ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2004 Справа N 3/284
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Кременчуцької об'єднаної державної
судовому засіданні касаційну податкової інспекції
скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 11.12.2003
у справі № 3/284
господарського суду Полтавської області
за позовом Кременчуцької об'єднаної державної
податкової інспекції
до відповідачів: 1) Дочірнього підприємства
Акціонерного товариства "Х"
Кременчуцьке спеціалізоване
управління - 120;
2) Приватного підприємства "І"
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
1)
відповідача не з'явились
2)
Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.10.2003
у справі № 3/284 у задоволенні позовних вимог Кременчуцької
ОДПІ відмовлено.
За результатами апеляційного провадження Харківським апеляційним
господарським судом прийнято постанову від 11.12.2003, якою
рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а
апеляційну скаргу Кременчуцької МДПІ - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами,
Кременчуцька МДПІ звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить рішення
господарського суду Полтавської області від 14.10.2003 та
постанову Харківського апеляційного господарського суду
скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні
вимоги.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Кременчуцька МДПІ посилається на
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права, а саме: ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №
02-5/111, ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з мотивів викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що між
ДП АТ "Х" КСУ-120 та ПП "І" було укладено договір підряду б/н
від 20.02.2002. Відповідно до цього Договору ПП "І" (підрядчик)
надав ДП АТ "Х" (замовник) послуги крана на об'єкті "Ф" на
загальну суму 60 000, 00 грн..
На виконання вищезазначеного договору ПП "І" склав змінні
рапорти роботи будівельних механізмів про кількість
відпрацьованих годин за лютий, березень, квітень 2002 р. та
підписаний в квітні 2002 р. двосторонній акт виконання договору.
До того ж, 08.04.2002 були виписані рахунок-фактура № 12, а
11.04.2002 податкова накладна № 12 на суму 60 000, 00
грн. (у т.ч. ПДВ - 10 000, 00 грн.).
Сума ПДВ вищезгаданої податкової накладної включена першим
відповідачем до податкового кредиту за квітень 2002 р.
Умови договору були виконані сторонами в повному обсязі, що
стверджується платіжним дорученням № 123 від 09.04.2002 на
суму 60 000, 00 грн., яким ДП АТ "Х" КСУ-120
проведено повний розрахунок з ПП "І" за надані підрядником
послуги.
Як було встановлено, рішенням Кіровського районного суду м.
Донецька від 20.01.2003 установчі документи ПП "І" визнані
недійсними з моменту їх реєстрації, а підставою для прийняття
цього рішення є факт державної реєстрації на підставну особу - Ц-
ну Л.О..
Так, районним судом було доведено, що в діях Ц-ної Л.О., як
засновника підприємства, не було будь-яких намірів, бажання та
можливості займатися підприємницькою діяльністю. З огляду на це,
судом зроблено висновок, що ПП "І" (м. Донецьк) було
зареєстроване особою, яка не мала наміру здійснювати
підприємницьку діяльність, а крім того, ПП "І" за юридичною
адресою не знаходиться, за повідомленням ДПІ у Кіровському
районі м. Донецька ПП "І" податкова звітність про відсутність
господарської діяльності надавалась поштою і останній звіт був
наданий в січні 2002 р..
Крім того, Кіровським районним судом м. Донецька встановлено, що
ПП "І" на момент винесення рішення від 20.01.2003 перебувало на
податковому обліку, а керівником його за відповідним рішенням
власника був призначений Н-а С.В..
На теперішній час відсутні докази щодо скасування державної
реєстрації чи перереєстрації та виключення з ЄДРПОУ ПП "І".
Отже, вважаючи, що спірну угоду укладено з метою завідомо
суперечною інтересам держави і суспільства, Кременчуцька МДПІ
звернулась до господарського суду про визнання її недійсною на
підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з
посиланням на роз'яснення Вищого арбітражного суду України від
12.03.1999 за № 02-5/111.
Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов
висновку, який також було підтримано апеляційною інстанцією, що
мотивація позовних вимог є необґрунтованою та безпідставною,
оскільки позивачем не було доведено в чому саме полягала мета,
свідомо суперечна інтересам держави і суспільства, а також не
надав доказів такої мети і при укладенні договору б/н від
20.02.2002. При цьому, визнання в судовому порядку недійсними
установчих документів ПП "І" з моменту реєстрації не є підставою
для визнання угоди, укладеної між відповідачами недійсною
відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки цей факт не
свідчить про те, що угода укладалася умисно з метою, свідомо
суперечною інтересам держави і суспільства. Правовими наслідками
визнання недійсними установчих документів та скасування
державної реєстрації є подальша ліквідація юридичною особи у
встановленому законом порядку. Підприємство вважається
ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України, проте позивачем
таких доказів не надано.
Таким чином, господарські суди зазначили, що на момент укладання
спірної угоди, під час її виконання ПП "І" було правоздатним.
Також судом зроблено посилання на ст. 29 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно якої юридична особа набуває права та через
органи, діючи в межах прав, наданих їм Статутом. Отже, з огляду
на ч. 4 п. 11 на роз'яснення Вищого арбітражного суду України
від 12.03.1999 за № 02-5/111 умисел юридичної особи визнається
як умисел посадової або іншої фізичної особи, що підписала
договір від імені юридичної особи, яка мала на це належні
повноваження. При відсутності таких повноважень, наявність
умислу у юридичної особи не може вважатись встановленим.
Виходячи з викладеного, апеляційним судом зазначено, що якщо Ц-
на Л.О. була підставним засновником і директором, неможливо
встановити умисел ПП "І" за причиною відсутності повноважень Ц-
ної Л.О. на підписання угоди. Також зазначено, що умисел
юридичної особи визначається як умисел фізичної особи, умисел на
ухилення від сплати податків може бути встановлений
обвинувачувальним вироком суду. Вступивших в силу
обвинувачувальних вироків, які б підтверджували вину осіб, що
підписали спірну угоду, позивач не надав, тому його твердження
про наявність умислу на ухилення від сплати податків ґрунтується
на припущеннях, що не допускається.
З огляду на викладене, колегія суддів залишила без змін рішення
господарського суду Полтавської області від 14.10.2003.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може
погодитись з висновками місцевого та апеляційного господарських
судів, виходячи з наступного.
Угоди визнаються недійсними на підставі ст. 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за наявності мети не сплачувати
податки, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
законом.
За змістом ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода,
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди
недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних
юридичних наслідків. Пленум Верховного Суду України в пункті 6
постанови від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
роз'яснив, що до
угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що набрало
законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо
фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення
спору.
Місцевим та апеляційним господарськими судами не було належним
чином прийнято до уваги той факт, що рішенням Кіровського
районного суду м. Донецька від 20.01.2003 установчі документи ПП
"І" визнані недійсними з моменту їх реєстрації, а підставою для
прийняття цього рішення є факт державної реєстрації на підставну
особу - Ц-ну Л.О..
Колегія суддів зазначає, що у разі визнання у встановленому
порядку недійсними установчих документів суб'єкта
підприємницької діяльності або скасування його державної
реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на
підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на
підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької
діяльності, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності
угоди мають визнаватися недійсними згідно із статтею 49
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
незалежно від часу їх
укладення. Отже, зазначене господарськими судами не було
прийнято до уваги.
Також судами не перевірено рішення Кіровського районного суду м.
Донецька від 20.01.2003, чи є зазначене рішення суду чинним або
воно скасовано вищими судовими інстанціями.
Крім того, правовими наслідками визнання установчих
документів недійсним є скасування державної реєстрації та
подальша ліквідація цієї юридичної особи у встановленому
законом порядку. Згідно з п. 4 ст. 34 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємство
вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України.
Господарські суди належним чином не перевірили, чи було
виключено ПП "І" із вказаного реєстру.
За таких обставин, попередні судові інстанції не встановили
достатніх фактичних та правових підстав для віднесення чи не
віднесення спірних угод до таких, що спрямовані на ухилення
від оподаткування.
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне
з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної
податкової інспекції від 10.01.2004 № 177/10 задовольнити
частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
11.12.2003 та рішення господарського суду Полтавської області
від 14.10.2003 скасувати, а справу № 3/284 передати на новий
розгляд до господарського суду Полтавської області.