 22 Закону
України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
        , п.
4 ст.  17 Бюджетного кодексу України  ( 2542-14  ) (2542-14)
        ,  ст.  27  ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Відповідач не   скористався  процесуальним  правом  на  надіслання
відзиву на касаційну скаргу.
 
Перевіривши матеріали  справи  та  проаналізувавши   на   підставі
встановлених  в  ній  фактичних обставин правильність застосування
господарськими  судами  першої  та  апеляційної   інстанцій   норм
матеріального   і  процесуального  права,  колегія  суддів  Вищого
господарського суду України приходить до  висновку,  що  касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
Судами попередніх  судових інстанцій встановлено,  що 28.09.1995р.
між Україною (позичальник) та Міжнародним банком реконструкції  та
розвитку  (банк)  була  укладена  угода  надання  позики  № 389IUA
(проект з розвитку насінництва) в різних валютах,  що не перевищує
суму еквівалентну 32 млн.  доларів США (далі Угода). Відповідно до
п.  2   ст.  7 Закону  України "Про міжнародні  договори  України"
( 3767-12  ) (3767-12)
        ,  ратифікації підлягають міжнародні договори з питань
надання позики та кредиту.
 
Законом України "Про ратифікацію Угоди про надання позики  (Проект
з   розвитку  насінництва)  між  Україною  та  Міжнародним  банком
реконструкції   і    розвитку"  ( 265/96-ВР  ) (265/96-ВР)
          від  03.07.1996р.
№ 265/96-ВР зазначена Угода ратифікована.
 
04.07.1996р. Міністерством     фінансів    України    (представник
позичальника,  і згідно п.  7.01 Угоди) та ЗАТ СНК  "ОК"  укладена
угода  про субкредитування,  за умовами якої Міністерство фінансів
рекредитує насіннєвому підприємству частину надходжень  по  позиці
МБРР в різній валюті,  що не перевищує еквівалент 10900000 доларів
США; насіннєве підприємство сплачує Міністерству фінансів: основну
суму субкредиту (п. 3.4.); проценти на основну суму субкредиту (п.
3.5.);  за кожну нездійснену вчасно сплату по основній сумі  боргу
та  процентах  -  штраф (п.  3.6.);  а також суму на підтвердження
зобов'язань Мінфіну перед МБРР в розмірі трьох четвертих  відсотку
щорічно  з  основної  суми  невикористаної  частини субкредиту (п.
3.7.).
 
Згідно витягу із протоколу №  10  засідання  президії  Української
академії  аграрних наук від 29.04.1999р.,  остання відмовилась від
використання  частини  позики  в  сумі   10,9   млн.   дол.   США,
передбачених Угодою про надання позики № 389 IUA.
 
Фактично ЗАТ  СНК  "ОК"  взагалі не отримувало кошти за угодою про
субкредитування,  про що  зазначено  в  позові  і  підтверджується
актами  ДПА  у  Іллічівському  р-ні  м.  Одеси  від  22.04.1997р.,
Контрольно-ревізійного   управління   в   Одеській   області   від
23.10.1998р., актом-довідкою ДПІ у Іллічівському р-ні м. Одеси від
27.12.1999р.  № 22-006/29/04, довідкою Приморського відділення АКБ
"У" від 22.10.1998р. № 10/300.
 
20.03.2003р. Управлінням   Державного   казначейства   у  Одеській
області  із   посиланням на  ст.  17  Бюджетного  кодексу  України
( 2542-14 ) (2542-14)
        ,  ст.  22 Закону України "Про Державний бюджет України
на 2003рік",  постанову КМУ від 14.12.1995р. № 1002, наказ Мінфіну
України  від  30.04.1996р.  №  88,  направлено  на  адресу  ДПІ  у
Малиновському районі м. Одеси подання на примусове стягнення з ЗАТ
СНК   "ОК"   -  підприємства  позичальника  іноземних  кредитів  -
простроченої заборгованості шляхом здійснення претензійно-позовної
роботи, в якому зазначено, що прострочена заборгованість станом на
01.02.2003р.  складає 984446,60 грн.,  у т. ч. по сплаті відсотків
за  користування  кредитом  - 40396,43 грн.,  пені за прострочку -
580500,17 грн.  До подання були додані  розрахунки  суми  штрафних
санкцій  за період з 01.01.2001р.- 31.01.2003р.  - 580500,17 грн.;
штрафних санкцій по заборгованості із сплати комісійних за періоди
30.10.1998р.-31.01.2003р.  - 106501,95 доларів США, з 01.01.1997р.
- 31.07.1999р. - 5 75815,13 дол. США .
 
На підставі вказаного подання та  зазначених  розрахунків,  ДПІ  у
Малиновському  районі м.  Одеси 24.04.2003р.  звернулась з позовом
про  стягнення  з  ЗАТ  СНК  "ОК"  простроченої  заборгованості  в
загальній сумі 984446,60 грн., яка складається з:
 
- 580500,17  грн.  пеня за прострочку.  Підстави її нарахування не
визначені ні в поданні УДК,  ні в позові ДПІ,  під час розгляду  у
судовому засіданні апеляційної скарги;
 
- 403946,43  грн.  плата  з  щорічних  відсотків від основної суми
невикористаної частини позики.  Розрахунок цієї суми в  матеріалах
справи відсутній і,  як пояснив представник податкової інспекції в
судовому засіданні апеляційної інстанції, він не може бути наданий
ДПІ, так як всі розрахунки до даного позову здійснювало УДК.
 
