ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2004 справа N 21/602
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Солом'янському районі м.
відкритому Києва
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 10.11.2003
у справі № 21/602
господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "ТМ"
до ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва,
ВДК у Солом'янському районі м.
Києва
про стягнення коштів
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача 1: присутній.
від відповідача 2: не з'явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.07.2003 у справі
№ 21/602, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 10.11.2003 позов задоволено: стягнуто з
Державного бюджету України на користь ТОВ "ТМ" суму бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість за вересень 2000 р. -
у розмірі 384 560 грн., за жовтень 2000 р. - у розмірі 500 326
грн., за листопад 2000 р. - у розмірі 341 328 грн., за грудень
2000 р. - у розмірі 52 820грн., за січень 2001 р. - у розмірі 5
405грн., за квітень 2001 р. - у розмірі 833 грн., всього на
загальну суму 1 285 272 грн.; крім того визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва № 1542611/0 від 28.12.2002 та стягнуто з ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва на користь ТОВ "ТМ" 1818 грн.
судових витрат.
У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 10.11.2003, рішення господарського суду м. Києва від
10.07.2003у справі № 21/602 та прийняти нове рішення про відмову у
задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції норм Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та ст. 58
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
об'єднання в одній позовній заяві двох вимог.
Позивач та відповідач-2 не скористалися своїм процесуальним правом
на участь своїх представників в засіданні суду касаційної
інстанції.
Заслухавши пояснення представників першого відповідача,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за
наслідками господарської діяльності позивача різниця між загальною
сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту у
вересні - грудні 2000 р., січні, квітні 2001 р. мала від'ємне
значення. При цьому, позивачем було своєчасно подано податкові
декларації з податку на додану вартість (за вересень 2000 р. -
20.10.2002, за жовтень 2000 р. - 17.11.2000, за листопад 2000 р.,
- 19.12.2000, за грудень 2000 р. - 19.01.2001, за квітень 2001 р.
-18.05.2001) разом з розрахунками експортного відшкодування і
документами, передбаченими п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Крім того, відповідачем у приміщені ГВ ПМ ДПІ у Солом'янському
районі м. Києва було проведено позапланову перевірку підприємства
позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з
податку на додану вартість, за результатами якої складено акт
№ 26-63 від 26.12.2002. Перевіркою встановлено, що позивач
безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на
додану вартість, що не підтверджені податковими накладними та в
порушення вимог п.п 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
безпідставно збільшив суму
податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню на загальну
суму 754 986 грн. (у вересні 2000 р. - 384 560 грн., у січні 2002
р. - 370 426 грн.).
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі
м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2002
№ 1542611/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у розмірі 1 132 479 грн. (в т.ч.
основного платежу - 754 986 грн., штрафних санкцій - 377 493 грн.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
обставини справи і прийшли до правильного висновку стосовно
законності і обґрунтованості вимог позивача, виходячи з
наступного.
Згідно з п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що підлягають сплаті
до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця
між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з
будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за результатами
звітного періоду сума, визначена згідно з п.п. 7.7.1 цієї статті,
має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової
декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума
бюджетного відшкодування може бути повністю або частково
зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення
платника податку відображається в податковій декларації.
Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у
цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму
бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120
відсотків від облікової ставки Національного банку України,
встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії,
включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який
момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до
суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до
відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному
відшкодуванні надмірно сплачених податків.
Особливості оподаткування операцій з вивезення товарів (робіт,
послуг) за межі митної території України передбачено п. 8.1 ст. 8
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
згідно з яким платник податку, який здійснює операції з вивезення
(пересилання) товарів за межі митної території
України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за
наслідками податкового місяця, має право на nrphl`mm такого
відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого
розрахунку.
Факт нездійснення відповідачем відшкодування податку на додану
вартість у строки, передбачені Законом України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, встановлено господарськими судами
і відповідачем не заперечується, у зв'язку з чим цілком
обґрунтованими є висновки господарських судів щодо законності і
обґрунтованості вимог позивача про стягнення бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість.
Висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо
безпідставного донарахування позивачу податку на додану вартість і
застосування штрафних санкцій згідно з податковим
повідомленням-рішенням № 1542611/0 від 28.12.2002 також
відповідають фактичним обставинам справи і чинному законодавству з
огляду на наступне.
Згідно з п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на
податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в
оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку
(товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних
дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Враховуючи, що господарськими судами встановлено факт
підтвердження податковими накладними (що знаходяться в матеріалах
справи) придбання позивачем товару у спірний період, оспорюване
податкове повідомлення - рішення про донарахування податку на
додану вартість і застосування штрафних санкцій цілком правомірно
визнано недійсним.
Що стосується доводів відповідача щодо порушення позивачем правил
об'єднання позовних вимог, то слід зазначити, що зазначене
об'єднання не призвело до прийняття неправильного рішення.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що постанова Київського апеляційного
господарського суду від 10.11.2003 у справі № 21/602 відповідає
вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у
зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 10.11.2003 у справі № 21/602 - без змін.