ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 4/1921-5/51
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Львівського міського комунального підприємства "ЛТЕ" на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2003
року у справі № 4/1921-5/51 за позовом Львівського міського
комунального підприємства "ЛТЕ" до державного підприємства
житлово-комунальної контори про стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року Львівське міське комунальне підприємство "ЛТЕ"
звернулось до суду з позовом до державного підприємства
житловокомунальної контори про стягнення 95559,66 грн. основного
боргу, 2572,46 грн. пені та судові витрати, посилаючись на
невиконання відповідачем умов договору на постачання теплової
енергії в гарячій воді № 84/Л від 1 жовтня 2002 року щодо оплати
наданих послуг.
Рішенням господарського суду Львівської області від 1 вересня 2003
року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача
95559,66 грн. основного боргу, 2572,46 грн. пені та судові
витрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10
листопада 2003 року рішення суду першої інстанції в частині
стягнення пені в розмірі 2572,46 грн. скасовано, а в решті
залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначену постанову,
а рішення місцевого суду залишити в силі, посилаючись на те, що
постанова суду другої інстанції постановлена з порушенням норм
матеріального і процесуального права, зокрема, п. 4 ст. 12 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів
касаційної скарги, посилаючись на їх безпідставність, оскільки дія
мораторію носить загальний характер та поширюється на всі вимоги
кредиторів, як поточних, так і конкурсних. Просить залишити
касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного
господарського суду без змін.
В засіданні оголошена перерва до 24 березня 2004 року.
Заслухавши пояснення представника відповідача, який заперечував
проти доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приймаючи рішення про задоволення позову в повному обсязі,
місцевий суд виходив з того, що відповідачем не виконані умови
договору від 1 жовтня 2002 року, він має заборгованість по оплаті
наданих послуг в сумі 95559,66 грн., а тому, поряд з основним
боргом, в силу умов договору та Закону України "Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"
( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, повинен сплатити пеню в межах шестимісячного строку
в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що складає 2572,46 грн.
Не погоджуючись з висновком суду в частині стягнення пені, та
скасовуючи рішення суду в даній частині, апеляційний господарський
суд виходив з того, що відносно відповідача порушена справа про
визнання банкрутом, ухвалою місцевого господарського суду від 26
жовтня 2001 року введено мораторій на задоволення вимог
кредиторів, а тому в силу ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів
не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші
санкції за невиконання або неналежне виконання грошових
зобов'язань.
Проте з висновком суду другої інстанції погодитись не можна.
Як встановлено попередньою судовою інстанцією, відносно
відповідача було порушено справу № 2/1669-21/447 про банкрутство
та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів 26 жовтня
2001 року.
Договір, на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги, укладено
1 жовтня 2002 року.
Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон) протягом дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не
застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Відповідно до статті 1 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
мораторій на задоволення
вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня
введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на
забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до
прийняття рішення про введення мораторію.
Таким чином, в силу приписів Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
дія мораторію на
задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, що
виникли до дня порушення справи про банкрутство, тобто на вимоги
конкурсних кредиторів.
Отже, в даному випадку на зобов'язання зі сплати пені, що
визначені сторонами в договорі, не розповсюджує свою дію мораторій
на задоволення вимог кредиторів, який введено з порушенням справи
про банкрутство позивача, оскільки зобов'язання у відповідача по
сплаті пені виникло після порушення справи про банкрутство.
Тому суд погоджується з твердження позивача, що судом апеляційної
інстанцій було застосовано норми, що не підлягали застосуванню до
спірних відносин, а саме ч. 4 ст. 12 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
.
За таких обставин постанову апеляційного господарського суду в
часині скасування рішення суду першої інстанції щодо стягнення
пені не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм
матеріального права, а тому вона підлягає скасуванню в цій
частині.
В решті зазначена постанова, а також рішення місцевого суду
ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, відповідають
вимогам норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи
скасуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства
"ЛТЕ" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10
листопада 2003 року у справі № 4/1921-5/51 в частині скасування
рішення господарського суду Львівської області від 1 вересня 2003
року щодо стягнення пені в розмірі 2572,46 грн. та визначення
судових витрат скасувати.
В решті зазначену постанову та рішення господарського суду
Львівської області від 1 вересня 2003 року в повному обсязі
залишити без змін.