ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
01.03.2004                               Справа N 21/396
 
  Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
 
головуючого - судді            
суддів                         
 
розглянувши у відкритому       Державної  податкової  інспекції   в
судовому засіданні касаційну   Солом'янському районі м. Києва
скаргу
 
на постанову                   Київського              апеляційного
                               господарського суду від 17.12.2003
 
у справі                       №   21/396
 
господарського суду            м. Києва
 
за позовом                     Дочірнього підприємства Фірми "І"
 
до                             Державної  податкової  інспекції   в
                               Солом'янському районі м. Києва
 
 про                           визнання       недійсним        акту
                               ненормативного характеру,
 
                  за участю представників сторін:
 
позивача      
відповідача   
 
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.08.2003 у справі  №
21/396  позов  задоволено:  визнано  недійсним  рішення  ДПІ   у
Залізничному  районі м. Києва №   1777/23-511/14353682-1887  від
04.08.2000.
 
За  результати  апеляційного провадження  Київським  апеляційним
господарським  судом  прийнято постанову  від  17.12.2003,  якою
рішення  місцевого  господарського суду залишено  без  змін,   а
апеляційну  скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва   -  без
задоволення.
 
Не  погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами,  ДПІ  у
Солом'янському   районі   м.   Києва   звернулась   до    Вищого
господарського  суду  України  з  касаційною  скаргою,   в  якій
просить     скасувати    постанову    Київського    апеляційного
господарського  суду  від 17.12.2003 та прийняти  нове  рішення,
яким відмовити у позові.
 
Обґрунтовуючи  касаційну  скаргу, ДПІ  у  Солом'янському  районі
м.  Києва  посилається  на неправильне застосування  судом  норм
матеріального права, а саме: пп. 6.2.4 ст. 6 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         з мотивів викладених у
касаційній скарзі.
 
Заслухавши  представників  сторін, проаналізувавши  правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального  права,
колегія суддів Вищого господарського суду України,
 
                      В С Т А Н О В И Л А :
 
На  підставі  акту  №    161/23-511  від  24.07.2000  зустрічної
перевірки  ДП  Фірми "І" з питання правильності та  своєчасності
визначення  податкових зобов'язань перед  бюджетом  по  ПДВ  при
розрахунках з ТОВ "Д" відповідачем прийняте рішення №   1777/23-
511/14353682-1887   від   04.08.2000,   яким    позивачу    було
донараховано податок на додану вартість в сумі 26 433, 92  грн.,
а  також застосовані фінансові санкції в розмірі 26 433, 92 грн.
та пеня в розмірі 5 912, 99 грн..
 
Перевіркою встановлено, що позивач та ТОВ "Д" уклали  договір  №
27/D  від  26.06.1998, відповідно до якого позивач  зобов'язався
надати  послуги транспортно-експедиційного характеру. При  цьому
перевізником  вантажу виступав не позивач,  а  інші  транспортні
організації.
 
Згідно  умов  договору  №   27/D від 26.06.1998,  позивачу  було
доручено лише здійснювати послуги експедиційного обслуговування.
Жодним  пунктом  договору не обумовлене право або  доручення  на
здійснення транспортного перевезення вантажу.
 
Оскільки,  ДП  Фірма  "І"  та  ТОВ  "Д"  заключили  договір   на
транспортно-експедиційні послуги, та Фірма  "І"  не  здійснювала
транспортування  вантажу,  тому  і  не  мала  право   виписувати
податкові   накладні  в  адресу  свого  контрагента  в   частині
здійснення  транспортних послуг з застосуванням нульової  ставки
податку на додану вартість.
 
Надання  транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів
за  межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами
державного кордону України до пункту проведення митних  процедур
з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну
територію  України  (включаючи внутрішні  митниці);  від  пункту
проведення  митних процедур з випуску пасажирів або вантажів  за
межі  митного кордону України (включаючи внутрішні  митниці)  до
пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза
межами  митного кордону України (пп. 6.2.4 п. 6.2 ст.  6  Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        ).
 
У  разі  коли  надання транспортних послуг, визначених  частиною
першою  цього  підпункту, здійснюється  у  вигляді  брокерських,
агентських  або  комісійних операцій з  транспортними  квитками,
проїзними  документами,  укладання  договорів  або  рахунків  на
транспортування   пасажирів   або  вантажів   довіреною   особою
перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою,
передбаченою пунктом 6.1 цієї статті.
 
Колегія  вважає,  що  посилання відповідача  на  те,  що  правом
оподаткування  за  нульовою ставкою користується  лише  платник,
який    безпосередньо   надає   транспортні   послуги    є    не
обґрунтованими,  оскільки текст ч. 1  пп.  6.2.4  ст.  6  Закону
України  "Про  податок  на додану вартість"  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
          не
містить  такого  поняття,  як організація,  яка  "безпосередньо"
надає транспортні послуги.
 
Колегія також вважає помилковими тлумачення відповідача ч. 2 пп.
6.2.4  п.  6.2  ст.  6  Закону України "Про  податок  на  додану
вартість"  ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        , що у випадку коли підприємство  не  є
довіреною  особою  перевізника, а виступає як окремий  продавець
всього  комплексу  послуг, у тому числі і придбаних  у  платника
перевізника  за  нульовою  ставкою, операції  з  такого  продажу
комплексу  послуг підлягають оподаткуванню ПДВ у повному  обсязі
за ставкою 20% бази оподаткування.
 
Зазначена  норма не містить поняття "продажу комплексу  послуг".
Ця  норма закону передбачає оподаткування послуг довіреної особи
(агента)   перевізника,  тобто  відокремлених  від   послуг   по
транспортуванню вантажу, за ставкою 20 % бази оподаткування. При
цьому,  базою  оподаткування  є  винагорода  експедитора   після
розрахунків   з   усіма   учасниками  транспортно-експедиційного
процесу.
 
Слід  також  зазначити,  що  питання правомірності  застосування
нульової ставки при наданні транспортно-експедиційних послуг  ДП
Фірма "І" розглядалось господарським судом м. Києва (арбітражним
судом м. Києва ), справи №   19/215, №   19/216, №   26/38,  які
набрали законної сили.
 
Відповідно  до  ст.  35  Господарського  процесуального  кодексу
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         факти, встановлені рішенням господарського
суду  (іншого органу, який вирішує господарські спори)  під  час
розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні  інших
спорів, в яких беруть участь ті самі і сторони.
 
За  таких обставин, підстав для зміни чи скасування оскаржуваної
постанови  не  вбачається,  оскільки  вона  відповідає   вимогам
чинного законодавства.
 
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1  ст.
111-9,  111-11 Господарського процесуального кодексу  України  (
1798-12 ), Вищий господарський суд України, -
 
                      П О С Т А Н О В И В :
 
     Касаційну   скаргу   Державної   податкової   інспекції   в
Солом'янському районі м. Києва від 26.12.2003 №   11265/9/10-005
залишити  без  задоволення, а постанову Київського  апеляційного
господарського суду від 17.12.2003 у справі  №    21/396  -  без
змін.