ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.03.2004 Справа N 29/238-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
"XXX"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 11.11.2003 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
"XXX"
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
"YYY"
про стягнення суми,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Харківської області з позовною заявою до відповідача про стягнення
витрат пов'язаних з виконанням доручення в сумі 6890, 05 грн.,
посилаючись на те, що останній зобов'язаний за законом ст.ст. 386,
387, 393 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06) відшкодувати йому фактичні витрати
понесені ним у зв'язку з виконанням доручення за договором № 15
від 12.01.2000 року.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач збільшив
розмір заявлених вимог і просив стягнути з відповідача
заборгованість у сумі 102213 грн., посилаючись на те, що останній
є правонаступником ТзОВ "ZZZ", яке заборгувало йому за актами
приймання-передачі робіт від 05.10.1999 року та від 05.01.2000
року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.2003
року позов задоволено частково, та стягнуто з відповідача на
користь позивача витрати в сумі 6273,81 грн. і заборгованість в
сумі 53750 грн., а в решті вимог відмовлено.
Доповідач-Вовк І.В.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
11.11.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено та
в позові про стягнення витрат і заборгованості відмовлено, а в
решті судове рішення залишене без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним судом порушено
і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального
права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення
суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова
апеляційного суду відповідає законодавству, і просить залишити її
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ "ZZZ" і ТОВ фірма
"YYY" з одного боку та ТОВ "XXX" з другого боку було укладено
договір № 15 від 12.01.2000 року, за умовами якого ТОВ "ZZZ" і ТОВ
фірма "YYY" доручають, а ТОВ "XXX" - зобов'язалось за винагороду
від свого імені, за дорученням і в інтересах довірителів здійснити
розрахунки за векселями. Витрати понесені повіреними, які
пов'язані з виконанням доручення відшкодовуються довірителями за
погодженням сторін договору.
До матеріалів справи, судом було залучено договір-доручення №
01-99 від 16.07.1999 року, укладений між ТОВ "ZZZ" і ТОВ "XXX", за
умовами якого ТОВ "ZZZ" доручила, а ТОВ фірма "XXX" зобов'язалося
за винагороду надати послуги в укладенні за свій рахунок від імені
довірителя договори з третіми особами з поставки електроенергії.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача фактичних витрат, які були необхідні для виконання
договору доручення на підставі ст.ст. 386, 387, 393 УК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06) , та заборгованості, яка виникла в останнього з
правонаступництва.
Суди, вирішуючи спір, у порушення вимог норм процесуального права
ст.ст. 32 - 34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12) , зробили висновки, що грунтуються на неповно
з'ясованих обставинах справи, та прийняли рішення, які не
відповідають вимогам ст. ст. 84, 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) .
Так, судом не було належним чином з'ясовано питання про те, за
якими ж договорами заявлено позивачем вимоги про відшкодування
фактичних витрат, які були необхідні для виконання доручення, та
не досліджено обгрунування розміру позову, і чи були витрати, на
які посилається позивач, необхідними для виконання доручення.
До того ж, апеляційний суд вказавши на те, що договір № 15 від
12.01.2000 року не є договором доручення, не навів такому висновку
правового обгрунтування, та не з'ясував, яка ж правова природа
цього договору.
Разом з цим, суд першої інстанції, пославшись на норми ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06) , що регулюють правовідносини з договорів доручень,
також не навів такому висновку належного правового обгрунтування
відповідно до вимог ст.84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12) .
Отже, судам слід було ретельніше з'ясувати питання про те, з яких
же договорів за правовою природою виникли спірні правовідносини, з
урахуванням умов цих договорів і доводів сторін, та навести
належне правове обгрунтування встановленим обставинам.
У той же час, судами обох інстанцій не було з'ясовано дійсних
обставин пов'язаних з правонаступництвом ТОВ "ZZZ" і відповідача,
за вимогами позивача, та зробивши висновки щодо правонаступництва,
суди не врахували вимоги ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12) .
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, протокол судового
засідання суду першої інстанції у день прийняття ним рішення
датований 02.07.2003 року, а прийняте судове рішення датовано
01.07.2003 року, на що не звернув уваги апеляційний суд, який
також зазначивши дату протоколу судового засідання і повного
тексту прийнятої постанови 11.11.2003 року, вказав дату вступної
та резолютивної частини постанови суду 24.07.2003 року, в
порушення вимог ст.ст.84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12) .
За таких обставин, прийняті в даній справі судові рішення не можна
визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог норм матеріального та
процесуального права.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) ,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
"XXX" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
11.11.2003 року та рішення господарського суду Харківської області
від 01.07.2003 року скасувати, і справу № 29/238-03 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий В. Перепічай
С у д д і: І. Вовк
П. Гончарук