ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 03.03.2004                                     Справа N 35/302пд
 
Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач) і Джунь В.В.
 
розглянув касаційну   скаргу  відкритого  акціонерного  товариства
"XXX", м. Донецьк (далі - ВАТ "XXX")
 
на рішення господарського суду Донецької області від 18.09.2003
 
та постанову  Донецького  апеляційного  господарського  суду   від
09.12.2003
 
зі справи № 35/302пд
 
за позовом ВАТ "XXX"
 
до регіонального  відділення  Фонду  державного  майна  України по
Донецькій області,  м. Донецьк (далі - РВ ФДМ України по Донецькій
області)
 
та кооперативу "YYY", м. Донецьк
 
про визнання  недійним  договору  оренди та зобов'язання звільнити
нежитлове приміщення.
 
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського  суду  Донецької  області  від  18.09.2003
(суддя  Запорощенко  М.Д)  у  задоволенні  позову   відмовлено   з
посиланням  на  те,  що  на  момент  укладення договору оренди від
26.04.96  №  82  спірна  будівля  перебувала  у  загальнодержавній
власності,  і  РВ  ФДМ  України по Донецькій області мало право на
здачу її в оренду.
 
Постановою Донецького   апеляційного   господарського   суду   від
09.12.2003   (колегія   суддів  у  складі:  суддя  Скакун  О.А.  -
головуючий, судді Колядко Т.М., Мирошниченко С.В.) назване рішення
залишено без змін з тих же мотивів.
 
ВАТ "XXX"  звернулося  до  Вищого  господарського  суду  України з
касаційною   скаргою,   у   якій   просить    рішення    місцевого
господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і
прийняти нове рішення про  задоволення  позову.  Касаційну  скаргу
мотивовано  посиланням на те,  що на момент укладення договору від
26.04.96 № 82 спірна будівля  не  перебувала  у  загальнодержавній
власності і відповідне майно взагалі не існувало.
 
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
 
Сторони відповідно  до  статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
         належним чином повідомлено про  час  і
місце розгляду скарги.
 
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
 
Перевіривши на    підставі   встановлених   судовими   інстанціями
фактичних обставин  справи  правильність  застосування  ними  норм
матеріального  і  процесуального  права,  Вищий  господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування  рішення  суду
першої  інстанції  та постанови апеляційного господарського суду і
передачі справи на  новий  розгляд  до  суду  першої  інстанції  з
урахуванням такого.
 
Судовими інстанціями інстанції  у справі встановлено, що:
 
- РВ  ФДМ  України  по  Донецькій  області  та  кооперативом "YYY"
укладено договір від 26.04.96 № 82 оренди  нежитлового  приміщення
площею 465,6 кв.м.,  що розташоване за адресою:  м.  Донецьк, вул.
Ч-ська, 99;
 
- строк дії договору від 26.04.96 № 82 визначено до 26.04.2006;
 
- на момент  укладення  оспорюваного  договору  оренди  відповідну
будівлю  було  включено  до плану приватизації,  але не передано у
власність позивачу,  тобто  вона  перебувала  у  загальнодержавній
власності;
 
- момент  передачі  спірної  будівлі від відповідача до позивача з
огляду на положення статті 128 Цивільного кодексу Української  РСР
( 1540-06  ) (1540-06)
          (далі  -  ЦК)  відображено  у  Переліку  майна,  що
передається у власність ВАТ "XXX" м. Донецьк, від 02.10.01 №467.
 
Причиною спору у даній справі стало,  на думку позивача, те, що РВ
ФДМ  України  по  Донецькій  області  на момент укладення спірного
договору   не   мало   права   здавати   в    оренду    приміщення
спортивно-оздоровчого  комплексу,  оскільки  це є порушенням вимог
Закону   України  "Про оренду державного  та  комунального  майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
        ;  крім   того,  відповідачами  укладено договір оренди
неіснуючого майна.
 
Відповідно до статті 5 Закону України "Про  оренду  державного  та
комунального  майна"  ( 2269-12  ) (2269-12)
         Фонд державного майна України,
його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо
цілісних   майнових   комплексів   підприємств,   їх   структурних
підрозділів та нерухомого майна, що є загальнодержавною власністю.
 
Статтею 34 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
          передбачено,
що  майно  державних  підприємств  є  загальнодержавною власністю.
Судовими інстанціями встановлено,  що оспорюваний договір укладено
в  той час,  коли державне підприємство "ZZZ" перебувало в процесі
приватизації.  У  власність  ВАТ  "XXX"  спірне  приміщення   було
передане  лише  відповідно  до  названого Переліку від 02.10.2001.
Таким чином,  на момент укладення  оспорюваного  договору  РВ  ФДМ
України по Донецькій області мало право на його укладення.
 
З приводу доводів скаржника стосовно того,  що оспорюваний договір
укладено  на  неіснуюче  майно,  оскільки  приміщення  радіального
відстійника  на  той час вже не існувало,  а було переплановане на
спортивно-оздоровчий  комплекс,   який   і   включено   до   плану
приватизації та статутного фонду ВАТ "XXX", слід зазначити таке.
 
Із   встановлених   судовими   інстанціями   обставин   справи  не
вбачається, що майно, яке було предметом оспорюваного договору, на
момент укладення останнього не існувало.
 
Касаційна ж  інстанція  відповідно  до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         не має  права  встановлювати  або  вважати
доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  у  рішенні  або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про  достовірність  того  чи  іншого  доказу,  про  перевагу одних
доказів над іншими,  збирати нові докази або додатково  перевіряти
докази.
 
Відповідно до  частини  1  статті  23  Закону  України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12  ) (2269-12)
          передача  майна  в
оренду не припиняє права власності на це майно.
 
Зважаючи на викладене,  Вищий господарський суд України вважає, що
попередні судові рішення по суті справи  ухвалені  із  дотриманням
норм матеріального та процесуального права.
 
З урахуванням наведеного відсутні передбачені законом підстави для
скасування прийнятих зі справи судових рішень.
 
Керуючись статтями  111-9,  111-11  Господарського  процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
1. У   задоволенні   касаційної   скарги  відкритого  акціонерного
товариства "XXX" відмовити.
 
2. Рішення господарського суду Донецької області від 18.09.2003 та
постанову   Донецького   апеляційного   господарського   суду  від
09.12.2003 зі справи № 35/302пд залишити без змін.