ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2004 Справа N 2-8/8934-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ТОВ “Д” та Євпаторійського
судовому засіданні міськвиконкому
касаційні скарги
на постанову від 05.08.2003 Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-8/8934-2003
за позовом АКБ “У” в особі
до Євпаторійської філії
ТОВ “Д”;
Євпаторійського міськвиконкому;
Євпаторійського МБТІ
про визнання недійсним рішення
Євпаторійського міськвиконкому від
23.02.2001 “Про скасування рішення
виконкому від 24.11.2000 № 486/1”;
про визнання права власності позивача
на будівлю в цілому площею 1188,9
кв.м. по вул.Матвєєва,15 в м.
Євпаторія;
про спонукання третього відповідача здійснити державну реєстрацію
права власності на зазначену будівлю за АКБ “У”
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 20.01.2004 до
02.03.2004 року
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 19.06-25.06.2003 господарського суду Автономної
Республіки Крим позовні вимоги задоволено повністю у зв’язку з
набуттям банком права власності на спірну будівлю в цілому на
підставі договору купівлі-продажу від 01.09.93 нежилої
двохповерхової будівлі по вул.Матвєєва,15 в м. Євпаторія,
укладеного між позивачем та першим відповідачем, а також з
огляду на подальшу реконструкцію банком цієї будівлі шляхом
добудови третього поверху будівлі. Водночас судом визнано
недійсним рішення Євпаторійського міськвиконкому від 15.07.94
№ 326 “Про затвердження дольової участі по туп. Матвєєва, 8/15
м. Євпаторії” та в порядку п. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом виходу за межі позовних вимог визнано недійсними укладені
між банком та першим відповідачем договір про сумісне володіння
від 08.06.94 та додаткова угода до нього від 01.07.97 № 34/8 як
такі, що не відповідають чинному законодавству у зв’язку з
відсутністю на період підписання цього договору частини предмета
договору, а саме третього поверху будівлі, який ще не був
побудований.
Постановою від 05.08.2003 Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ТОВ “Д” у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові,
посилаючись на недоведеність будівництва банком внаслідок
реконструкції спірної будівлі її третього поверху та
неврахування наданих товариством доказів щодо будівництва ним
цього поверху будівлі (проектно-кошторисна документація, копії
актів виконаних робіт, технічний паспорт тощо) та обставин
оренди банком за договором оренди з 1998 року по 2000 рік
приміщень третього поверху будівлі, належних першому відповідачу
як орендодавцю.
Євпаторійський міськвиконком у поданій касаційній скарзі також
просить рішення та постанову скасувати, оскільки вважає, що суд
першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи п. 1 ст. 83 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не вказали, нормам якого законодавства
протирічить угода від 08.06.94 № 54, підписана сторонами і
виконувана ними на протязі 9 років. Окрім того, скаржник вказує
на те, що суд першої інстанції, визнавши недійсним рішення
виконкому від 15.07.94 № 326, порушив норми п. 2 ст. 83 ГПК,
якою надано суду право виходити за межі позовних вимог, якщо про
це є клопотання заінтересованої сторони, однак такого клопотання
не надходило. Водночас другий відповідач посилається на
відсутність розгляду та відновлення судом першої інстанції за
своєю ініціативою чи за ініціативою сторін пропущеного строку
позовної давності при визнанні недійсним договору від 08.06.94
та рішення виконкому від 15.07.94 № 326, а з матеріалів справи
вбачається, що позивачу про свої права на спірне домоволодіння
було відомо з 1993 року.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судом
першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційні
скарги відповідачів підлягають частковому задоволенню, а
оскаржувані рішення та постанова – скасуванню з ухваленням
нового рішення про передачу справи на новий розгляд до суду
першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції при прийнятті рішення на підставі п. п 1,
2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом виходу за межі позовних
вимог визнано недійсними договір про сумісне володіння будівлею
від 08.06.94 № 50, укладений між АКБ “У” і асоціацією “Д”
(правонаступник – ТОВ “Д”), та рішення Євпаторійського
міськвиконкому від 15.07.94 № 326 “Про затвердження дольової
участі по туп. Матвєєва, 8/15 м. Євпаторії”. Однак, при розгляді
таких позовних вимог судом залишено поза увагою питання
закінчення строку позовної давності, що згідно зі ст. 80 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою для відмови в позові. Судом не
досліджувалися питання існування поважних причин пропуску строку
позовної давності, як передумови відновлення цього строку та
подальшого розгляду таких позовних вимог по суті.
