ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2004 Справа N 9/160
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Кременчуцької ОДПІ
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 14.10.2003 Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 9/160
за позовом ЗАТ “Г”
до Кременчуцької ОДПІ
про визнання частково недійсним податкового розпорядження
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.07.2003
позов задоволено. Оспорюване податкове розпорядження визнане
недійсним в частині зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ на
суму 103647 грн. відповідно до акту приймання виконаних робіт
№ 4 за листопад 2001 року, з посиланням на невідповідність
розпорядження в цій частині вимогам п. 7.4.1 ст. 7 “Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
п. 8.2.3 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Постановою від 14.10.2003 Харківського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
Кременчуцька ОДПІ у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до
господарського суду Полтавської області, оскільки вважає, що
позивачем під час розгляду справи не надано доказів наявності у
нього витрат на озеленення та благоустрій території, а судом
апеляційної інстанції порушені вимоги ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та не враховано акт
приймання виконаних підрядних робіт № 4 за листопад 2001 року,
акт погодження на виконання робіт № 24 від 18.02.2002 управління
містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради та
рішення Кременчуцького міськвиконкому № 2578 від 28.12.2001
згідно яких замовником підрядних робіт виступав не позивач, а
ЗАТ “Г”, роботи по озелененню та благоустрою території
виконувалися в листопаді 2001 року, а спорудження позивачем
будівлі цеху та підсобних приміщень, будівництво під’їзних
шляхів здійснювалося на протязі 2002 року після передачі функцій
замовника на будівництво цеху по виготовленню виробів з граніту
і мармуру від ЗАТ “Г” до ЗАТ “Г”.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом першої і апеляційної
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувана постанова
підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга – відхиленню з
наступних підстав.
На спірні податкові правовідносини, які склалися навколо
обставин віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ,
сплачених (нарахованих) у звітному періоді у зв’язку з
виконанням робіт по озелененню та благоустрою території
(облаштуванню доріг та тротуарів), які безпосередньо пов’язані з
подальшим спорудженням основних фондів (виробничого пускового
комплексу – цеху по виготовленню виробів з граніту і мармуру),
поширюється дія п. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п.п. 8.2.3 ст. 8 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
чим спростовуються посилання скаржника в обгрунтування своїх
заперечень на п. 7.4.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 8.2.1 ст. 8 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, які не
стосуються спірних відносин.
Внаслідок проведеної відповідачем планової комплексної перевірки
з питань дотримання позивачем податкового законодавства виявлено
порушення останнім п. 7.4.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке, на думку скаржника,
полягало у помилковому включенні платником податку до
податкового кредиту за листопад 2001 року ПДВ в сумі 103647
грн., про що складено акт від 10.04.2003 № 190.
На підставі цього акту відповідачем 18.04.2003 винесено
розпорядження № 228/23-100 “Про внесення змін у визначену
платником суму податку на додану вартість за результатами
попередньої перевірки податкової декларації по ПДВ”, яким
зокрема зменшено суму заявленого позивачем до відшкодування ПДВ
за листопад 2001 року на 103647 гривень. При цьому підставою для
зменшення задекларованого позивачем до відшкодування ПДВ в акті
визначено віднесення платником податку до валових витрат сум,
які витрачено на оплату виконаних підрядних робіт по благоустрою
і озелененню території згідно акту № 4 за листопад 2001 року.
Проте, судом першої інстанції на підставі ретельної правової
оцінки акта № 4 приймання виконаних підрядних робіт за листопад
2001 року (а.с. 15-17), архітектурно-планувального завдання №
163 від 16.08.2001 (а.с. 18-20), погодження № 24 від 18.02.2002
(а.с. 28-31), рішення Кременчуцького міськвиконкому від
28.12.2001 № 2578 та інших наявних у справі доказів в їх
сукупності з достовірністю встановлено правомірне включення
позивачем до складу податкового кредиту в листопаді 2001 року
ПДВ на суму 103647 грн., сплаченого (нарахованого) платником
податку підрядчику у вартості виконаних робіт по благоустрою та
озелененню території (облаштування під’їзних доріг, тротуарів,
тощо), які безпосередньо пов’язані з подальшим спорудженням в
2002 році єдиного виробничого пускового комплексу – цеху по
виготовленню виробів з граніту і мармуру, та є невід’ємними
структурними компонентами цього комплексу (п. 8.2.3 ст. 8 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
В зв’язку з цим колегія погоджується з висновками суду
апеляційної інстанції про те, що оформлене актом приймання
підрядних робіт № 4 виконання робіт з благоустрою та озеленення
території (спорудження тротуарів та площадок для забезпечення
проходу пішоходів до будівлі цеху, стоянки транспорту, під’їзних
доріг), замовником яких є ЗАТ “Г”, безпосередньо пов’язано з
улаштуванням структурних компонентів єдиного виробничого
пускового комплексу, оскільки їх спорудження є необхідною
передумовою надання дозвільної документації органами державного
архітектурно-будівельного контролю та подальшого будівництва
цеху по виготовленню виробів з граніту і мармуру, експлуатація
та функціонування якого без зовнішніх структурних компонентів
будівлі цеху неможлива.
Водночас касаційна інстанція відхиляє посилання відповідача на
недоведеність позивачем обставин наявності у нього витрат на
озеленення та благоустрій території будмайданчику, так як згідно
імперативних вимог ч. 2 ст. 111 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі не допускаються
посилання на недоведеність обставин справи.
До того ж такі твердження скаржника по суті є запереченнями щодо
оцінки судом апеляційної інстанції доказів по справі, однак
згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права вирішувати
питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові
докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом апеляційної інстанції до спірних податкових
правовідносин норм чинного законодавства та відсутність будь-
яких підстав вважати, що судом помилково застосовано матеріальне
чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 14.10.2003 Харківського апеляційного
господарського суду у справі № 9/160 залишити без змін, а
касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ – без задоволення.