ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2004 Справа N 21/705
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції в
судовому засіданні касаційну Печерському районі м. Києва
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 17.12.2003
у справі № 21/705
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Дослідний завод
мастильних матеріалів "М"
до Державної податкової інспекції в
Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2003 позов
задоволено: визнано недійсним рішення ДПІ у Печерському районі
м. Києва за № 214/26-06210 від 11.06.2003 про нарахування пені
за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті у розмірі 1
829 206, 00 грн., № 215/26-06210 від 11.06.2003 про
донарахування податку на додану вартість у розмірі 73 549, 00
грн. та штрафних санкцій у розмірі 36 775, 00 грн.; № 216/26-
06210 від 11.06.2003 про донарахування податку на прибуток у
розмірі 610 800, 00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 305 400,
00 грн..
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 рішення господарського суду міста Києва від
20.10.2003 у справі № 21/705 залишено без змін, а апеляційну
скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва - без задоволення.
ДПІ у Печерському районі м. Києва, звертаючись з касаційною
скаргою, просить постанову апеляційного господарського суду та
рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийняти нове
рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ
"Дослідний завод мастильних матеріалів "М", посилаючись на
допущені судом апеляційної інстанції порушення норм
матеріального права, а саме, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
,
пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 2 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР
), мотивація яких викладена в касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши правильність
застосування господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України встановила, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції
встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено
зустрічну перевірку ТОВ "Дослідний завод мастильних матеріалів
"М" з питань дотримання вимог податкового та валютного
законодавства при фінансово-господарських відносинах з фірмою
"Ф", РПУ ПО "Н" (Білорусія), ТОВ "І" та ТОВ "П" (Росія) за
період з 01.01.2001 по 01.03.2002, за результатами якої складено
акт № 100/26-062/57/30675851 від 09.06.2003.
На підставі даного акту відповідачем прийнято податкові
повідомлення-рішення № 214/26-06210 від 11.06.2003, яким
позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків в
іноземній валюті у розмірі 1 829 206, 00 грн.; № 215/26-06210
від 11.06.2003, яким позивачу донараховано податок на додану
вартість у розмірі 73 549, 00 грн. та штрафні санкції по цьому
податку у розмірі 36 775, 00 грн.; № 216/26-06210 від
11.06.2003, яким позивачу донараховано податок на прибуток у
розмірі 610 800, 00 грн. та штрафні санкції по податку на
прибуток у розмірі 305 400, 00 грн..
В судових актах на підставі юридичної оцінки контракту №
3/2001 від 01.02.2001, вантажно-митних декларацій, фактур,
залізничних накладних - зроблено висновок, що відповідно до
додатків до контракту № 3/2001 від 01.02.2001 відправником
товару є ТОВ "Н" (Білорусь), ЗАТ "П" (Росія), фірма "НН"
(Франція), фірма "А" (Словакія. Оплата за поставлений товар
здійснювалася позивачем по кожній партії поставленого товару на
рахунок фірми-нерезидента "Ф" (Чехія), а отже, господарські суди
прийшли до висновку, що позивачем правомірно включено до складу
валових витрат кошти по факту їх оплати, тому донарахування
позивачу податку на прибуток на загальну суму
610 800, 00 грн. не можна визнати обґрунтованим.
За таких обставин, суми, сплачені при митному оформленні
отриманого товару за контрактом № 31201, правомірно включені
до відшкодування.
Щодо застосування приписів ст. 2 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
в
судових актах відмічено, що позивач перерахував кошти в сумі 136
019, 15 дол. США та 57 880, 41 Евро по контракту № 3/201 на
рахунок фірми-постачальника, а отже вимоги податкової інспекції
є неправомірними при порушенні ст.ст. 1, 2 наведеного Закону (
185/94-ВР ).
Водночас, скаржником порушено питання щодо незгоди з ухваленими
судовими актами з тих підстав, що вартість товару згідно
контракту № 3/2001 від 01.02.2001 позивачем сплачено не було,
а отже ніяких витрат, в розумінні пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
у звітному періоді позивач не поніс, а отже, підстави для
формування податкового кредиту відсутні.
Натомість, як слідує із оскаржуваних судових актів, місцевий та
апеляційний господарські суди не надали належної правової оцінки
щодо фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ВАТ "І",
ВАТ "П" (Росія, м. Москва), на предмет укладення угод з поставки
товарів.
З огляду на це, не заслуговують на увагу висновки місцевого та
апеляційного суду.
В зв'язку з чим, порушені у скарзі питання не розглянуті і не
можуть бути предметом касаційного провадження, оскільки виходять
за межі юрисдикції касаційної інстанції.
Згідно імперативних вимог ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має
права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими,
збирати нові докази та додатково перевіряти наявні у справі
докази.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судові інстанції
не розглянули спір відповідно до приписів ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що
рішення господарського суду міста Києва та постанова Київського
апеляційного господарського суду не відповідають вимогам діючого
законодавства.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної
оцінки обставинам у справі, у сукупності та відповідності нормам
матеріального і процесуального права, що стало підставою для
ухвалення незаконних рішення та постанови, не враховано
суперечна правова позиція позивача, дійсність його вимог.
Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови та
направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва від 17.01.2004 № 355/9/10-009 задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 скасувати, а справу № 21/705 передати на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.