ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
                            ПОСТАНОВА
                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
( Скасовано постановою Верховного суду України від 15.06.2004 р. ( v_219700-04 ) )
04.03.2004                                 Справа N 3/219
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого,
Суддів,
розглянувши у відкритому Лубенської ОДПІ Полтавської області,
судовому  засіданні      ВДК у Лубенському районі Полтавської
касаційні  скарги        області
на  постанову            Харківського апеляційного господарського
                         суду від 14.11.2003
у справі                 № 3
господарського суду      Полтавської області
за позовом               ТОВ "ТД "ЛМК"
до                       Лубенської ОДПІ Полтавської області,
                         ВДК у Лубенському районі Полтавської
                         області
про                      стягнення бюджетної заборгованості з
                         податку на додану вартість та збитків
в судовому засіданні взяли участь  представники :
від позивача:            присутній,
від відповідача 1:       присутній,
від відповідача 2:       не з'явився
                            ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського  суду Полтавської області від 10.09.2003 у
справі №  3  позов  задоволено  частково:  стягнуто  з  Державного
бюджету  України  на  користь  ТОВ  "ТД  "ЛМК"  837  000,  57 грн.
відшкодування податку на  додану  вартість  за  даними  податкових
декларацій  з  ПДВ за грудень 2002 р.,  січень,  лютий,  березень,
квітень  2003  р.,  травень,  червень  -  в  частині   експортного
відшкодування  -  2003  р.  разом  з  відсотками за несвоєчасність
відшкодування та 170 833, 33 грн. збитків.
Постановою Харківського   апеляційного   господарського  суду  від
14.11.2003 рішення господарського  суду  Полтавської  області  від
10.09.2003  у  справі  №  3  змінено,  пункти  2 та 3 резолютивної
частини вказаного  рішення  скасовано  та  викладено  у  наступній
редакції:  "Стягнути  з  Державного бюджету України на користь ТОВ
"ТД "ЛМК" 2 127 728 грн.  бюджетного відшкодування  з  податку  на
додану  вартість за період з грудня 2002 р.  (частково) по червень
2003 р.  включно та 39 799,  68 грн.  відсотків, нарахованих на цю
суму бюджетної заборгованості.
Стягнути  з  державного  бюджету  України на користь ТОВ "ТД "ЛМК"
170 833,  33 грн. збитків, завданих неправомірними діями посадових
осіб органів державної податкової служби.
В іншій  частині  рішення  господарського суду Полтавської області
від 10.09.2003 у справі № 3 залишити без змін.
У касаційних скаргах Лубенська ОДПІ  Полтавської  області  просить
скасувати  постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 14.11.2003,  рішення господарського суду  Полтавської  області
від  10.09.2003  у справі № 3 та направити справу на новий розгляд
до господарського суду  першої  інстанції,  а  ВДК  у  Лубенському
районі   Полтавської   області   -   просить  скасувати  постанову
Харківського  апеляційного  господарського  суду  від   14.11.2003
частково - у частині стягнення збитків у сумі 170 833,  33 грн. та
прийняти  нове  рішення  про  відмову  у  позові  в  цій  частині,
посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права,  а саме:  ст. 7 Закону
України    "Про  податок  на  додану  вартість"   від   03.04.1997
№ 168/97-ВР  ( 168/97-ВР  )  (зі змінами і доповненнями),  ст.  2
Закону  України  "Про  порядок  погашення  зобов'язань   платників
податків  перед  бюджетами  та  державними  цільовими фондами" від
21.12.2000 № 2181-ІІІ ( 2181-14 ),  ст.  11  Закону  України  "Про
державну  податкову  службу в Україні" від  04.12.1990   № 509-ХІІ
( 509-12 )
 та ст. 24, п. 4 ст. 104 ГПК України 
( 1798-12 )
.
Відповідач - 2 не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення позивача  та  відповідача  -  1,  перевіривши
матеріали   справи,   повноту   встановлення  обставин  справи  та
правильність їх юридичної оцінки господарськими судами  першої  та
апеляційної  інстанцій,  колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до  висновку,  що  касаційні  скарги  підлягають
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Відповідно до  поданих  позивачем  декларацій  з податку на додану
вартість за період з грудня 2002  р.  по  червень  2003  р.,  сума
податку на додану вартість, яка підлягала відшкодуванню з бюджету,
складає:  грудень 2002 р. - 265 026 грн., січень 2003 р. - 183 723
грн.,  лютий 2003 р.  - 238 670 грн.,  березень 2003 р.  - 380 396
грн.,  квітень 2003 р.  - 246 285 грн.,  травень 2003 р. - 399 478
грн., червень 2003 р. - 538 262 грн.
У наданих  податкових  деклараціях  з  податку  на додану вартість
позивач просить перерахувати йому суми бюджетного відшкодування на
розрахунковий рахунок в установі банку.
