Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2004 Справа N 03/320-03
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючої
суддів
розглянувши касаційну Державної податкової інспекції
скаргу у Дзержинському районі м.
Харкова
на постанову від 28 жовтня 2003 р.
Харківського апеляційного господарського суду
за позовом Державної податкової інспекції
у Дзержинському районі м.
Харкова
до Товариства з обмеженою
відповідальністю "А"
до Приватного підприємства "Т"
про визнання недійсною угоди
У судове засідання представники сторін не з'явились, повідомлені
належно про час і місце розгляду касаційної скарги
Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова
у липні 2003 р. заявлений позов про визнання недійсним на підставі
статті 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
договору,
укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "А" та
Приватним підприємством "Т". Позовні вимоги мотивовані тим, що на
час укладання договору на виконання будівлено-ремонтних робіт від
14.09.2001 № 18 Приватне підприємство "Т" не було належним чином
зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності та юридична
особа, на податковому обліку не знаходилось, дозвіл на
виготовлення печаток, штампів не одержувало. Наведене дало
підстави податковій службі вважати, що оспорюваний договір
укладений з порушенням встановленого порядку, оскільки не
відповідає вимогам статті 26 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, як укладений (ПП "Т") особою, що не мала цивільної
правоздатності.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17 липня
2003р., що прийняте суддею, відмовлено у задоволенні позовних
вимог про визнання недійсним договору підряду, укладеного між
Товариством з обмеженою відповідальністю "А" та Приватним
підприємством "Т" з огляду на вимоги статті 48 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
. Рішення господарського суду мотивоване тим, що
позивачем не доведено невідповідність оспорюваної угоди вимогам
Закону. Крім того, в рішенні зазначено, що органи державної
податкової служби з огляду на вимоги статті 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
мають право
оскаржити тільки ті угоди, визнання недійсними яких передбачає
можливість стягнення майна на користь держави, а стаття 48
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
таких наслідків не
передбачає.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від 28 жовтня
2003р перевірене рішення Господарського суду Харківської області
скасував, а провадження у справі припинив, задовольнивши частково
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському
районі м. Харкова. Постанова мотивована тим, що недійсною може
бути визнана лише укладена угода, а надані позивачем документи не
є належними доказами і не доводять дійсного укладання оспорюваного
договору, що є підставою для припинення провадження у справі з
огляду на вимоги пункту 1-1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому апеляційний
суд послався і на відсутність у матеріалах справи документів
стосовно переліку видів та вартості, умов виконання підрядних
робіт оспорюваного договору, які відповідно до вимог Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
повинні передбачатися договором
підряду.
Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова, не
погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області та
постановою Харківського апеляційного господарського суду, просить
їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального
та процесуального права, а позовні вимоги ДПІ про визнання
недійсним договору підряду задовольнити. Обґрунтовуючи свої
вимоги, викладені в касаційні скарзі, ДПІ посилається на
неправильне незастосування судами до спірного договору статті 48
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Зауважує на тому, що ДПІ,
як позивач, довів наявність підстав, для визнання недійсною угоди,
укладеної між Приватним підприємством "Т" та Товариством з
обмеженою відповідальністю УА", як такої, що не відповідає вимогам
Закону. Заявник вважає, що договір, одна з сторін якого (ПП "Т")
не мала права на його укладання, з огляду на вимоги статті 26
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. При цьому вважає, що
повноваження ДПІ щодо звернення із позовом про визнання договору
недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
містяться в Законі України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
.
Товариством з обмеженою відповідальністю "А" та Приватним
підприємством "Т" відзиви на касаційні скарги не надіслані.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді,
перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної
інстанцій приписів матеріального і процесуального законодавства,
відзначає наступне:
Приписами пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначено, що господарський суд
припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Провадження припиняється у зв'язку з неправомірністю його
порушення або неможливістю продовження розгляду порушеної справи,
внаслідок обставин, які виникли в ході судового розгляду спору.
Підставою звернення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова до
господарського суду про визнання недійсним договору від 14.09.2001
№ 18, укладеного між ТОВ "А" та ПП "Т", стала його
невідповідність, на думку позивача, вимогам закону, оскільки один
із контрагентів - ПП "Т" на час укладання оспореного договору не
мав цивільної правоздатності. Згідно зі статтею 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні),
громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта
підприємницької діяльності, мають право звертатися до
господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів. Частина друга цієї ж норми
надає право державним та іншим органам звертатися до
господарського суду випадках, передбачених законодавчими актами
України. Для органів державної податкової служби таким
законодавчим актом є Закон України "Про державну податкову службу
в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, статтею 2 якого визначено, що основним
завданнями органів державної податкової служби є здійснення
контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю
обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних
цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також
неподаткових доходів, установлених законодавством. Однією з
функцій органів державної податкової служби є подання до судів і
господарських судів позовів до підприємств, установ, організацій
та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход
держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Проте, чи є
позивач належним у заявлених вимогах повинно з'ясовуватись у
судовому засіданні, як і факт доведеності позовних вимог.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною з підстави її
невідповідності вимогам закону, суд повинен з'ясувати наявність
тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Суд
першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог
податкової служби про визнання недійсним договору на підставі
статті 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
посилається на
недоведеність позивачем того факту, що на час укладання
оспорюваноє угоди ПП "Т" не набув правоздатності. Проте,
законодавством не встановлено, що недійсність угоди за ознаками
статті 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
повинна бути
підтверджена певними засобами доказування і не може
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Залишилися поза увагою суду як першої, так і апеляційної інстанції
такі доводи позивача: ПП "Т" у Єдиному державному реєстрі
підприємств України не значиться, код ЗКПО 35726432 не є
ідентифікаційним; ПП "Т" на податковому обліку не знаходилось,
дозвіл на виготовлення печаток, штампів не одержувало; Не
перевірені судом апеляційної інстанцій доводи про фактичне
виконання оспорюваної угоди. Адже неукладеною може бути угода, по
якій сторони не дійшли згоди з істотних умов договору підряду.
Окрім того не підтверджується матеріалами справи викладені в
мотивувальній частині постанови доводи про заявлення позивачем
вимог про визнання угоди недійсною на підставі статті 49
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Ці обставини судами не
досліджувалися, однак встановлення перелічених вище фактів має
суттєве значення для правильного застосування норм матеріального
права та вирішення даного спору по суті.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Харківської області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Харківської області від 17 липня
2003р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 28 жовтня 2003 р. у справі № 03/320-03 скасувати. Справу
скерувати для нового розгляду Господарському суду Харківської
області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському
районі м. Харкова задовольнити частково.