Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів
за участю представників:
- позивача присутній
- відповідача-1
- відповідача-2
розглянув касаційну скаргу ДПІ у Н-ському районі м. Р-ська
на постанову від ХХ.12.2003
Р-ського апеляційного господарського
суду
у справі № ХХ7
за позовом ДПІ у Н-ському районі м. Р-ська
до 1. ВАТ "ХХХ"
2. ПП "YYY"
про визнання недійсною угоди
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
ХХ.10.2003 р. (суддя А.А.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідно до змісту статті 49 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо угода дійсно укладена з метою, завідомо
суперечливою інтересам держави і суспільства, потрібно встановити,
хто з її учасників мав прямий умисел для досягнення цієї мети;
позивачем не доведено наявність податкового зобов'язання у
відповідача-2; не доведено заподіяння шкоди Державі; не доведено
факт укладення спірної угоди з метою, суперечливою інтересам
Держави.
Колегія суддів Р-ського апеляційного господарського суду (у складі
головуючого судді Б.Б.Б., суддів В.В.В., С.С.С.), здійснюючи
перевірку рішення в зв'язку з апеляційною скаргою позивача,
постановою від ХХ.12.2003 рішення у справі залишив без змін з тих
же підстав, зазначивши, що сам по собі факт несплати податків не
може бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки
матеріали справи не містять переконливих підстав дійти висновку
щодо наявності умислу у ПП "YYY".
Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в зв'язку з
чим звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення та
постанову Р-ського апеляційного господарського суду у справі № ХХ7
скасувати на підставі того, що судами першої та апеляційної
інстанцій порушені норми матеріального права, а саме ст. 49 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, п. 4 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів перевірила матеріали справи у відкритому судовому
засіданні і зазначає таке.
Стаття 49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
застосовується, якщо сторони
угоди або хоча б одна з них, діють з умислом, який суперечить
інтересам держави і суспільства. Тобто для визнання договору
недійсним за цією статтею потрібно встановити обставини, що
свідчать про протиправний умисел сторін або однієї з сторін при
укладенні спірного договору.
Позивач тлумачить поняття "умисел сторони" виходячи з обставин
діяльності підприємства та розширює його, посилаючись при цьому на
неправомірний умисел цього підприємства взагалі з моменту його
створення. Такі твердження скаржника не можуть бути прийняті до
уваги, оскільки предметом дослідження суду є конкретна угода, а не
з'ясування мети створення підприємства та наслідків його
діяльності.
Відповідно до п. 11 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України
від 12.03.99 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
визначено, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї
посадової особи чи іншої фізичної особи, яка підписала договір від
імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Матеріали справи свідчать про те, що судами першої та апеляційної
інстанцій достеменно не встановлено наявність доказів того, що
посадова особа ПП "YYY" К.К.К. при підписанні спірного договору
мала умисел та мету здійснити незаконну фінансово-господарську
діяльність завідомо для нього противну інтересам держави та
суспільства та в чому конкретно вона виявлялась.
До того ж судами встановлено, що свої зобов'язання за цим
договором сторони виконали повністю, при цьому не порушуючи
інтереси держави і суспільства.
Колегія суддів зазначає, що згідно з приписами п. 22 роз'яснення
Вищого господарського суду України № 02-5/334 від 12.09.96 "Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням,
реорганізацією та ліквідацією підприємств" ( v_334800-96 ) (v_334800-96)
(зі
змінами та доповненнями), лише визнання господарським судом
недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про
створення підприємства, а також прийняття рішення про скасування
державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є
підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким
підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту
виключення його з державного реєстру. Правові наслідки визнання
недійсності установчих документів підприємства настають лише для
скасування державної реєстрації та наступної ліквідації цієї
особи.
Таким чином, потрібно зазначити, що висновок стосовно наявності
умислу підприємства відносно конкретної угоди без звернення до
умислу конкретного уповноваженого представника не узгоджується з
постановою пленуму ВС України "Про судову практику по справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
(п. 6). Судом також не
досліджено п. 19 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
зазначених роз'яснень, а також
відповідна практика Вищого господарського суду України у цій
справі.
Судами не з'ясовано чи були виключені юридичні особи з державного
реєстру, що додатково свідчить про неповноту встановлення обставин
справи.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 107, п. 3
ст. 111-9, 111-11,111-12, 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИЛИ:
1. Касаційну скаргу ДПІ у м. Р-ську задовольнити частково.
Рішення господарського суду Господарського суду м. Р-ська від
ХХ.10.2003 та постанову Р-ського апеляційного господарського суду
від ХХ.12.2003 у справі № ХХ7 скасувати.
2. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Р-ська.