ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2004 Справа N 29/152
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну Відкритого акціонерного товариства
скаргу “КЗК”
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 20.10.2003
р.
у справі № 29/152
за позовом Закритого акціонерного товариства
Акціонерний комерційний банк “П”
до Відкритого акціонерного товариства
“КЗК”
про стягнення 4639363, 01 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
21.08.2003 р. у справі № 29/152 позовні вимоги Закритого
акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк “П” до
Відкритого акціонерного товариства “КЗК” про стягнення
заборгованості за простим векселем № 65305750373001 задоволені
частково та стягнуто з ВАТ “КЗК” заборгованість за векселем в
розмірі 4000000 вексельної суми, 416219,18 грн. відсотків в
розмірі шести, 1500,00 грн. витрат на вчинення протесту,
208109,59 грн. пені, 1700 грн. витрат на сплату держмита, 118,00
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу, в решті позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 20.10.2003 р. апеляційна скарга ВАТ “КЗК” залишена без
задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 21.08.2003 р. у справі № 29/152 залишено без змін з
тих же підстав.
ВАТ “КЗК”, не погодившись з постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду, звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 20.10.2003 р. по справі № 29/152 скасувати та відмовити АКБ
“П” в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник посилається на те, що
Дніпропетровський апеляційний господарський суд порушив норми
матеріального і процесуального права та неповно з’ясував
обставини справи, що призвело до прийняття помилкової постанови.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши повноту встановлення обставин справи, дослідивши
правильність застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення та
заперечення представника Відповідача в судовому засіданні,
встановила наявність порушень норм матеріального права, а тому
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Оскільки оскаржувані правовідносини існували ще до вступу в
законну силу нині діючого Цивільного кодексу, то для правильного
вирішення спору необхідно керуватись Цивільним кодексом України
1963 року.
Згідно із статтею 72 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. У
відповідності із статтею 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
закінчення
строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для
відмови в позові. Однак, якщо суд, арбітраж або третейський суд
визнає поважною причину пропуску строку позовної давності,
порушене право підлягає захистові. Таким чином, право, у
розумінні ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за межами строку позовної
давності не є припиненим, а продовжує існувати. Суду надається
право (за умови, якщо ним буде визнано, що причини пропуску
строку позовної давності є поважним) захистити дане право навіть
за межами строку позовної давності. Проте, слід мати на увазі,
що захистити можна лише дійсне (не погашене) право.
Відповідно до статті 70 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
про
переказні векселі та прості векселі позовні вимоги держателя до
індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного
року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або
від дати настання строку платежу, якщо є застереження “обіг без
витрат”.
Таким чином, вексельним законодавством, яке є спеціальним та має
пріоритет по відношенню до ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який у даному
випадку є загальною нормою права, встановлено, що позовні вимоги
держателя векселя за межами даного строку є погашеним, тобто
припиняють своє існування. Отже, й захист їх з точки зору
спеціального вексельного законодавства є неможливим, оскільки є
неможливим захист не існуючого (погашеного) права.
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі не
містить норми, яка б передбачала можливість відновлення даного
строку.
Крім того, відповідно до статті 22 додатку ІІ до Женевської
конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про
переказні векселі та прості векселі, який підлягає застосуванню
відповідно до Закону України “Про приєднання України до
Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі” ( 826-14 ) (826-14)
від
6.07.1999 року № 826-XIV Україна, при приєднанні до Женевської
конвенції має право вживати надзвичайних заходів загального
характеру стосовно продовження строків, необхідних для
збереження права регресу та стосовно продовження строків
платежу. Усі заходи, яких вжила Україна при приєднання до
зазначеної конвенції, викладені у Законі України “Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
від 5.04.2001 року № 2374-III. У
даному Законі відсутні норми, щодо продовження строків,
передбачених статтею 70 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
про
переказні векселі та прості векселі. Отже Україна, при
приєднанні до Женевської конвенції, не вжила заходів стосовно
продовження строків, необхідних для збереження права регресу, й
залишила незмінними строки давності, встановлені статтею 70
Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
про переказні векселі та прості
векселі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана
постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 20.10.2003 р. винесена з порушенням та неправильним
застосуванням норм чинного законодавства і підлягає скасуванню,
а позов залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “КЗК”
задовольнити.
2.Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 20.10.2003 р. та рішення господарського суду у
Дніпропетровській області від 21.08.2003 р. у справі № 29/152
скасувати.
3.В позові Закритому акціонерному товариству “Акціонерний
комерційний банк “П” відмовити.