ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
04.03.2004 Справа N 2-15/5633-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта
Автономної Республіки Крим
на постанову від 22.09.2003р.
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-15/5633-2003 Господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом Державного підприємства Міністерства
оборони України “Центральний військовий
санаторій “Ялтинський”
до Державної податкової інспекції у м. Ялта
Автономної Республіки Крим
про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Черкас В.Є., за довіреністю
Рубан В.П. , за довіреністю
відповідача – Басюл В.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.05-27.06.2003р. по справі № 2-15/5633-2003 (суддя Дадинська
Т.В.), яке залишено без змін постановою від 22.09.2003р.
Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія
суддів Фенько Т.П, Голик В.С., Гонтар В.І.) задоволено позов
Державного підприємства Міністерства оборони України
“Центральний військовий санаторій “Ялтинський” про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у м. Ялта від 05.09.02р. № 3359/23-1.
Державна податкова інспекції у м. Ялта Автономної Республіки
Крим звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.05-27.06.2003р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22.09.2003р., і прийняти нове рішення,
яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судами, за період що перевірявся позивач надавав
санаторно-курортні послуги нерезидентам. В укладених договорах
передбачені розрахунки між позивачем та нерезидентами в
національній валюті України. Фактично розрахунки здійснені в
російських рублях шляхом надходження грошових коштів на валютний
рахунок позивача через уповноважений банк, і в національній
валюті України шляхом внесення нерезидентами готівкових грошових
коштів в касу санаторію. Загальна сума коштів в національній
валюті, що надійшла в касу позивача склала – 219075,40грн.
Податковою інспекцією застосовані до підприємства штрафні
санкції за порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів “Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
,
зокрема, за проведення розрахунків з нерезидентами в
національній валюті не через уповноважений банк та без
індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 7
Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
у розрахунках між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як
засіб платежу іноземна валюта, а розрахунки здійснюються лише
через уповноважені банки.
Одночасно Кабінет Міністрів України спільно з Національним
банком України, на який статтею 16 названого Декрету ( 15-93 ) (15-93)
покладені повноваження щодо застосування штрафних санкцій за
порушення вимог цього Декрету, в листі від 26.04.93р.
№ 19029/730 дали роз'яснення, що положення абзацу першого статті
7 Декрету не поширюється на розрахунки між резидентами і
нерезидентами країн зони функціонування рубля, які можуть
здійснюватися і в національній валюті України, якщо це
передбачено зовнішньоекономічним контрактом.
Враховуючи, що розрахунки між позивачем і нерезидентами – Росії
і Молдови здійснені в національній валюті України у касу
санаторію як розрахунок за санаторно-курортні послуги згідно
договорів, умовами яких передбачався розрахунок в національній
валюті України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого
висновку про неправомірність висновків ДПІ в цій частині.
Також, колегія суддів зазначає, згідно ч. 3 ст. 7 Декрету
( 15-93 ) (15-93)
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами
в межах торговельного обороту у валюті України допускається за
умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку
України.
Разом з цим, згідно частиною 4 ст. 5 зазначеного Декрету,
індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на
здійснення разової валютної операції на період, необхідний для
здійснення такої операції, та визначено виключний перелік
операцій, що потребують індивідуальних ліцензій. До вказаного
переліку не включено операції з розрахунків у валюті України між
резидентами та нерезидентами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, виходячи з
неоднозначного, тлумачення ч. 4 ст. 5 та ч. 3 ст. 7 Декрету
( 15-93 ) (15-93)
направив запит до Національного банку України, в якому
просив повідомити чи необхідно отримувати таку ліцензію на
здійснення разових операцій з нерезидентами готівкою у валюті
України та в касу підприємства за надання санаторно курортних
послуг, і яким нормативним актом передбачено порядок її
отримання.
Листом від 14.01.2003р. № 28-313/232 Національний банк України
повідомив позивачу, що порядок готівкових розрахунків між
резидентами на території України регламентується постановою
Правління національного банку України від 26.03.98р. № 119,
зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 15.04.98р.
№ 245/2685, якою затверджено “Правила використання готівкової
іноземної валюти на території України” ( z0245-98 ) (z0245-98)
. Зокрема,
Національний банк України зазначив, що цими правилами визначено
перелік випадків, у яких у розрахунках між резидентами та
нерезидентами дозволяється використовувати іноземну валюту, і що
відповідно до п. 4.13 Правил ( z0245-98 ) (z0245-98)
“на території України
сплата резидентами та нерезидентами зборів та здійснення
платежів готівкою у випадках, не передбачених цими Правилами,
проводиться у гривнях, а за умови наявності індивідуальної
ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті”.
Беручи до уваги вищенаведене та враховуючи відсутність
нормативно визначеного порядку отримання індивідуальних ліцензій
на здійснення платежів від нерезидентів готівкою у валюті
України, в тому числі за надання санаторно-курортних послуг,
колегія суддів дійшла висновку, що податкова інспекція
необґрунтовано застосувала до Державного підприємства
Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій
“Ялтинський” штрафні санкції визначені спірним податковим
повідомленням рішенням.
З огляду на викладене, постанова від 22.09.2003р.
Севастопольського апеляційного господарського суду підлягає
залишенню без змін, а касаційна скарга Державної податкової
інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим – без
задоволення.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта
Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову від 22.09.2003р. Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі № 2-15/5633-2003 Господарського
суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.