ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
20.01.2004                                 Справа N 20-8/270
 
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
 
Головуючого судді
суддів
 
розглянувши    касаційну   скаргу   Товариства    з    обмеженою
відповідальністю “М” на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003р.
 
у справі № 20-8/270 господарського суду м. Севастополя
 
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “А”
 
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “М”
 
про   стягнення 10 114,73грн.
 
                    за участю представників:
 
ТОВ “А” – не з’явилися;
ТОВ “М” – не з’явилися
 
                      в с т а н о в и л а :
 
Ухвалою    від   11.08.2003р.   (а.с.1)   господарським    судом
м.   Севастополя  порушено  провадження  у  справі  за   позовом
Товариства  з  обмеженою відповідальністю “А”  до  Товариства  з
обмеженою  відповідальністю “М” про стягнення з  відповідача  10
114,73грн.  заборгованості за договором № 3 від 05.03.2003р.,  у
т.ч.  9 570,90грн. основної заборгованості за поставлені лікеро-
горілчані  вироби, 447,86грн. пені, 95,97грн. в  рахунок  сплати
трьох процентів річних. (а.с.3).
 
За клопотанням позивача (а.с.14), ухвалою господарського суду м.
Севастополя від 27.08.2003р. судом вжито заходів до забезпечення
позову  у  вигляді накладення арешту на майно, що  належить  ТОВ
“М”, вартістю 10333,88грн. (а.с.27).
 
Прийнята  ухвала  мотивована тим, що незастосування  заходів  до
забезпечення  позову  у  подальшому може утруднити  або  зробити
неможливим виконання рішення суду.
 
Постановою  Севастопольського апеляційного  господарського  суду
від  14.10.2003р. ухвала господарського суду м. Севастополя  від
27.08.2003р. залишена без змін (а.с.51-52).
 
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ТОВ “М” звернулося
до  Вищого  господарського суду України з касаційною скаргою  та
просить їх скасувати.
 
У  поданій касаційній скарзі скаржник вказує на порушення  судом
апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме,  ст.ст.
4-2,  4-3,  77  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        .  Зокрема,  скаржник
стверджує, що:
 
-     апеляційна скарга розглянута без участі його представника,
чим  позбавлено  право надати оригінали документів,  доданих  до
апеляційної скарги;
 
-      заявлені   позовні  вимоги  у  частині  основного   боргу
безпідставні,   оскільки   дійсна   заборгованість   складає   2
965,24грн,  отже вартість майна, на яке накладено арешт,  значно
перевищує фактичний борг.
 
Колегія  суддів,  приймаючи до уваги  межі  перегляду  справи  у
касаційній  інстанції,  проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права   при  винесенні  оспорюваного  судового  акта,  знаходить
касаційну  скаргу  такою, що підлягає частковому  задоволенню  з
наступних підстав.
 
Відповідно до ст. 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , господарський  суд
за  заявою  сторони,  прокурора чи його заступника,  який  подав
позов,  або  з  своєї  ініціативи має  право  вжити  заходів  до
забезпечення  позову.  При  цьому, за  змістом  вказаної  норми,
забезпечення позову допускається в будь-якій стадії  провадження
у  справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити
неможливим виконання рішення господарського суду.
 
Отже,  умовою  застосування заходів  до  забезпечення  позову  є
достатньо  обґрунтоване  припущення  господарського   суду,   що
невжиття  таких  заходів може утруднити  чи  зробити  неможливим
виконання  судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення
за  кількістю або погіршення за якістю тощо на момент  виконання
рішення.  При цьому, приймаючи рішення про забезпечення  позову,
суд  не вирішує спір по суті, з’ясовуючи питання обґрунтованості
заявлених вимог, як помилково вважає скаржник.
 
При  вирішенні питання щодо застосування заходів до забезпечення
позову,  судом  першої  інстанції,  а  також  судом  апеляційної
інстанції,  під час перегляду прийнятої господарським  судом  м.
Севастополя    ухвали   від   27.08.2003р.,   встановлено,    що
незастосування   таких  заходів  може  утруднити   або   зробити
неможливим виконання судового рішення у даній справі.
 
Однак, з таким висновком повністю погодитись не можна.
 
Так,  розглядаючи  подане клопотання, суд  першої  інстанції  не
звернув увагу на те, що у позовній заяві позивач просив стягнути
на  його  користь  основний борг за поставлені  лікеро-горілчані
вироби  у сумі 9570,90грн., однак, звертаючись з клопотання  про
забезпечення  позову,  позивач  стверджував  про  повернення   –
01.08.2003р.,  після звернення до суду з даним позовом,  частини
таких виробів на загальну суму 6605,66грн.(а.с.14). Таким чином,
накладення  арешту на майно у загальній сумі – 10 333,88грн.  не
відповідає  умовам застосування заходів до забезпечення  позову,
що  не  взято до уваги судом апеляційної інстанції.  При  цьому,
колегў  судів  вважає обґрунтованим застосування судами  заходів
до  забезпечення  позову  у  межах 3 509,07грн.  (2965,24грн.  –
основна  сума заборгованості, 447,86грн. пеня, 95,97грн.  –  три
проценти річних, 219,15грн. – судові витрати).
 
Також судами невірно обрано та застосовано захід до забезпечення
позову з наступних підстав.
 
Перелік  заходів до забезпечення позову визначений  ст.  67  ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        . Зокрема, до заходів забезпечення позову, що
застосовуються  господарськими  судами,  відносяться  накладення
арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
 
Звертаючись  до  суду  з  даним позовом,  ТОВ  “А”  просило  суд
захистити  його  порушене суб’єктивне матеріальне  право  шляхом
стягнення  з  ТОВ  “М”  грошових коштів,  а  не  з  позовом  про
витребування   певного  майна.  Отже,  виконання  рішення   щодо
задоволення  заявлених  вимог, яке може бути  прийнято  у  даній
справі,   в   частині  стягнення  грошових  коштів  не   повинно
забезпечуватись  накладенням арешту  на  майно  відповідача,  за
виключенням  грошових  коштів,  оскільки  предметом  позову,  що
забезпечується, є спірна матеріально-правова вимога позивача  до
відповідача щодо виконання останнім зобов’язань саме  із  сплати
грошових коштів.
 
Посилання  скаржника на порушення його процесуального  права,  а
саме   права  на  участь  у  судовому  засіданні,  безпідставне,
оскільки  з матеріалів справи вбачається, що його було  належним
чином  повідомлено  про час і місце засідання  суду  апеляційної
інстанції.
 
За  таких  обставин,  постанова  Севастопольського  апеляційного
господарського  суду  від 14.10.2003р.  підлягає  скасуванню,  а
ухвала господарського суду м. Севастополя від 27.08.2003р. зміні
шляхом  викладення  пункту  1 її резолютивної  частини  у  новій
редакції.
 
На  підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,  111-9-
111-11, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                     П О С Т А Н О В И Л А :
 
1.    Касаційну  скаргу Товариства з обмеженою  відповідальністю
“М” задовольнити частково.
 
2.    Постанову  Севастопольського  апеляційного  господарського
суду від 14.10.2003р. скасувати.
 
3.    Пункт  перший  резолютивної частини ухвали  господарського
суду  м. Севастополя від 27.08.2003р. викласти у такій редакції:
“Накласти  арешт  на  грошові кошти, що  належать  Товариству  з
обмеженою відповідальністю “М”, у сумі 3 509,07грн.”
 
4.    В  іншій частині ухвалу господарського суду м. Севастополя
від 27.08.2003р. залишити без змін.