До декларацій  за  відповідні  періоди позивачем надані розрахунки
експортного відшкодування  за  ці  ж  періоди  та  вантажні  митні
декларації.
Лубенською ОДПІ до матеріалів справи також залучено акт  перевірки
підприємства  позивача  від  22.07.2003  та  корінець  податкового
повідомлення - рішення № 0000922301/0 від  25.07.2003,  яким  було
встановлено  завищення  позивачем  суми бюджетного відшкодування у
грудні  2002  р.  у  розмірі  123  850  грн.   Вказане   податкове
повідомлення   -   рішення   було  одержано  31.07.2003.  головним
бухгалтером підприємства.  Доказів його оскарження  до  матеріалів
справи не надано.
Висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо законності
і  обгрунтованості  вимог  позивача   про   стягнення   бюджетного
відшкодування  з  податку  на  додану вартість у розмірі 2 127 728
грн. (за виключенням податку на додану вартість за грудень 2002 р.
у  розмірі  123  850 грн.,  завищення якого встановлено податковим
повідомленням - рішенням Лубенської ОДПІ від 25.07.2003) є такими,
що  відповідають  фактичним  обставинам  справи  і вимогам чинного
законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) суми податку,  що підлягають сплаті
до бюджету або відшкодуванню з бюджету,  визначаються  як  різниця
між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з
будь-яким  продажем  товарів  (робіт,  послуг)  протягом  звітного
періоду  та  сумою податкового кредиту звітного періоду.  Згідно з
п.п.  7.7.3 п.  7.7 ст.  7 Закону України "Про податок  на  додану
вартість"  ( 168/97-ВР  )  у  разі  коли за результатами звітного
періоду сума,  визначена згідно  з  пп.  7.7.1  цієї  статті,  має
від'ємне  значення,  така  сума  підлягає  відшкодуванню  платнику
податку з Державного бюджету України протягом  місяця,  наступного
після подачі декларації.
Суми, не  відшкодовані  платнику  податку  протягом  визначеного у
цьому пункті строку,  вважаються бюджетною заборгованістю, на суму
якої  нараховуються  проценти на рівні 120 відсотків від облікової
ставки Національного банку  України,  встановленої  на  момент  її
виникнення,  протягом  строку  її  дії,  включаючи день погашення.
Платник податку має право  у  будь-який  момент  після  виникнення
бюджетної   заборгованості   звернутися  до  суду  з  позовом  про
стягнення  коштів  бюджету  та  притягнення  до   відповідальності
посадових  осіб,  винних  у  несвоєчасному  відшкодуванні надмірно
сплачених податків.
Особливості експортного відшкодування,  передбачено ст.  8  Закону
України  "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ),  згідно з
п.  8.1 якої платник податку,  який здійснює операції з  вивезення
(пересилання)  товарів  
( робіт, послуг)
 за межі митної території
України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування  за
наслідками  податкового  місяця,  має  право  на  отримання такого
відшкодування протягом 30 календарних днів з  дня  подання  такого
розрахунку.
Факт невідшкодування   позивачу  податку  на  додану  вартість  за
спірний період у строки,  передбачені ст.ст.  7,  8 Закону України
"Про  податок  на  додану  вартість"  ( 168/97-ВР ),  встановлено
господарськими судами і відповідачами не заперечується.
Що стосується стягнення з державного бюджету  збитків,  заподіяних
неправомірними діями посадових осіб органів ДПІ, то колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає за  необхідне  зазначити
наступне.
Задовольняючи позовні  вимоги  у  цій  частині,  господарські суди
попередніх інстанцій виходили з того,  що кошти в сумі 170 833, 33
грн.,  перераховані  приватному  підприємцю  І-о  І.М.  за надання
юридичних послуг з підготовки документів  для  подання  позову,  є
збитками,   заподіяними   діями  1  -  го  відповідача  (ненадання
висновків про відшкодування податку на додану вартість).
Однак, вищезазначені  висновки  господарських  судів   першої   та
 апеляційної інстанцій не можна вважати такими,  що ґрунтуються на
 всебічному,  повному та об'єктивному розгляді в судовому  процесі
 всіх  обставин справи в їх сукупності,  керуючись законом,  як це
 передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) шкода,
заподіяна  особі або майну громадянина,  а також шкода,  заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у
повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Особа, яка завдала шкоду,  звільняється від її відшкодування, якщо
доведе, що шкоду заподіяно не з її вини.
Відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями державних або
громадських  організацій,  а  також  посадових  осіб,  встановлена
статтею  442  Цивільного  кодексу  України  ( 435-15   ),   якою
передбачено, що така шкода відшкодовується на загальних підставах,
якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу
в  Україні"  від  04.12.1990 № 509-ХІІ ( 509-12 ) збитки,  завдані
неправомірними  діями  (бездіяльністю)  посадових   осіб   органів
державної  податкової служби,  підлягають відшкодуванню за рахунок
коштів державного бюджету.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди,  суди повинні мати  на
увазі,  що  відповідно  до  ст.  440  Цивільного  кодексу  України
( 435-15 )
 шкода,  заподіяна  особі  або  майну  громадянина,  або
заподіяна юридичній особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі
особою,  яка  її  заподіяла,  за  умови,  що  дії  останньої  були
неправомірними,  між  ними  і  шкодою  є  безпосередній  причинний
зв'язок та  є  вина  зазначеної  особи  (п.  2  постанови  Пленуму
Верховного  Суду  України  від  23.07.1992  №  6  (зі  змінами від
24.10.2003 № 9) ( v0009700-03 )).
