ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2004 Справа N 5/1571-12/271
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Шевченківському районі м. Львова
скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 23.10.2003
у справі № 5/1571-12/271
господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Л"
до Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення,
за участю представників від:
позивача
-
відповідача не з'явились
-
Рішенням господарського суду Львівської області від 24.07.2003 у
справі № 5/1571-12/271 позов задоволено: визнано недійсним
податкове повідомлення від 16.09.2002 № 0000602230/0/15053/23-
6 ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про застосування
штрафних (фінансових) санкцій до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Л".
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
23.10.2003 рішення господарського суду Львівської області від
24.07.2003 - залишено без змін.
ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, звертаючись з касаційною
скаргою, не погоджується з постановою апеляційного
господарського суду, тому просить її скасувати, посилаючись на
допущені судом апеляційної інстанції порушення норм
матеріального права, мотивація яких викладена в касаційній
скарзі.
Заслухавши представника позивача, проаналізувавши правильність
застосування господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
Як слідує з матеріалів справи та встановлено в судових актах,
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.
Львова здійснено перевірку ТОВ "Л" з питань дотримання вимог
валютного законодавства в галузі ЗЕД з 01.01.1998 по 01.06.2002,
про що складено акт № 23-520/1170 від 27.06.2002.
За наслідками перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова
прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2002
№ 0000602230/0/15053/23-6, яким за порушення вимог ст.ст. 1, 4
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
позивачу визначено податкове зобов'язання
- пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на суму 767
812, 00 грн..
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
матеріали справи та висновки, встановлені судом апеляційної
інстанцій, їх відповідність чинному законодавству, приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів
в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей,
зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з
дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі
експорту робіт (послуг) - з моменту підписання акта або іншого
документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Статтею 4 вказаного вище закону встановлено, що порушення
резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону (
185/94-ВР ), тягне за собою стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки
(митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті,
перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом
Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання
попередньо укладеного договору комісії з ПП "К", укладались
зовнішньоекономічні договори на продаж товарів з нерезидентами.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за
договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за
дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду здійснити
одну або декілька угод від свого імені та за рахунок комітента.
Правова природа такого договору полягає в тому, що за таким
договором угоди здійснюються не безпосередньо особою,
зацікавленою у їх виконанні, а за його дорученням і за його
рахунок іншою особою, яка в той же час діє від свого імені.
За договорами, що укладаються комісіонером з третіми особами,
набуває прав і стає зобов'язаним комісіонер (а не комітент),
тому для третьої особи комісіонер фактично виступає власником
товару, оскільки саме він розпоряджається товаром і передає
покупцю право власності на нього.
Однак право власності на такі товари до моменту їх передачі
(якщо в договорі не встановлено інше) комісіонером третій особі
зберігається за комітентом, що визначається статтею 398
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої майно,
що надійшло комісіонеру від комітента або придбане комісіонером
за рахунок комітента, є власністю останнього.
Таким чином, при застосуванні санкцій у вигляді пені за
порушення термінів розрахунків в іноземній валюті при виконанні
зовнішньоекономічних договорів комісії, має бути враховано, що
відповідно до ст. 397 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за
угодою, укладеною комісіонером з третьою особою, набуває права і
стає зобов'язаним комісіонер, хоча б комітент був названий в
угоді або вступив з третьою особою в безпосередні відносини по
виконанню цієї угоди. Майно, що надійшло до комісіонера від
комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є
власністю останнього (ст. 398 цього ж Кодексу).
Комітент, повідомлений про порушення третьою особою угоди,
укладеної з ним комісіонером, вправі вимагати передачі йому
вимог комісіонера до цієї особи за зазначеною угодою. Комісіонер
зобов'язаний передати комітентові, на його вимогу, всі права
щодо третьої особи, які випливають з угоди, укладеної
комісіонером з цією третьою особою. Комітент зобов'язаний
звільнити комісіонера від зобов'язань, узятих ним на себе щодо
виконання доручення перед третьою особою (ст. 405 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Зважаючи на те, що майно (товари, кошти), яке надійшло до
комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок
комітента, є власністю останнього при виконанні
зовнішньоекономічних договорів комісії, у яких сторонами
договору виступають резиденти, відповідальність за порушення
термінів, передбачених ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
повинна покладатись на комітента.
Крім того, комітент визначається як експортер, тоді як
комісіонер визначається лише як особа, відповідальна за
фінансове врегулювання, що підтверджується первинними
документами, зокрема вантажними митними деклараціями, які
засвідчують факт здійснення зазначених операцій і оформлюються
згідно з Порядком заповнення граф вантажної митної декларації
відповідно до митних режимів експорту, імпорту, транзиту,
тимчасового ввезення (вивезення), митного складу, магазину
безмитної торгівлі, затвердженим наказом Держмитслужби України
від 30.06.1998 № 380 та зареєстрованим у Мінюсті України
22.07.1998 № 469/2909.
Так, зазначеним Порядком передбачено, що в графі 2 Відправник
декларації мають зазначатися відомості про відправника
відповідно до умов зовнішньоекономічного договору, контракту,
яким є комітент - при митному оформленні товарів.
У графі 9, особа, відповідальна за фінансове врегулювання,
зазначає відповідно до вимог цього Порядку відомості про
вітчизняну особу, що уклала зовнішньоекономічний договір на
відшкодувальній основі: українського суб'єкта ЗЕД, який є
стороною зовнішньоекономічного договору, зокрема комісіонера при
митному оформленні товарів за договорами комісії.
Моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром
митного кордону України або переходу права власності на
зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця
до покупця.
Враховуючи вищевикладене, відповідальність, передбачена ст. 4
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, при виконанні зовнішньоекономічних
договорів комісії за порушення термінів розрахунків,
встановлених ст. 1 цього Закону, покладається на сторону
договору, яка є експортером чи імпортером товарів, тобто
комітента.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, доказами у справі є будь-які фактичні дані,
на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського
спору.
Отже, вантажно-митна декларація та інші документи, які вміщують
у собі необхідні відмітки митних органів, є доказом фактичного
реально проведеного експорту.
Аналіз наведених доводів в їх сукупності, свідчить про неповне
з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, як наслідок, порушення вимог ст.43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності.
Господарським судом та апеляційним господарським судом не
досліджувалися докази по зовнішньоекономічній операції, що
підтверджують продаж товарів, що були вивезені (експортовані ),
а саме: зовнішньоекономічні договори купівлі-продажу, що містять
посилання на договір комісії, копії транспортної накладної, а
також акта, що підтверджує надання резидентом комісійних послуг,
складеного з комітентом, вантажно митні декларації, оформлені
належним чином та з відміткою про фактичне вивезення товарів за
межі митної території України, у зв'язку з цим їм не дана
належна правова оцінка.
Разом з тим, господарський суд Львівської області та Львівський
апеляційний господарський суд неправомірно дійшли висновку про
обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку з чим задовольнив
позовні вимоги у повному обсязі.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що
рішення господарського суду Львівської області та постанова
Львівського апеляційного господарського суду не відповідають
вимогам діючого законодавства.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної
оцінки обставинам у справі, у сукупності та відповідності нормам
матеріального і процесуального права, що стало підставою для
ухвалення незаконних рішення та постанови, не враховано
суперечна правова позиція позивача, дійсність його вимог.
Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови та
направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському
районі м. Львова від 21.01.2004 № 1213/10-008
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Львівської області від
24.07.2003 та
постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 23.10.2003
скасувати, а справу № 5/1571-12/271 передати
на новий розгляд
до господарського суду Львівської області.