ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02.03.2004                              Справа N 41/433

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                          головуючого,

                          суддів

за участю повноважних представників:

позивача

відповідача

розглянувши у відкритому  ТОВ "Н"

засіданні касаційну

скаргу

на рішення                від 29 вересня 2003 року

                          господарського суду м.Києва

та постанову              12 листопада 2003 року

                          Київського апеляційного господарського

                          суду

у справі                  №   41/433

за позовом                ТОВ "Науково-виробниче підприємство

                          "О"

до                        ТОВ "Н"

про                       стягнення 101915 грн.

                        В С Т А Н О В И В:

В червня  2003  року ТОВ НВП "О" звернулося до господарського суду

м.Києва  з  позовом  до  ТОВ  "Н"  про  стягнення   101915   грн.,

посилаючись на те, що останній не виконує зобов'язання з оплати за

поставлену продукцію.

Заявою від 15.04.2003  року  позивач  уточнив  позовні  вимоги  та

просив  стягнути  з  відповідача 94283,99 грн.  основного боргу та

інфляційні збитки у сумі 7165,57 грн.,  а всього  на  суму  101494

грн.

Рішенням господарського  суду  м.Києва  від  29  березня 2003 року

позов задоволено.

Постановою Київського  апеляційного  господарського  суду  від  12

листопада 2003 року рішення господарського суду залишено без змін.

У касаційній   скарзі  ТОВ  "Н"  просить  вказані  судові  рішення

скасувати,  як  прийняті  з  порушенням   норм   матеріального   і

процесуального права.

По справі оголошувалась перерва з 1 по 2 березня 2004 року.

Заслухавши пояснення  представників сторін,  перевіривши матеріали

справи та,  на підставі встановлених  в  ній  фактичних  обставин,

проаналізувавши  правильність  застосування  господарськими судами

при   прийнятті   оскаржуваних   рішень   норм   матеріального   і

процесуального права,  суд вважає, що касаційна скарга не підлягає

до задоволення з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи,  15.11.1999 року між  сторонами

було укладено договір № Д 911-9 купівлі-продажу волоконнооптичного

кабелю  та  тари.  За  умовами   зазначеного   договору,   позивач

зобов'язався виготовити вказану у договорі продукцію на протязі 40

календарних днів з моменту зарахування 100% оплати за продукцію та

поставити  продукцію  відповідачу  на  умовах  СІР  Інкотермс 1990

(місце,  вказане покупцем) у кількості та за найменуванням, згідно

додатку № 1 до даного договору, а відповідач зобов'язався сплатити

100% вартості продукції на умовах попередньої оплати.

Додатковою угодою  до  вказаного  договору  було  передбачено,  що

відвантаження   продукції   повинно   здійснюватись   позивачем  у

кількості,  яка дорівнює сумі  фактично  перерахованих  коштів  на

розрахунковий рахунок позивача та змінено найменування продукції.

На виконання  умов договору,  позивачем на протязі 1999-2002 років

було  відвантажено  відповідачу   продукції   на   загальну   суму

2246004,84 грн.

Відповідачем  поставлена  продукція  оплачена  частково,  в   сумі

2151720,85 грн.,  і заборгованість становить 94283,99 грн.,  з чим

сторони  погодились  підписавши акт звірки взаємних розрахунків на

10.04.2003 року (а.с.51, 52).

Відповідно до вимог ст.  161 ЦК  УРСР  ( 1540-06  ) (1540-06)
          зобов'язання

повинні   виконуватись  належним  чином  і  в  установлений  строк

відповідно до вказівок закону,  акта планування,  договору,  а при

відсутності  таких  вказівок  -  відповідно до вимог,  що звичайно

ставляться.

Згідно ст.  162 ЦК УРСР  ( 1540-06  ) (1540-06)
          одностороння  відмова  від

виконання  зобов'язання  і  одностороння  зміна  умов  договору не

допускається.

Враховуючи викладене,  суд вважає,  що господарський суд,  з  яким

погодилась апеляційна інстанція, правильно прийшов до висновку про

обгрунтованість позовних вимог  позивача  в  частині  стягнення  з

відповідача суми основного боргу та інфляційних витрат.

Доводи відповідача,  викладені  в  касаційній  скарзі,  суд вважає

необгрунтованими,  оскільки вони спростовуються зібраними в справі

доказами і не відповідають вимогам діючого закону.

Господарські суди повно і всебічно з'ясували всі обставини справи,

дали належну  правову  оцінку  зібраним  в  справі  доказам,  тому

прийняті ними судові рішення необхідно залишити без змін, оскільки

вони   відповідають   матеріалам   справи   та   вимогам   діючого

законодавства, що регулює дані правовідносини.

На підставі  наведеного,  керуючись 111-5,  111-7,  111-9,  111-11

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  Вищий

господарський суд України,

                       П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського  суду  м.Києва  від 29 вересня 2003 року та

постанову від  12  листопада  2003  року  Київського  апеляційного

господарського  суду  залишити без змін,  а касаційну скаргу - без

задоволення.