Тобто, у  поданні  УДК  у  Одеській  області  сума  403946,43 грн.
визначена як сплата  відсотків  за  користуванням  кредитом,  а  у
позові  ДПІ  як  плата  з  щорічних  відсотків  від  основної суми
невикористаної частини позики, що не є тотожними поняттями.
 
Обґрунтовуючи нарахування суми  403946,43  грн.,  ДПІ  в  позовній
заяві послалась на слідуюче:
 
- оскільки  відповідачем  не  був  отриманий кредит у розмірі 10,9
млн. доларів США, тому, на її думку, основною невикористаною сумою
субкредиту і є сума 10,9 млн. доларів США;
 
- розмір  простроченої  заборгованості визначений відповідно до п.
З.4.-3.7. угоди про субкредитування.
 
Колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про те,
що нарахування процентів за користування кредитом; штрафу за кожну
нездійснену вчасно сплату по основному боргу та процентах;  сум на
підтвердження  зобов'язань Мінфіну перед МБРР (відсотків щорічно з
основної суми  невикористаної  частини  субкредиту),  передбачених
пунктами  3.4-3.7    угоди про субкредитування,  має здійснюватись
лише за умови отримання позичальником кредиту (позики),  що  також
передбачено і ст.  17 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
        ,  ст.
22 Закону України "Про   Державний  бюджет України  на  2003  рік"
( 380-15  ) (380-15)
        ,  -  органи  державної  податкової служби застосовують
механізм стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України
з  наданих  підприємствам  і  організаціям  позичок  із державного
бюджету, плати за користування цими позичками.
 
Враховуючи, що ЗАТ СНК "ОК" не отримувало грошові кошти за  угодою
про  субкредитування від 04.07.1996р.,  то відсутні і підстави для
нарахування  процентів,  штрафу,  плати  з   щорічних   відсотків,
визначених пунктами 3.4. - 3.7. означеної угоди, а також пені, яка
угодою взагалі не передбачена.
 
Апеляційна інстанція правомірно не взяла до уваги доводи  позивача
про  те,  що  плата  з  щорічних відсотків від суми невикористаної
частини позики і  пеня  -  це  і  є  простроченою  заборгованістю,
відповідно до абз.  1 п.  4.1.8. вказаної угоди, яким передбачено,
що "борг"  -  будь-яка  заборгованість  насіннєвого  підприємства,
строк  погашення  якої  перевищує  1  рік  після  дати  її першого
виникнення,  оскільки таке твердження  є  безпідставним,  тому  що
відповідно до п.  3.4 цієї угоди:  "насіннєве підприємство сплачує
Мінфіну основну суму субкредиту  піврічними  внесками  ...  за  15
календарних  днів  до  дат  вказаних  в  графіку погашення позики"
(такий графік відсутній). Отже, факт не отримання кредиту (позики)
відповідачем  свідчить  про відсутність виникнення зобов'язання по
його поверненню.
 
Обґрунтовано не прийняте до уваги посилання ДПІ на постанову  КМУ
№   1002 ( 1002-95-п ) (1002-95-п)
         від 14.12.1995р. і Порядок зарахування  до
держбюджету сум, стягнутих у безспірному порядку ..., затвердженої
наказом  Мінфіну  України 30.04.1996р.  № 88 ( z0247-96 ) (z0247-96)
         ,  який
розроблений на виконання зазначеної  постанови  КМУ,  оскільки  ці
акти  стосуються питання відшкодування збитків державного бюджету,
що виникли внаслідок настання гарантійних випадків  за  іноземними
кредитами, одержаними  юридичними  особами  України  під  гарантії
Уряду України, що у даному випадку не має місця.
 
Щодо твердження ДПІ про необґрунтованість  відмови  у  задоволенні
клопотання  про  залучення  до  розгляду  у  справі УДК у Одеській
області  у  якості  3-ї  особи,  то  колегія  суддів  вважає  таке
твердження неправомірним,  оскільки позивач, в порушення вимог ст.
27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , не визначив на яких підставах належить
залучити  до  участі  у  справі  3-ю особу і не довів,  що рішення
господарського суду з даного спору може вплинути на її  права  або
обов'язки щодо однієї з сторін.
 
Отже, доводи  касаційної  скарги  є необґрунтованими,  підстав для
скасування постанови не вбачається.
 
Керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-11  Господарського  процесуального  кодексу України ,  колегія
суддів Вищого господарського суду України, -
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу Державної податкової  інспекції  у  Маліновському
районі  м.  Одеси  №  10679/10-00 від 18.11.2003 року на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2003  року  у
справі  №  23  залишити  без  задоволення,  а  постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 22.10.2003 року у справі № 23
- без змін.