ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
 03.03.2004                                    Справа N 40/203-03
 
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
 
              Перепічая В.С.(головуючого),
              Вовка І.В.,
              Гончарука П.А.,
 
розглянувши у відкритому
судовому засіданні  в м.Києві
касаційну скаргу     Акціонерного товариства  закритого типу "XXX"
 
на постанову         Харківського апеляційного господарського суду
                     від 21.10.2003 року
 
у справі за позовом  Виробничо-експлуатаційного підприємства "YYY"
 
до                   Акціонерного товариства закритого типу "XXX",
 
треті   особи:       Харківська  міська  Рада, Харківська  обласна
                     Рада
 
про                  визнання недійсним  договору  оренди,
 
                            УСТАНОВИВ :
 
У квітні  2003  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду
Харківської  області з позовною заявою до відповідача про визнання
недійсним договору оренди на  підставі  ст.48  Цивільного  кодексу
України  ( 1540-06  ) (1540-06)
         та про стягнення витрат на оплату юридичних
послуг у сумі 11  000  грн.,  посилаючись  на  те,  що  зазначений
договір  не  відповідає  вимогам закону,  оскільки він укладений з
боку  орендодавця,  який  не  мав  повноважень  на   розпорядження
орендованим майном.
 
Під час  розгляду  справи  у суді першої інстанції позивач уточнив
обґрунтування  правових  підстав   визнання   недійсним   спірного
договору.
 
Рішенням господарського  суду  Харківської  області від 03.07.2003
року позов задоволено.
 
Постановою Харківського  апеляційного  господарського   суду   від
21.10.2003  року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано
з підстав п.3  ч.3  ст.104  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
          та  позов
задоволено,  визнано недійсним спірний договір оренди і стягнуто з
відповідача витрати на оплату юридичних послуг у сумі 11000 грн.
 
У касаційній  скарзі  відповідач  вважає,  що  апеляційним   судом
порушено   і   неправильно   застосовано  норми  матеріального  та
процесуального  права,  і  тому  просить  прийняту  ним  постанову
скасувати частково та в позові відмовити.
 
У відзиві   на  касаційну  скаргу  позивач  вважає,  що  постанова
апеляційного суду  відповідає  вимогам  законодавства,  і  просить
залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
 
Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб до суду не надходили.
 
У судовому засіданні оголошувалась перерва на 03.03.2004 року.
 
Заслухавши пояснення  представників  сторін   і   третьої   особи:
Харківської обласної Ради,  дослідивши доводи касаційної скарги та
відзиву  на  неї,  перевіривши  матеріали  справи і прийняті в ній
судові  рішення,  суд  вважає,  що   касаційна   скарга   підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
 
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено
договір оренди від  10.01.1996  року,  за  умовами  якого  позивач
зобов'язався   передати,   а   відповідач   прийняти   в   орендне
користування приміщення, які розташовані в м. Харків, вул. Н-ська,
99, строком на 15 років і здійснювати орендну плату.
 
Апеляційним судом   встановлено,  що  на  час  укладення  спірного
договору оренди, будинок в якому знаходяться орендовані приміщення
належав  до  комунальної  власності  Харківської міської Ради,  та
згоди на укладення зазначеного договору власник або  уповноважений
ним орган не надавали, і це підтверджується матеріалами справи.
 
Відповідно до  вимог  абзацу третього статті 5 Закону України "Про
оренду державного майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
        ,  в редакції  чинній  на  час
укладення   спірного  договору  оренди  орендодавцями  майна,  яке
перебуває в комунальній власності є органи уповноважені  місцевими
Радами народних депутатів.
 
Отже, виходячи   із   встановлених   обставин   справи   і   вимог
законодавства, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те,
що  спірний  договір  оренди  не  відповідає  вимогам  закону,  та
обґрунтовано  задовольнив  позов  і  визнав   зазначений   договір
недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        .
 
Доводи касаційної  скарги  не  спростовують  зазначених  висновків
суду.
 
Таким чином,  постанова апеляційного суду  в  частині  задоволення
вимог  про  визнання недійсним спірного договору оренди відповідає
матеріалам і обставинам справи та вимогам законодавства, і тому її
в зазначеній частині слід залишити без змін,  а касаційну скаргу в
цій частині без задоволення.
 
Разом з тим,  апеляційний суд повно встановивши  обставини  справи
щодо  вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних
послуг у сумі 11000 грн.,  дав зазначеним  обставинам  неправильну
юридичну оцінку.
 
Відповідно до  ч.3  ст.  48  ГПК  України ( 1798-12 ) (1798-12)
         витрати,  що
підлягають оплаті за послуги  адвоката,  визначаються  у  порядку,
встановленому  Законом  України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
        .  Дія
зазначеного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
 
Поняття особи,  котра є адвокатом наводиться в  статті  23  Закону
України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
        ,  яка зазначає,  що адвокатом
може бути громадянин України,  який має вищу юридичну освіту, стаж
роботи  за  спеціальністю  юриста  або помічника адвоката не менше
двох років,  склав кваліфікаційні іспити,  одержав  свідоцтво  про
право  на  зайняття  адвокатською  діяльністю  та  прийняв Присягу
адвоката України.
 
Таким чином,  стаття  44  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
           передбачає
відшкодування  сум  в  якості  судових  витрат,  які були сплачені
стороною за отримання послуг,  лише адвокатом,  а не будь  -  яким
представником.
 
У той же час,  апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не
звернув і зробив неправильний висновок про те,  що  сума  оплачена
позивачем за договором про надання юридичних послуг відноситься до
складу судових витрат і підлягає стягненню з відповідача.
 
За таких  обставин,  постанова   апеляційного   суду   в   частині
задоволення  вимог про стягнення витрат на оплату юридичних послуг
підлягає скасуванню,  а виходячи з того,  що апеляційний суд повно
встановив обставини справи,  суд касаційної інстанції в зазначеній
частині вимог приймає нове рішення про  відмову  в  позові  у  цій
частині.
 
З огляду наведеного та керуючись  ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9  -
111-11, 121-1, 122   Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України,
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу  Акціонерного  товариства  закритого  типу  "XXX"
задовольнити частково.
 
Постанову Харківського   апеляційного   господарського   суду  від
21.10.2003 року  в  частині  вимог  про стягнення витрат на оплату
юридичних послуг у сумі 11000  грн.  скасувати,  та  в  зазначеній
частині позову відмовити.
 
У решті  постанову  Харківського  апеляційного господарського суду
від 21.10.2003 року залишити без змін.
 
Доручити господарському   суду   Харківської   області,   у   разі
підтвердження виконання виданого наказу в частині стягнення витрат
на оплату юридичних послуг у сумі  11000  грн.,  видати  зворотній
наказ.
 
Поновити виконання     постанови     Харківського     апеляційного
господарського суду від 21.10.2003 року у справі № 40/203-03.
 
Головуючий В. Перепічай
Судді      І. Вовк
           П. Гончарук