ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2004 Справа N 04/355=03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Балаклійському районі Харківської
касаційну скаргу області
на постанову від 25.11.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 04
господарського суду Харківської області
за позовом ДПІ у Балаклійському районі
Харківської області
до СПД ФО З-и С.Г.
про стягнення податкового боргу 210,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній,
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 25.11.2003 року по справі № 04 в позові
відмовлене.
В касаційній скарзі ДПІ у Балаклійському районі Харківської
області просить скасувати ухвалені по справі судові акти та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на
порушення норм процесуального та матеріального права, а саме ст. 2
Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727 "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, п. 11 ст. 10, п. 8 ст. 11 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, п.
1.6 ст. 1 і п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами", ст. 57 Закону України "Про державний бюджет
України на 2003 рік", ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередні судові інстанції, відмовляючи в позові, виходили з того,
що позивачем не надано доказів того, що вказане в позовній заяві
нарахування дійсно було зроблене ним, як контролюючим органом. В
матеріалах справи відсутні докази того, що податковим органом було
прийняте відповідне податкове повідомлення-рішення, ніяких
декларацій, які б встановлювали податкове зобов'язання у
відповідності до чинного законодавства, позивачем до матеріалів
справи не надано, крім того, діючим законодавством не передбачено
складання декларації по єдиному податку. Позивачем не доведений
факт існування у відповідача податкової заборгованості по єдиному
податку. Оскільки активи платника податків можуть бути примусово
стягнуті в рахунок погашення саме податкового боргу, позивачем не
доведено існування останнього. Позивачем не надано обґрунтованого
розрахунку ставки єдиного податку в залежності від виду
діяльності, оскільки Указом Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
встановлені лише межі, ставка має бути
встановлена у відповідності до виду діяльності суб'єкта малого
підприємництва.
Предметом спору в даній справі є стягнення суми заборгованості по
єдиному податку.
Підставами позову позивач зазначив п. 11 ст. 10 Закону України
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
та пп. 2.3.1
п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон № 2181).
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок
погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду
(арбітражного суду).
Згідно п. 1.6 ст. 1 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
примусове стягнення
- звернення стягнення на активи платника податків у рахунок
погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його
суми таким платником податків.
Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням
штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгоджене платником
податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку
(арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також
пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п. 1.3
Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити
до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами
України (п. 1.2 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Відповідно до приписів ст. 57 Закону України "Про Державний бюджет
України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
платежі, які відповідно до цього
Закону зараховуються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів і для яких законодавчо не визначені терміни їх сплати,
сплачуються щомісячно в порядку, визначеному Законом України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
для платежів, що
мають базовий (звітний) період - календарний місяць.
Загальнодержавні та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі),
для яких законодавчо не передбачено подання податкових декларацій
(розрахунків), надають щомісячні розрахунки про належні до сплати
суми обов'язкових платежів у порядку, визначеному законодавством
для обов'язкових платежів з базовим (звітним) періодом -
календарний місяць.
Своєчасно не внесені до бюджетів суми цих платежів вважаються
податковим боргом та стягуються до бюджету в порядку, визначеному
законодавством.
Для узгодженості податкового боргу суми податкових зобов'язань, j3
його сформували, повинні бути в обов'язковому порядку узгоджені
платником податку самостійно в порядку п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
чи в апеляційному порядку, згідно п. 5.2 ст. 5 цього ж
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Всі інші суми податкових зобов'язань набувають статусу податкового
боргу відповідно до ст. 57 Закону України "Про Державний бюджет
України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
, тобто без попереднього узгодження
його суми платником податків, по факту несвоєчасності внесення до
бюджету.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позивач , як
контролюючий орган, має право вимоги про примусове стягнення з
відповідача - суб'єкта підприємницької діяльності - суми єдиного
податку, без попереднього узгодження останньої платником податків.
Статтею 2 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
встановлено, що суб'єкти малого
підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва -
фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх
державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може
становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний
податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий
рахунок відділень Державного казначейства України.
Згідно ч.2 ст. 5 наведеного Указу ( 727/98 ) (727/98)
суб'єкти малого
підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення,
своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку
згідно із законодавством України.
Отже, для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єкт малого підприємництва подає до податкового
органу письмову заяву (а.с.9), на підставі якої він погоджується
на сплату єдиного податку на відповідний вид діяльності, у сумі,
встановленій місцевою радою.
Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок судів про те, що
позивачем не надано доказів встановлення відповідачу ставки по
виду діяльності, оскільки судом не дано ніякої оцінки доводам
позивача щодо сплати відповідачем самостійно за квітень 2002 року
податку в сумі 105 грн. (а.с.8) та доказу по справі у вигляді
даних облікової картки платника (а.с.11). Встановлюючи обставину
щодо відсутності доказів фактичного отримання відповідачем
свідоцтва платника єдиного податку, суд не навів
нормативноправового обґрунтування власному висновку про те, що
наявність заяви про видачу свідоцтва та самого свідоцтва,
підписаного та сформованого ДПІ, не підтверджує його видачі
суб'єкту підприємницької діяльності.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Балаклійському районі Харківської області
від 16.12.2003 року № 2403/10/10-015 на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 25.11.2003 року справі № 04
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 25.11.2003 року у справі № 04 - скасувати.
Справу № 04 направити до Господарського суду Харківської області
на новий розгляд.