В зв’язку з цим колегія вважає за необхідне зазначити, що
статтею 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції чинній до
01.01.2004), встановлено обов’язковість застосування судом
позовної давності, в т.ч. в разі наявності підстав для виходу
суду за межі пред’явлених позовних вимог, а статтею 83 цього ж
кодексу встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна
давність не поширюється і серед таких вимог не передбачено
вимоги про визнання недійсними цивільних угод чи актів органів
місцевого самоврядування.
При визнанні недійсним на підставі п. 2 ст. 83 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
рішення Євпаторійського міськвиконкому від 15.07.94
№ 326 судом не вирішено питання про відновлення строку позовної
давності, проте, чинним законодавством України не передбачено
винятків щодо застосування позовної давності до вимог про
визнання актів недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому
до таких позовів застосовується загальний строк позовної
давності, встановлений ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, незалежно
від пред’явлення таких позовних вимог безпосередньо позивачем чи
їх розгляду судом в порядку п. 2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
за клопотанням позивача.
Окрім того, касаційною інстанцією не вбачається зазначення в
рішенні будь-яких посилань на певні норми чинного законодавства,
яким не відповідає договір № 50 від 08.06.94, однак, підставою
для визнання цивільної угоди недійсною є лише її невідповідність
вимогам закону (ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), Указів Президента
України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних
актів, виданих державними органами, в т.ч. відомчих,
зареєстрованих у встановленому порядку.
Однак, судом першої інстанції при ухваленні рішення від
19-25.06.2003 не враховано вимоги п. 5 постанови Пленуму
Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. “Про судову
практику у справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, згідно яких у разі визнання угоди недійсною
за ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
суд повинен посилатися і на
нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
Колегія вважає за необхідне рекомендувати суду при новому
розгляді справи врахувати ті обставини, що на встановлення
поважності причин пропуску строку позовної давності поширюються
загальні правила доказування обставин, які мають суттєве
значення для правильного вирішення спору.
Окрім того, правова позиція щодо обов’язковості застосування
позовної давності при вирішенні господарських спорів у справах
про визнання угод недійсними підтримується Верховним Судом
України (постанови від 26.11.2002 у справі № 2/693
господарського суду м. Києва та від 04.03.2003 у справі № 14/278
господарського суду м. Києва).
Водночас наведені у скарзі першого відповідача заперечення щодо
оцінки судом певних доказів по справі виходять за межі перегляду
справ в порядку касації, встановлені ч. 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої касаційна інстанція не має права
вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, про
достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази чи
додатково перевіряти наявні у справі докази, тобто не вправі
здійснювати будь-які дії, пов’язані з переоцінкою доказів.
Разом з тим при новому розгляді справи слід надати належну
правову оцінку твердженням ТОВ “Д” щодо перебування приміщень
третього поверху спірної будівлі з 1998 по 2000 рік у
користуванні банку на умовах договору оренди нежилого приміщення
№ 50 від 21.09.98 (а.с.223), в якому орендодавцем зазначено ТОВ
“Д”, що також підтверджується фактом розірвання цього договору з
підстав несплати орендарем (банком) орендної плати за рішенням
господарського суду Автономної Республіки Крим від 25-28.09.2001
у справі № 2-13/2125.1-2001 за участю Євпаторійської філії АКБ
“У” та ТОВ “Д”, яке набрало законної сили 08.10.2001 та не
скасоване у встановленому порядку у зв’язку з поверненням
ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2001
касаційної скарги АКБ “У” у даній справі.
Адже наведені обставини не виключають наявність підстав вважати,
що приміщення третього поверху спірної будівлі площею 154,56
кв.м, які раніше були об’єктом оренди за договором № 50 від
21.09.98, належать ТОВ “Д”, оскільки згідно з ч. 2 ст. 4 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
лише власник має право
вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону,
зокрема передавати його за плату у володіння і користування
іншим особам, а з матеріалів справи не вбачається визнання
вищезазначеного договору оренди недійсним як укладеного
неналежним орендодавцем.
В розрізі цього колегія визнає суперечливими висновки суду
апеляційної інстанції про одночасне визнання факту оренди
позивачем (банком) третього поверху будівлі у першого
відповідача за договором оренди від 21.09.98 № 50 та відсутність
у ТОВ “Д” права власності на об’єкт оренди, оскільки згідно з ч.
2 ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
передавати
майно за плату у володіння і користування іншим особам має право
лише власник.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського суду, судами першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, збирати нові докази чи додатково перевіряти
наявні у справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне
значення для правильного вирішення спору та їх подальшого
врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими
судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ТОВ “Д” та Євпаторійського міськвиконкому
задовольнити частково.
Рішення від19-25.06.2003 господарського суду Автономної
Республіки Крим та постанову від 05.08.2003 Севастопольського
апеляційного господарського суду у справі № 2-8/8934-2003
скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду Автономної Республіки Крим.