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді
справи не було взято до уваги,  що неправомірні дії посадових осіб
ДПІ  повинні  бути підтверджені певними засобами доказування;  при
цьому слід зазначити,  що визнання в  судовому  порядку  права  на
відшкодування  податку  на  додану  вартість не завжди є наслідком
неправомірних дій ДПІ.
Крім того,  господарськими  судами  не  досліджено  питання   щодо
обґрунтування розміру заподіяної шкоди, не з'ясовано які конкретні
послуги було надано позивачу приватним підприємцем  І-о  І.М.,  за
яку  конкретну  роботу  останньому було сплачено 170 833,  33 грн.
(акти здачі - приймання робіт за договором відсутні  в  матеріалах
справи).
Також господарськими  судами  не  взято до уваги і те,  що позивач
звернувся з  позовом  до  господарського  суду  в  день  укладання
договору з приватним підприємцем І-о І.М.  - 17.07.2003, що згідно
з п.  1.2 договору №  17-07-03П  приватний  підприємець  І-о  І.М.
здійснює підготовку матеріалів,  пов'язаних з поданням позову,  за
період грудень 2002 р.  - квітень 2003 р.,  а  03.09.2003  позивач
звернувся  з  заявою  про  збільшення  розміру  позовних  вимог  і
предмету позову та стягнення бюджетної заборгованості і  процентів
за  травень  - червень 2003 р.  і стягнення збитків,  пов'язаних з
оплатою послуг приватного підприємця  І-о  І.М.  (хоч  в  договорі
надання послуг за цей період взагалі не передбачено).
Не досліджено  господарськими  судами і питання причинного зв'язку
між оплатою послуг приватного підприємця І-о І.М.  в сумі 170 833,
33 грн. та ненаданням висновку про відшкодування податку на додану
вартість органами ДПІ.
При цьому,  господарськими судами попередніх інстанцій не взято до
уваги,  що  Законом  України  "Про  податок  на  додану  вартість"
( 168/97-ВР )
   чітко   визначено  порядок  стягнення  бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість - звернення до суду  з
позовом   про  стягнення  коштів  з  Державного  бюджету  України.
Підставою для отримання відшкодування  є  дані  тільки  податкової
декларації  за  звітний  період (п.п.  7.7.3 п.  7.3 ст.  7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР )).
Таким чином,  зазначеним  законом  визначено порядок відшкодування
бюджетної заборгованості, який не передбачає надання висновків про
її  наявність державними податковими інспекціями,  а п.  4 Порядку
відшкодування податку на додану  вартість,  затвердженого  наказом
ДПА України від 02.07.1997 № 209/72,  (згідно з яким відшкодування
податку  на  додану  вартість  здійснюється  органами   Державного
казначейства   України   за  висновками  податкових  органів,  які
надаються територіальному органу  Державного  казначейства,  а  не
платнику  податку)  регулює  взаємовідносини  між  органами  ДПІ і
органами Державного казначейства України.
Вищенаведене свідчить про те,  що  судами  зроблено  висновки  при
неповно встановлених обставинах справи.
Невстановлення вищезазначених  обставин при розгляді справи судами
попередніх  інстанцій  позбавляє  касаційну  інстанцію  можливості
зробити  висновок щодо правильного застосування норм матеріального
права при вирішенні спору.  У зв'язку з цим постановлені у  справі
судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
До такого  висновку  колегія  суддів  Вищого  господарського  суду
України   приходить   з  врахуванням  меж  повноважень  касаційної
інстанції,  встановлених  ч. 2  ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 )
,  та неможливістю зробити висновки  щодо  правильності
вирішення  спору  при  невстановлені  судами  попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у  зазначеній  постанові,  вжити  всі  передбачені
чинним   законодавством   засоби   для   всебічного,   повного  та
об'єктивного встановлення  обставин  справи,  прав  та  обов'язків
сторін  і  в  залежності  від  встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене,  керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  п.  3 ст.
111-9,  111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 )
, Вищий господарський суд України,
                           ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги  Лубенської  ОДПІ  Полтавської  області,  ВДК   у
Лубенському районі Полтавської області задовольнити частково.
Скасувати постанову  Харківського апеляційного господарського суду
від 14.11.2003,  рішення господарського суду  Полтавської  області
від 10.09.2003 у справі № 3, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду Полтавської області.
Головуючий
Судді