ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
 03.03.2004                                    Справа N 29/238-03
 
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
 
             Перепічая В.С. (головуючого),
             Вовка І.В.,
             Гончарука П.А.
 
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу     Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
                     "XXX"
 
на  постанову        Харківського апеляційного господарського суду
                     від 11.11.2003 року
 
у справі за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
                     "XXX"
 
до                   Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
                     "YYY"
 
про                  стягнення суми,
 
                            УСТАНОВИВ:
 
У квітні  2003  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду
Харківської області з позовною заявою до відповідача про стягнення
витрат пов'язаних з виконанням  доручення  в  сумі  6890, 05 грн.,
посилаючись на те, що останній зобов'язаний за законом ст.ст. 386,
387,  393 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         відшкодувати йому  фактичні  витрати
понесені  ним  у  зв'язку з виконанням доручення за договором № 15
від 12.01.2000 року.
 
Під час розгляду справи у суді першої інстанції  позивач  збільшив
розмір   заявлених   вимог   і   просив   стягнути  з  відповідача
заборгованість у сумі 102213 грн.,  посилаючись на те, що останній
є  правонаступником  ТзОВ  "ZZZ",  яке  заборгувало йому за актами
приймання-передачі робіт від 05.10.1999  року  та  від  05.01.2000
року.
 
Рішенням господарського  суду  Харківської  області від 01.07.2003
року позов задоволено  частково,  та  стягнуто  з  відповідача  на
користь  позивача  витрати в сумі 6273,81 грн.  і заборгованість в
сумі 53750 грн., а в решті вимог відмовлено.
 
Доповідач-Вовк І.В.
 
Постановою Харківського  апеляційного  господарського   суду   від
11.11.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено та
в позові про стягнення витрат і  заборгованості  відмовлено,  а  в
решті судове рішення залишене без змін.
 
У касаційній скарзі позивач вважає,  що апеляційним судом порушено
і неправильно застосовано норми  матеріального  та  процесуального
права,  і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення
суду першої інстанції залишити без змін.
 
У відзиві на касаційну  скаргу  відповідач  вважає,  що  постанова
апеляційного суду відповідає законодавству,  і просить залишити її
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
 
Заслухавши пояснення  представників  сторін,   дослідивши   доводи
касаційної скарги та відзиву на неї,  перевіривши матеріали справи
і прийняті у ній судові рішення,  суд вважає,  що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
 
Як вбачається  із  матеріалів  справи,  між  ТОВ "ZZZ" і ТОВ фірма
"YYY" з одного боку та ТОВ "XXX"  з  другого  боку  було  укладено
договір № 15 від 12.01.2000 року, за умовами якого ТОВ "ZZZ" і ТОВ
фірма "YYY" доручають,  а ТОВ "XXX" - зобов'язалось за  винагороду
від свого імені, за дорученням і в інтересах довірителів здійснити
розрахунки  за  векселями.  Витрати   понесені   повіреними,   які
пов'язані  з  виконанням доручення відшкодовуються довірителями за
погодженням сторін договору.
 
До матеріалів справи,  судом  було  залучено  договір-доручення  №
01-99 від 16.07.1999 року, укладений між ТОВ "ZZZ" і ТОВ "XXX", за
умовами якого ТОВ "ZZZ" доручила,  а ТОВ фірма "XXX" зобов'язалося
за винагороду надати послуги в укладенні за свій рахунок від імені
довірителя договори з третіми особами з поставки електроенергії.
 
Предметом даного  судового  розгляду  є  вимоги  про  стягнення  з
відповідача  фактичних  витрат,  які  були необхідні для виконання
договору   доручення  на підставі ст.ст.  386,  387,  393 УК  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  та   заборгованості,  яка  виникла  в  останнього  з
правонаступництва.
 
Суди, вирішуючи спір,  у порушення вимог норм процесуального права
ст.ст.  32 - 34,  36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  зробили висновки,  що грунтуються на неповно
з'ясованих   обставинах   справи,  та  прийняли  рішення,  які  не
відповідають вимогам ст. ст. 84, 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Так, судом  не  було  належним чином з'ясовано питання про те,  за
якими ж договорами заявлено  позивачем  вимоги  про  відшкодування
фактичних витрат,  які були необхідні для виконання доручення,  та
не досліджено обгрунування розміру позову,  і чи були витрати,  на
які посилається позивач, необхідними для виконання доручення.
 
До того  ж,  апеляційний  суд вказавши на те,  що договір № 15 від
12.01.2000 року не є договором доручення, не навів такому висновку
правового  обгрунтування,  та  не з'ясував,  яка ж правова природа
цього договору.
 
Разом з   цим,  суд першої інстанції,  пославшись на норми ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  що   регулюють  правовідносини з договорів доручень,
також не навів такому висновку належного  правового  обгрунтування
відповідно до вимог ст.84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Отже, судам слід було ретельніше з'ясувати питання про те,  з яких
же договорів за правовою природою виникли спірні правовідносини, з
урахуванням  умов  цих  договорів  і  доводів  сторін,  та навести
належне правове обгрунтування встановленим обставинам.
 
У той же час,  судами обох інстанцій  не  було  з'ясовано  дійсних
обставин  пов'язаних з правонаступництвом ТОВ "ZZZ" і відповідача,
за вимогами позивача, та зробивши висновки щодо правонаступництва,
суди не врахували вимоги ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, протокол судового
засідання суду першої  інстанції  у  день  прийняття  ним  рішення
датований  02.07.2003  року,  а  прийняте  судове рішення датовано
01.07.2003 року,  на що не звернув  уваги  апеляційний  суд,  який
також  зазначивши  дату  протоколу  судового  засідання  і повного
тексту прийнятої постанови 11.11.2003 року,  вказав дату  вступної
та   резолютивної   частини  постанови  суду  24.07.2003  року,  в
порушення вимог ст.ст.84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
За таких обставин, прийняті в даній справі судові рішення не можна
визнати   законними  й  обгрунтованими,  і  тому  вони  підлягають
скасуванню з передачею справи на  новий  розгляд  до  суду  першої
інстанції.
 
Під час  нового  розгляду  справи  суду  слід врахувати наведене і
вирішити  спір  відповідно  до   вимог   норм   матеріального   та
процесуального права.
 
З огляду  викладеного та керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,
Вищий господарський суд України,
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю фірма
"XXX" задовольнити частково.
 
Постанову Харківського  апеляційного   господарського   суду   від
11.11.2003 року та рішення господарського суду Харківської області
від 01.07.2003 року скасувати,  і справу № 29/238-03  передати  на
новий розгляд до суду першої інстанції.
 
Головуючий В. Перепічай
С у д д і: І. Вовк
           П. Гончарук