ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2004 Справа N 11/311
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Кременчуцької об'єднаної Державної
відкритому судовому податкової інспекції
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 14.10.2003 Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 11
господарського суду Полтавської області
за позовом Сільськогосподарського кооперативу "Р".
с. Рокитне
до Кременчуцької об'єднаної Державної
податкової інспекції
про про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній,
від відповідача: присутній,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.08.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003 року, по справі № 11 задоволене
позовні вимоги; визнане недійсним рішення Кременчуцької ОДПІ
№ 0000472602/0/469 від 26.06.2003р. в частині донарахування СК "Р"
118981 грн. податку на додану вартість та застосування 59490,50
грн. штрафу; стягнуте з відповідача на користь позивача 85,00 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118 грн. судових витрат.
Відповідач Кременчуцька об'єднана Державна податкова інспекція
звернулась з касаційною скаргою на постанову Харківського
апеляційного господарського суду, яку просила скасувати та
прийняти нове рішення, яким позивачу в позові відмовити,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права, а саме п. 1.26 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, п. 4.2 ст. 4
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст.
ст. 4-3, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних
обставин правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що підставою для
донарахування ПДВ та застосування штрафних санкцій, як зазначено в
акті перевірки, стало те, що позивач здійснював у вересні 2002
року реалізацію основних засобів І, II та III груп за ціною,
нижчою ніж їх залишкова вартість, створеному разом з "ЗАТ "АД "А"
та ПСП "У" суб'єкту спільної підприємницької діяльності без права
створення юридичної особи (Далі за текстом - СД ЗАТ "АТД "А"), яке
є пов'язаною особою з позивачем (згідно договору про спільну
діяльність № 20 від 01.02.2001 р.).
Колегія суду не бере до уваги доводи відповідача як
необґрунтовані, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 7.7.1 ст. 7.7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, спільна діяльність без
створення юридичної особи здійснюється на підставі договору про
спільну діяльність.
Згідно п. 7.7.2 ст. 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
облік результатів спільної діяльності
ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами.
Судами встановлено, що укладений сторонами договір № 20 від
01.02.2001 року відповідає визначенню спільної діяльності, і
відповідно до п. 2.2 цього договору уповноваженою особою на
ведення обліку є ЗАТ "АД "А". Керуючись п. 7.7.2 ст. 7.7 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
облік результатів спільної діяльності платник податку (ЗАТ "АТД
"А") веде окремо від обліку своїх господарських результатів.
Основні засоби І, II та III групи позивач реалізував не ЗАТ "АД
"А", а суб'єкту спільної діяльності (СД ЗАТ АТД "А" - арк. 14 акту
перевірки).
Відповідно до вимог п. 1.26 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пов'язаною
особою є особа, юридична особа, яка здійснює контроль над
платником податку, або контролюється таким платником податку, або
перебуває під спільним контролем з таким платником податку.
Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або
через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб
найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника
податку (позивача по справі) або управління найбільшою кількістю
голосів у керівному органі такого платника податку (позивача по
справі) або володіння часткою, не менше 20 відсотків від
статутного фонду платника податку (позивача по справі).
Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових
інстанцій про те, що суб'єкт спільної підприємницької діяльності
без права створення юридичної особи не є статутним суб'єктом
господарювання та, відповідно, не має статутного фонду. Тому ні
позивач по справі, ні інші учасники спільної діяльності (ЗАТ "АТД
"А" та ПСП "У") не можуть мати будь-які частки у статутному фонді
цього об'єднання.
СД ЗАТ "АТД "А" не є юридичною особою і, в розумінні п. 1.26 ст. 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, не може ні здійснювати контролю над платником
податку, ні перебувати під спільним з ним контролем.
Для визнання позивача пов'язаною особою, він повинен або
здійснювати контроль над платником податку або перебувати під
спільним з ним контролем.
Але в операції реалізації майна, яка є базою для оподаткування,
сам позивач і виступає платником податку, тому не може бути
пов'язаною особою.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що звичайна ціна - це ціна продажу товарів (робіт,
послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених)
процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана в
разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних
умовах ведення господарської діяльності.
Відповідно до Указу Президента України "Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
індикативні
або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх
у податкових або митних цілях установлюються на підставі
qr`rhqrhwmn? оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт,
послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться
уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Таким чином, відповідно до діючого на момент виникнення спірних
правовідносин законодавства, поняття "звичайна ціна" і "залишкова
вартість" не могли вважатись тотожними.
Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстав для
скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України , колегія
суддів Вищого господарського суду України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної Державної податкової
інспекції № 19789/10/10-022 від 12.11.2003 року на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 року
у справі № 11 залишити без задоволення, а постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 14.10.2003 року у справі № 11
- без змін.