ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.03.2004 Справа N 2-7/10483-03
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач) і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в
Н-ському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (далі -
управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополя)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
07-16.10.2003
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 09.12.2003
зі справи № 2-7/10483-03
за позовом закритого акціонерного товариства "XXX", м. Сімферополь
(далі - ЗАТ "XXX")
до управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополь
про визнання податкового повідомлення недійсним.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ЗАТ "XXX": Б.Б.Б., В.В.В.,
Управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополь: не з'явилися.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
07-16.10.2003 (суддя - Дугаренко О.В.) позов задоволено: податкове
повідомлення управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополя від
30.05.2003 №612 визнано недійсним і з названого управління на
користь позивача стягнуто суму судових витрат. Рішення мотивовано
посиланням на те, що податкове повідомлення Управління ПФУ в
Н-ському районі м. Сімферополь від 30.05.2003 № 612 є
необґрунтованим, оскільки при фактичній сплаті збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування у випадку відображення
зобов'язання в розрахунку в меншій сумі у платника податків не
виникає податкове зобов'язання в розумінні Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
09.12.2003 (колегія суддів у складі: суддя Заплава Л.Н. -
головуючий, судді Видашенко Т.С., Маслова З.Д.) назване рішення
залишено без змін з тих же мотивів.
Управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополя звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій
просить рішення місцевого господарського суду та постанову
апеляційної інстанції скасувати і розглянути спір по суті.
Касаційну скаргу мотивовано посиланням на те, що стаття 5 Закону
України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"
( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
втратила силу з моменту набрання чинності Законом
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, а
також тим, що наявність переплати збору до Пенсійного фонду
України не звільняє платника від застосування щодо до останнього
штрафних санкцій за виявлені в ході перевірки правопорушення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги.
Представник Управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополь у
судове засідання не з'явився.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- управління ПФУ в Н-ському районі м. Сімферополь проведено
перевірку ЗАТ "XXX" з питань своєчасності, правильності та повноти
нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за
період з 12.03.2001 до 22.05.2003;
- перевіркою встановлено заниження зобов'язання з оплати збору у
січні 2002 року в сумі 5614,00 грн.;
- заниження зобов'язання з оплати збору за зазначений період
виникло внаслідок того, що в суму фонду оплати праці за звітний
період не включено суму заробітної плати за січень, фактично
виплачену до 20.02.2002;
- за результатами проведеної перевірки складено акт від 22.05.2003
№70-ю, який було покладено в основу оспорюваного податкового
повідомлення від 30.05.2003 № 612, що ним ЗАТ "XXX" визначено суму
зобов'язань зі сплати збору до Пенсійного фонду України в сумі
5614,00 грн.;
- актом перевірки від 22.05.2003 № 70-ю порушень, що стосувалися б
фонду оплати праці, не виявлено;
- згідно з розрахунком зобов'язання зі сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування за січень 2002 року фонд оплати
праці за звітний місяць склав 33197,00 грн.;
- загальну суму зобов'язання визначено у 9870,00 грн., тоді як
фактично збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
сплачено в сумі 14598,08 грн. відповідно до платіжних доручень від
17.01.2002 №150, від 23.01.2002 №204, від 24.01.2002 №235, від
01.02.2002 № 237 від 04.02.2002 №297;
- в акті перевірки від 22.05.2003 № 70-ю суму зобов'язань за
січень 2002 року не зазначено.
Причиною спору у даній справі стало, на думку позивача,
необґрунтоване заниження відповідачем суми податкового
зобов'язання 5614,00 грн. зі сплати збору до Пенсійного фонду
України.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
збір на державне
обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з
одержанням коштів в установах банків на оплату праці.
Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника про те, що названа
стаття втратила силу з моменту набрання чинності Законом України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, не
беруться Вищим господарським судом України до уваги, зважаючи на
таке.
Збори на обов'язкове пенсійне страхування в розумінні пункту 1.2
статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
набувають статусу податкового зобов'язання,
порядок і строки виплати якого передбачено не тільки названим
Законом, а й Законом України "Про збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
не виключає можливості застосування до спірних
правовідносин Закону України "Про збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Таким чином, Вищий господарський суд України вважає правильним
висновок попередніх судових інстанцій про необґрунтованість
доводів відповідача щодо необхідності включення суми заробітної
плати за січень, виплаченої до 20.02.2002, в суму фонду оплати
праці за звітний період, оскільки розрахунок було складено
позивачем за податковий період - січень 2002 року. Період часу з
01.02.2002 по 20.02.2002 є граничним строком надання розрахунку
зобов'язання.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання -
це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або
державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у
строки, визначені цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
або іншими законами
України.
Підпунктом "б" підпункту 4.2.4 пункту 4.2 статті 4 названого
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний
самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника
податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів
діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення
суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових
деклараціях.
Зі змісту наведеного вбачається, що за умови фактичної сплати
збору у випадку відображення зобов'язання в розрахунку в меншій
сумі у платника податків не виникає податкового зобов'язання в
розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає, що
попередні судові рішення у цій справі ухвалені із дотриманням норм
матеріального та процесуального права, а тому відсутні передбачені
законом підстави для їх скасування.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги управління Пенсійного фонду
України в Н-ському районі м. Сімферополя Автономної Республіки
Крим відмовити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
07-16.10.2003 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003 зі справи № 2-7/10483-03
залишити без змін.