Рішенням від 26.10.2001 господарського суду Херсонської області позовні вимоги задоволено повністю – на підставі ст. 50 Закону України “Про власність” (697-12) визнано право власності БПП “А” на спірне майно та вилучено це майно з відповідача з посиланням на безпідставне користування останнього майном, що обумовлено наявністю рішення від 12.07.2001 арбітражного суду Херсонської області у справі № 1/29-0, яким визнано недійсними операції по передачі спірних майнових об’єктів до статутного фонду ТОВ “А-2” в якості додаткового внеску засновника – БПП “А”.

Ухвалою від 09-15.01.2003 господарського суду Херсонської області, винесеною на підставі ст.ст. 112-114 ГПК (1798-12) , відмовлено у задоволенні заяви ТОВ “А-2” про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 26.10.2001 у зв’язку з тим, що скасування постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2002 рішення від 26.10.2001 у справі № 1/29-0 в частині визнання недійсними операцій по передачі засновниками певного майна до статутного фонду ТОВ “А-2” є нововиявленою обставиною, але таке скасування не є істотним для вирішення даної справи (№ 15/29), оскільки передача майна до статутного фонду відповідача може здійснюватися лише при наявності чинного рішення засновників та внесення змін про розмір статутного фонду до статуту підприємства.

Постановою від 15.10.2003 Запорізького апеляційного господарського суду ухвалу від 09-15.01.2003 та рішення від 26.10.2001 скасовано, у позові відмовлено з посиланням на те, що з моменту скасування постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2002 рішення від 12.07.2001 у справі № 1/29-0 в частині визнання недійсними операцій по передачі спірного майна до статутного фонду ТОВ “А-2” відпали підстави вважати позивача власником цього майна, які грунтувалися на рішенні від 12.07.2001, а тому зазначена нововиявлена обставина має істотне значення для справи № 15/29.

БПП “А” у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення та ухвалу залишити без змін. посилаючись на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про визнання постановою від 19.11.2002 Вищого господарського суду України у справі 1/29-0 за відповідачем права власності на спірне майно як безоплатно передане в якості додаткового внеску засновника до статутного фонду ТОВ “А-2”, оскільки в зазначеній постанові не розглядалося питання правомірності володіння майном, а тому ця постанова не може бути нововиявленою обставиною у справі № 15/29 і не має істотного значення для даної справи.

Окрім того, касатор вказує на прийняття до розгляду Запорізьким апеляційним господарським судом в порушення ст.ст. 94,97 ГПК України (1798-12) апеляційної скарги ТОВ “А-2”, підписаної неуповноваженою на це особою, а також вважає, що прийнявши нове рішення у справі № 15/29, апеляційний господарський суд вийшов за межі своїх повноважень та порушив вимоги ч. 4 ст. 106 ГПК України (1798-12) , так як, на думку скаржника, повинен був у випадку скасування ухвали від 09-15.01.2003 про залишення заяви ТОВ “А-2” без розгляду направити справу на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова – залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 112 ГПК України (1798-12) господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, тобто виявлення їх після прийняття судового рішення зі справи, а також їх істотність для вирішення спору.

Достатніми підставами для скасування ухвали від 09-15.01.2003 та задоволення заяви відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 26.10.2001 у даній справі в постанові від 15.10.2003 цілком правомірно визначено ту обставину, що постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2002 у справі № 1/29-0 скасовано рішення від 12.07.2001 господарського суду Херсонської області в частині визнання недійсними операцій по передачі майна (в т.ч. спірного) до статутного фонду ТОВ “А-2” багатогалузевим приватним підприємством “А” і ЗАТ “БК “Співдружність” на відповідні суми як засновниками ТОВ “А-2”. При цьому при прийнятті вищезазначеної постанови судом було встановлено, що згідно з ч. 2 ст. 51 Закону України “Про господарські підприємства”, п. 5.3 Статуту ТОВ “А-2” в редакції від 25.12.97 № 29 та умовами додаткової угоди від 18.12.97 до установчого договору від 02.09.96 розміри часток учасників (БПП “А” і ЗАТ “БК “Співдружність”) залишаються незмінними і можуть бути змінені лише за рішенням загальних зборів учасників, передача позивачем майна, яке є предметом спору у справі № 15/29, в якості додаткових внесків до статутного фонду ТОВ “А-2” не суперечить чинному законодавству, а вчинені засновниками операції по передачі цього майна до статутного фонду товариства в якості додаткових внесків не є угодами в розумінні ст. 41 ЦК України (435-15) .

Рішення від 26.10.2001 про задоволення віндикаційного позову у даній справі мотивоване фактом недійсності господарських операцій стосовно передачі спірного майна до статутного фонду ТОВ “А-2” в якості додаткових внесків позивача як засновника, що встановлено рішенням господарського суду Херсонської області від 12.07.2001 у справі № 1/29-0, яке якраз в цій частині і було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2002.

Отже, зазначеною постановою встановлено факт відповідності чинному законодавству передачі позивачем, як співзасновником, спірного майна до статутного фонду ТОВ “А-2” в якості додаткового внеску, в зв’язку з чим колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про істотність зазначених нововиявлених обставин для вирішення даного спору. Адже, з набранням законної сили постановою від 19.11.2002 фактично припинилися підстави вважати позивача-засновника власником переданого спірного майна.

