ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.03.2004 Справа N 27/105
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандурін М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали Управління виконавчої дирекції Фонду
касаційної скарги соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Донецькій області
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 05.11.2003
у справі Донецької області
господарського суду
за позовом Донецької обласної клінічної лікарні
профзахворювань
до Управління виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Донецькій області
про стягнення 390 985,85 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: Захарченко Є.М. – за довіреністю № 01-07/15-688
від 01.03.2004;
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2003 року Донецька обласна клінічна лікарня
профзахворювань звернулась до господарського суду про стягнення
з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України в Донецькій області 390 985,85 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.09.2003
року позовні вимоги задоволено частково у сумі 341 403, 52 грн..
В іншій частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
05.11.2003 року рішення місцевого господарського суду залишено
без змін.
Не погоджуючись з винесеною постановою відповідач подав
касаційну скаргу в якій просить її скасувати та прийняти нове
рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
судами неправильно застосовані норми матеріального права, що
призвело до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального права вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Враховуючи вимоги ст.ст. 4, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, пункту
1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення суду першої інстанції та постанова
апеляційного господарського суду є законними тоді, коли суди,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши фактичні обставини, вирішили справу у цілковитій
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Рішенням від 05.09.2003 року позовні вимоги Донецької обласної
клінічної лікарні профзахворювань м. Донецька задоволені
частково: стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
профзахворювань України в Донецькій області заборгованість в
сумі 341403 грн. 52 коп., судові витрати по сплаті держмита в
розмірі 1527 грн. 86 коп., витрати по сплаті
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі
106 грн. 05 коп.
В частині позовних вимог в сумі 31310 грн. 97 коп. суд відмовив
за безпідставністю та припинив провадження у справі в частині
стягнення 8280 грн. 68 коп. у зв’язку з відмовою позивача та в
частині стягнення 9990 грн. 68 коп. за відсутністю предмету
спору.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від
05.11.2003 року рішення господарського суду Донецької області
від 05.09.2003 року залишив без змін, а апеляційну скаргу
управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в
Донецькўй області на рішення господарського суду Донецької
області від 05.09.03р. залишив без задоволення
В Постанові Апеляційного суду від 05.11.2003р. вказано, що при
укладенні договору про лікування потерпілих при визначеності
вартості послуги позивач підставно враховував вартість ліжко-дня
та фактичні витрати відповідно до п. 4 ст. 34 Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
та п. 21 Переліку платних послуг, які можуть
надаватись у державних і комунальних закладах охорони здоров’я,
затвердженого Постановою КМУ від 11.07.2002р. № 989.
Але в цей же час в п. 4 ст. 34 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
зазначено, що Фонд фінансує витрати на медичну допомогу, в тому
числі на додаткове харчування, якщо потребу в них визначено
висновками МСЕК.
Наявність чи відсутність таких висновків МСЕК по справі не
перевірялася і зробити висновок, що усі проліковані хворі
потребували саме такого лікування неможливо.
Постанова КМУ № 989 від 11.07.2002р. набула чинності з моменту
її видання, а договір між сторонами було укладено 12.11.2001р.
(тобто більше ніж на пів року раніше). В момент укладення
договору дана постанова не діяла і Перелік платних послуг, які
можуть надаватися закладами охорони здоров’я не передбачав
п. 21, де мова йде про такого роду договори. Можливість
укладення вказаних договорів (згідно Постанови КМУ № 989)
з’явилася лише після її видання 11.07.2002р.
На момент укладення договору від 12.11.2001р. Постанова КМУ від
17.09.1996р. № 1138 “Про затвердження переліку платних послуг,
які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих
медичних закладах освіти” ( 1138-96-п ) (1138-96-п)
діяла в редакції, де
Додатки № 1 і № 2 Переліків платних послуг, які могли надаватися
державними і комунальними лікарнями, були визнано такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(є
неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду
України від 25.11.98 року N 15-рп/98 ( v015p710-98 ) (v015p710-98)
).
Постановою КМУ № 989, не дивлячись на неконституційність
попередніх додатків, фактично (в новій інтерпретації) їх знову
відтворено Кабінетом міністрів України.
Крім того п. 3.2. договору зазначає, що вартість медичних послуг
визначатиметься виходячи із затверджених у встановленому порядку
тарифів на відповідні види медичних послуг.
Згідно п. 12 Постанови КМУ від 25.12.1996 р. N 1548 “Про
встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих
органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”
( 1548-96-п ) (1548-96-п)
обласні державні адміністрації регулюють
(встановлюють):... - тарифи на платні послуги, що надають
лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні і
комунальні заклади охорони здоров'я. Згідно ст. 9 Закону України
“Про ціни і ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
та вказаної постанови КМУ
тарифи (ціни) на медичні послуги є фіксованими і повинні
встановлюватися державними органами. В матеріалах справи
відсутні дані про те, що Донецька Облдержадміністрація вказані
тарифи затвердила і судом не з’ясовано, чи ціни взагалі були
встановлені Облдержадміністрацією, а сума позовних вимог
обґрунтовувалась на підставі власних розрахунків, кошторисів та
прикидок.
Крім того, згідно п. 5.2.1. Статуту Клініки (Позивач) вона
зобов’язана надавати всі види медичної та
лікувально-профілактичної допомоги, які можуть надаватися на її
базі постійно.
Не заперечуючи права Клініки укладати договори, слід мати на
увазі, що Клініка є комунальною установою, яка фінансується за
рахунок місцевого бюджету і за бюджетні кошти повинні
покриватися майже усі видатки, пов’язані із діяльністю основного
профілю.
Із назви Клініки та положень її Статуту можна зробити висновок,
що вона створена і існує з метою лікування професійних
захворювань. А так як видатки на ці цілі і так виділяються з
місцевого бюджету то судам необхідно було з’ясувати, чи Фонд
повинен проводити оплату тих видатків, які здійснюються
додатково (на що не виділено асигнувань із бюджету) та для
виконання тих особливих умов лікування хворих, які визначені
висновками МСЕК і саме тих хворих, які були направлені до
Клініки Фондом, а не усіх підряд.
Згідно п. 3.3. Договору підставою для оплати послуг Клініки
сторони визначили Акти приймання-передачі медичних послуг. У
справі є Акти на загальну суму близько 28 тис. грн. (приблизно
така сума була оплачена Фондом), а інших актів сторони не
підписували.
За таких обставин, судові рішення попередніх інстанцій прийняті
на неповно з’ясованих обставинах, які мають суттєве значення для
вирішення спору.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин, судові рішення попередніх інстанцій
підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно усунути зазначені недоліки,
повно, всебічно і об'єктивно дослідити всі обставини справи,
дати належну юридичну оцінку як доводам позивача так і доводам
відповідача та прийняти законне рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.11.2003 року та рішення господарського суду Донецької області
від 05.09.2003 року у справі № 27/105 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.