ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
03.03.2004р.                                         Справа N 5/48
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого      
суддів           
розглянувши      Сумського обласного управління ВАТ “ДБ”
касаційну
скаргу
на постанову     Харківського апеляційного господарського суду
                 від 11.11.2003
у справі         № 5/48
                 господарського суду Сумської області
за позовом       Колективного сільськогосподарського підприємства
                 “М”
до               Відкритого акціонерного товариства “ДБ” в особі
                 Сумського обласного управління
 
                 Товариства з обмеженою відповідальністю “ББ”
 
про   визнання недійсним договору застави
 
за участю представників сторін:
 
позивача         не з’явився
1-го відповідача        
2-го відповідача
                       В С Т А Н О В И В:
 
Рішенням  господарського суду Сумської  області  від  14.08.2003
позов  задоволено та визнано недійсним з часу укладення  договір
застави  від  25.02.2002р., укладений між відкритим  акціонерним
товариством  “ДБ”  в  особі  Сумського  обласного  управління  і
товариством   з   обмеженою   відповідальністю   “ББ”.   Рішення
мотивоване  тим,  що  позивач  не  є  стороною  по  оспорюваному
договору  застави, а в заставу передано майно,  власником  якого
він  є,  що  порушує його права і не відповідає вимогам  діючого
законодавства.
 
Постановою  Харківського  апеляційного господарського  суду  від
11.11.2003 вказане рішення суду залишено без змін.
 
Не  погоджуючись  з  вказаною постановою суду,  Сумське  обласне
управління  ВАТ  “ДБ”  звернулося до Вищого господарського  суду
України  з  касаційною  скаргою, в якій  просить  її  скасувати,
посилаючись   на   те,  що  вона  прийнята  з  порушенням   норм
матеріального і процесуального права.
 
Заслухавши  суддю-доповідача,  пояснення  представників  сторін,
обговоривши  доводи  касаційної скарги та  перевіривши  юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи, їх повноту,
Вищий  господарський суд України дійшов висновку,  що  касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
 
Відповідно  до ст. 4 Закону України “Про заставу”  ( 2654-12  ) (2654-12)
        
предметом   застави   може  бути  майно,   яке   відповідно   до
законодавства  України може бути відчужене заставодавцем  та  на
яке може бути звернено стягнення.
 
Господарським  судом  встановлено,  що  між  першим  та   другим
відповідачами  був  укладений договір застави від  25.02.2002р.,
зареєстрований  в  реєстрі  під №  1650.  Відповідно  до  даного
Договору  ТОВ  “ББ”  виступив майновим  поручителем  громадянина
Горожанецького О.В., який уклав з першим відповідачем  кредитний
договір  на  55000,00 грн. та передав під заставу належний  йому
комбайн  “ФОРТШРИТ”  Е-516, 1984 року випуску,  ідентифікаційний
номер 14-1023484.
 
Однак,  як  зазначали суди, між ТОВ “ББ” та КСП “М”  раніше  був
укладений договір купівлі-продажу сільгосптехніки від 13.06.2001
року,  відповідно до якого позивач придбав у другого відповідача
комбайн   “ФОРТШРИТ”.  04.11.2002р.  до  даного  договору   була
укладена  додаткова  угода  № 1, відповідно  до  яких  продавець
зобов’язався  доукомплектувати комбайн  до  31.12.2002  року,  а
покупець повністю розрахуватись.
 
Місцевий   господарський  суд  встановив,  що  факт  оплати   за
придбаний  товар  підтверджується  платіжними  дорученнями,   що
знаходяться  в  матеріалах справи (а.с. 20-26) на загальну  суму
115582,99 грн. Даний комбайн знаходився у позивача на зберіганні
у  відповідності до умов договору № 25/07.01 від  25.02.2001  р.
про   надання  послуг  по  прийому,  відповідальному  зберіганні
сільгосптехніки  за  актом прийому передачі сільгосптехніки  від
25.07.2001р.
 
05.06.2001  року  між  позивачем  та  другим  відповідачем   був
укладений договір фінансової допомоги № 34, відповідно до  якого
другий  відповідач зобов’язався надати позивачеві грошові  кошти
на  придбання основних засобів в розмірі 50000 грн. Однак, даний
договір  рішенням  господарського  суду  Сумської  області   від
15.05.2003р.  у справі № 4/156 за позовом КСП “М”  до  ТОВ  “ББ”
визнаний  неукладеним  (а.с. 27), а тому не  може  бути  доказом
виникнення правовідносин між позивачем та другим відповідачем.
 
Крім  того,  суди  зазначали,  що рішенням  господарського  суду
Сумської  області від 26.05.2003 по справі № 14/206  за  позовом
КСП  “М”  до  ТОВ  “ББ”  право  власності  на  комбайн  зерновий
“ФОРТШРИТ”  Е-516  придбаний  за договором  купівлі-продажу  від
13.06.2001р.   визнано   за  колективним   сільськогосподарським
підприємством “М”. Заявник заявив в судовому засіданні,  що  про
порушення провадження по справі про визнання права власності  на
спірний  комбайн, йому було відомо, з заявою до суду  про  вступ
його  у  справу,  як  особи, інтереси якої порушуються,  він  не
звертався. Дане рішення, на момент розгляду апеляційної  скарги,
не  оскаржувалось ані сторонами, ані заявником, а  тому  набрало
законної сили.
 
Заявлене представником заявника в апеляційному провадженні  усне
клопотання щодо скасування рішення господарського суду  Сумської
області  від 26.05.2003р. у справі № 14/206 правомірно відхилене
судом,  оскільки  предметом апеляційного розгляду  було  рішення
господарського  суду  Сумської області від 14.08.2003  у  справі
№ 5/48.
 
А  відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         факти встановлені рішенням  господарського
суду  (іншого органу, який вирішує господарські спори)  під  час
розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні  інших
спорів, в яких беруть участь тіж самі сторони.
 
Враховуючи те, що рішенням господарського суду Сумської  області
від  26.05.2003  по справі № 14/206 визнано право  власності  на
зерновий     комбайн    “ФОРТШРИТ”    Е-156    за    колективним
сільськогосподарським  підприємством   “М”,   то   місцевий   та
апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що
договір  застави  порушує  майнові права  позивача,  а  тому  не
відповідає  вимогам чинного законодавства, оскільки вже  на  час
укладення  оспорюваного договору застави власником комбайну  був
позивач.
 
З  огляду на викладене слід зазначити, що в силу вимог ст. 111-7
ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
         касаційна  інстанція  не  має  права
встановлювати  або  вважати доведеними  обставини,  що  не  були
встановлені  у  рішенні  або постанові  господарського  суду  чи
відхилені  ним,  вирішувати питання про  достовірність  того  чи
іншого  доказу,  про перевагу одних доказів над іншими,  збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
 
Касаційна  інстанція  лише  на підставі  встановлених  фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та  апеляційної  інстанцій норм матеріального та  процесуального
права.
 
За  таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постанова
Харківського  апеляційного господарського суду від 11.11.2003  є
обґрунтованою і відповідає чинному законодавству, а тому підстав
для її скасування не вбачається.
 
На  підставі  викладеного та керуючись  ст.  ст.  111-5,  111-7,
111-9,  111-11  Господарського  процесуального  кодексу  України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Постанову  Харківського  апеляційного  господарського  суду  від
11.11.2003 у справі № 5/48 залишити без змін, а касаційну скаргу
– без задоволення.