Обставини правомірності передачі позивачем спірного нерухомого майна до статутного фонду відповідача в якості додаткового внеску існували на момент прийняття рішення від 26.10.2001 у даній справі, однак були виявлені заявником лише після їх встановлення постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2002 у справі № 1/29-0, а тому підпадають під ознаки нововиявлених обставин, чим спростовуються твердження скаржника про зворотне.

Що стосується посилань позивача на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про визнання постановою від 19.11.2002 за відповідачем права власності на спірне майно як передане до статутного фонду ТОВ “А-2” в якості безоплатного додаткового внеску, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки мотивувальна частина згаданої постанови у справі № 1/29-0 та оскаржувана постанова від 15.10.2003 в дійсності не містять жодних вказівок з цього приводу. Тим більше, що позивач у касаційній скарзі визнає, що питання про правомірність володіння спірним майном не розглядалося Вищим господарським судом України, так як це не було предметом позовних вимог у справі № 1/29-0.

Водночас касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на рішення від 12.09.2001 господарського суду Херсонської області у справі № 14/129, яким задоволено позов про витребування у ТОВ “А-2” 25 одиниць автотранспортних засобів, оскільки зазначене рішення не стосується предмета даного спору у справі № 15/29 (витребування АЗС, магазину автозапчастин та пункту заміни масла), а тому не впливає на законність та обгрунтованість оскаржуваної постанови, прийнятої з врахуванням встановлених та належним чином засвідчених нововиявлених обставин, які безпосередньо стосуються спірного майна.

Разом з тим, колегія визнає неправомірними наявні заперечення позивача щодо встановлення постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2002 нововиявлених обставин на майбутнє, які грунтуються на безпідставному ототожненні судових рішень та нормативно-правових актів внаслідок помилкового довільного тлумачення змісту ст. 58 Конституції України (254к/96-ВР) .

Однак, згідно зі ст. 124 Конституції України (254к/96-ВР) та ст. 5 Закону України “Про судоустрій” (3018-14) господарський суд покликаний здійснювати правосуддя виключно шляхом застосування вже прийнятих і чинних актів законодавства (ст. 4 ГПК України (1798-12) ), тобто є суб’єктом правозастосовчої діяльності, а тому не відноситься до певного кола державних органів законодавчої та виконавчої влади, уповноважених на нормотворчу діяльність шляхом прийняття відповідних нормативно- правових актів.

Водночас касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на прийняття до розгляду судом апеляційної інстанції в порушення ст.ст. 94,97 ГПК України (1798-12) апеляційної скарги відповідача, підписаної та поданої неуповноваженими на те особами, оскільки згідно вимог ст. 98 та ч. 1 ст. 111-13 ГПК України (1798-12) ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 15.09.2003 про прийняття апеляційної скарги ТОВ “А-2” до провадження (а.с. 82, том 2) є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, а тому Вищий господарський суд України позбавлений права перевірити це твердження позивача.

Безпідставними вважаються також доводи позивача щодо порушення апеляційним господарським судом ст. 106 ГПК України (1798-12) при прийнятті нового рішення у справі № 15/29 шляхом виходу за межі своїх повноважень та за результатами скасування ухвали від 09-15.01.2003 про залишення заяви ТОВ “А-2” без розгляду, оскільки частиною 4 ст. 106 цього Кодексу встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути скасовані апеляційною інстанцією з наступною передачею справи на розгляд місцевого господарського суду і до такого переліку не включено ухвали, винесені за результатами перегляду рішень суду за нововиявленими обставинами.

Натомість наявні твердження скаржника по суті грунтуються лише на довільному розширеному тлумаченні змісту ст. 106 ГПК України (1798-12) та помилковому ототожненні ухвали про залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК України (1798-12) ) та ухвали про залишення без змін рішення, винесеної на підставі п. 3 ч. 5 ст. 114 ГПК України (1798-12) за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами. При цьому колегія вважає за необхідне зазначити, що процесуальні наслідки перегляду та подальшого скасування оскаржуваною постановою ухвали від 09-15.01.2003 і рішення від 26.10.2001 у даній справі та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю відповідають вимогам ст. 103 та частин 7 і 8 ст. 114 ГПК України (1798-12) , згідно яких ухвала, прийнята за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, може бути переглянута на загальних підставах, в т.ч. визначених розділом ХІІ цього Кодексу, а в разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом (в т.ч. і апеляційним) за правилами, встановленими цим Кодексом. Окрім того, статтею 103 ГПК України (1798-12) суду апеляційної інстанції не надано право за результатами розгляду апеляційної скарги скасовувати рішення суду першої інстанції та передавати справу на новий розгляд до цього ж суду.

Отже, з матеріалів справи не вбачається виходу суду при прийнятті постанови від 15.10.2003 за межі своїх повноважень, чим спростовуються твердження скаржника про зворотне.

Зважаючи на наведене, судом апеляційної інстанції з врахуванням вимог ст.ст. 101, 103 та частин 7 і 8 ст. 114 ГПК України (1798-12) належним чином спростовано необгрунтовані висновки суду першої інстанції про неістотність нововиявлених обставин, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2002 у справі № 1/29-0, в зв’язку з чим колегія дійшла висновку про правомірність застосування норм процесуального права та обумовлену цим відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.