ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.03.2004 Справа N 8/191
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач) і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу управління праці та соціального захисту
населення адміністрації Н-ського району виконкому Миколаївської
міськради, м. Миколаїв (далі - управління праці та соціального
захисту населення)
на рішення господарського суду Миколаївської області від
14.11.2003
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
24.12.2003
зі справи № 8/191
за позовом відкритого акціонерного товариства "XXX" в особі
Миколаївської дирекції відкритого акціонерного товариства "XXX",
м.Миколаїв (далі - Миколаївська дирекція ВАТ "XXX")
до управління праці та соціального захисту населення
про стягнення 719142,56 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: А.А.А., Б.Б.Б., В.В.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.11.2003
(суддя Гринькова Т.В.) позов задоволено: з управління праці та
соціального захисту населення стягнуто на користь Миколаївської
дирекції ВАТ "XXX" 719142,56 грн. боргу та суму судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що заборгованість, яка склалася у зв'язку
з наданням позивачем послуг пільговим категоріям громадян,
відповідачем не відшкодовано, а згідно з Порядком фінансування
видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання
державних програм соціального захисту населення за рахунок
субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 04.03.2002 №256 ( 256-2002-п ) (256-2002-п)
, обов'язок
щодо розпорядження коштами місцевого бюджету покладено саме на
відповідача.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
24.12.2003 (суддя Мірошниченко М.А. - головуючий, судді
Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) назване рішення залишено без
змін з тих же мотивів.
Управління праці та соціального захисту населення звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій
просить рішення місцевого господарського суду та постанову
апеляційної інстанції скасувати і в задоволенні позову відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що попередніми судовими
інстанціями неправильно застосовано норми матеріального права з
огляду на те, що відповідно до Закону України "Про статус
ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
та
Закону України "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
фінансування витрат,
пов'язаних із виконанням цих законів, здійснюється за рахунок
коштів державного та місцевих бюджетів. Статтею 51 Бюджетного
кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
передбачено, що розпорядники бюджетних
коштів роблять витрати тільки в межах коштів, наданих на
відповідні цілі державою. Оскільки зазначені кошти відповідачеві
не надавалися, підстав для їх стягнення не було.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлених судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування рішення і постанови та
передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- на органи соціального захисту населення покладено обов'язок
розпоряджатися коштами для надання пільг ветеранам війни та праці;
- рішенням Миколаївської міськради № 39/4 "Про бюджет міста
Миколаєва на 2002 рік" згідно із статтею 22 Бюджетного кодексу
України ( 2542-14 ) (2542-14)
розпорядником бюджетних коштів призначено
управління праці та соціального захисту населення Адміністрації
Н-ського району м. Миколаєва;
- Центр обслуговування споживачів та продажу послуг Миколаївської
дирекції ВАТ "XXX" згідно із Законом України "Про зв'язок"
( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
надає послуги зв'язку на пільговій основі з
покриттям пов'язаних з цим витрат за рахунок бюджету;
- на позивача покладено обов'язок надавати послуги зв'язку для
пільгових груп населення, а відповідач повинен покривати пов'язані
з цим витрати позивача за рахунок бюджету;
- позивач виконував покладені на нього обов'язки належним чином і
за період з 01.01.2002 по 30.06.2002 надав пільговим категоріям
населення послуги на суму 736032,35 грн. Станом на 01.01.2002
невідшкодованою залишалася сума 560211,21 грн.;
- відповідач частково розрахувався за відповідні послуги, і його
борг складає 719142,56 грн.
Причиною спору у даній справі стало, на думку позивача,
невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати повної вартості
послуг, наданих пільговим категоріям громадян.
Задовольняючи позовні вимоги, судові інстанції виходили з того, що
чинним законодавством передбачено відшкодування позивачеві коштів
за надання послуг пільговим категоріям громадян, а відповідно до
рішення Миколаївської міськради № 39/4 "Про бюджет міста Миколаєва
на 2002 рік" прийнятим згідно із статтею 22 Бюджетного кодексу
України ( 2542-14 ) (2542-14)
, розпорядником бюджетних коштів визначено
Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації
Н-ського району м. Миколаєва.
Разом з тим відповідно до статті 17 Закону України "Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
і
статті 14 Закону України "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
(чинного на
час прийняття рішення судом першої інстанції) фінансування витрат,
пов'язаних із реалізацією названих законів, здійснюється за
рахунок коштів Державного бюджету України і коштів місцевих
бюджетів.
Пунктом 6 статті 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2002
рік" ( 2905-14 ) (2905-14)
затверджено певні обсяги субвенцій з Державного
бюджету України місцевим бюджетам на надання пільг з послуг
зв'язку.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
передбачено, що
розпорядники бюджетних коштів, до числа яких належить і
відповідач, приймає бюджетні зобов'язання і здійснює витрати
тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002
№256 "Про затвердження Порядку фінансування витрат місцевих
бюджетів і здійснення заходів для виконання державних програм
соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного
бюджету" ( 256-2002-п ) (256-2002-п)
порядок фінансування заходів щодо
виконання соціального захисту також передбачає фінансування цих
витрат із місцевих бюджетів за рахунок субвенцій у межах обсягів,
затверджених відповідним бюджетом. До обов'язків головних
розпорядників коштів віднесено щомісячну підготовку даних про
компенсаційні суми, які необхідно оплатити підприємствам -
постачальникам послуг на підставі актів звірок, направлення цих
даних до фінансового відділу виконкому, а також перерахування
коштів постачальникам послуг у випадку надходження коштів на їхні
рахунки в територіальному казначействі.
Таким чином, відповідач власних коштів на відшкодування наданих
послуг не має, а одержує їх виключно з Державного бюджету України
через відповідний орган Державного казначейства. Тому судовим
інстанціям у вирішенні даного спору слід було з'ясувати обставини,
пов'язані з виконанням відповідачем вимог названих
нормативно-правових актів щодо збору та передачі відповідної
інформації та здійснення перерахування коштів на ці цілі.
Відповідні обставини мають значення для правильного розгляду
справи господарським судом, оскільки лише за результатами їх
дослідження можливо зробити висновок про наявність чи відсутність
вини відповідача у невідшкодуванні суми заборгованості.
Не взято судовими інстанціями до уваги й приписи постанови
Кабінету Міністрів України від 06.11.2003 №1736 "Про затвердження
Порядку погашення заборгованості з пільг населенню за надані
послуги зв'язку, а також заборгованості і поточних платежів за
послуги зв'язку, що надаються бюджетним установам"
( 1736-2003-п ) (1736-2003-п)
.
З урахуванням зазначеного судовим інстанціям слід було дослідити і
питання про необхідність залучення до участі у інших організацій,
до компетенції яких віднесено вирішення питань, пов'язаних з
фінансуванням витрат на відшкодування послуг, що надаються
пільговим категоріям громадян.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини
першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини
першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, надати доводам сторін і зібраним у справі доказам
належну правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту
населення адміністрації Н-ського району виконкому Миколаївської
міськради задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від
14.11.2003 та постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 24.12.2003 зі справи №8/191 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Миколаївської області.