ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2004 Справа N 2-15/2091.1-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Сільськогосподарського виробничого
судовому засіданні касаційну кооперативу "І"
скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.12.2003
у справі № 2-15/2091.1-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Сільськогосподарського виробничого
кооперативу "І"
до Державної податкової адміністрації
Автономної Республіки Крим
про стягнення суми,
за участю представників від:
позивача
-
відповідача
-
СВК "І" звернувся до арбітражного суду з позовом про стягнення з
ДПА в Автономній Республіці Крим на користь СВК "І" збитків в
сумі 107 244, 00 грн., заподіяних підприємству у зв'язку із
затримкою у видачі 600 000 марок акцизного збору за період з
10.05 - 25.05.1999.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
17.07 - 02.09.2003 в позові СВК "І" відмовлено.
За результатами апеляційного провадження Севастопольським
апеляційним господарським судом прийнято постанову від
17.12.2003, якою рішення місцевого господарського суду залишено
без змін, а апеляційну скаргу СВК "І" - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, СВК "І"
звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 17.07 - 02.09.2003 та постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з
відповідача суму заподіяних збитків.
Звертаючись до касаційної інстанції, заявником було заявлене
клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для
подання касаційної скарги, яке відповідно до ст. 53
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
підлягає задоволенню.
В обґрунтування касаційної скарги, СВК "І" посилається на
неправильне застосування судами норм матеріального права, а
саме: ст. 442 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, Положення
про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору і
маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 24.10.1996 №
1284, пп. 5, 6 Положення про марки акцизного збору ( 849/95 ) (849/95)
,
затвердженого Указом Президента України від 18.09.1995
№ 849/95.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та
постанові, проаналізувавши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
29.04.1999 СВК "І" зареєстровано заявка-розрахунок для придбання
600 000 шт. марок акцизного збору. До заявки-розрахунку було
додано документи, передбачені п. 19 Положення про виробництво,
зберігання, продаж марок акцизного збору і маркування
алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів від 24.10.1996 № 1284 ( 1284-96-п ) (1284-96-п)
.
Разом з цим, в довідці про об'єм виноробної продукції, яка
є у наявності, для розливу якої необхідні марки акцизного збору
станом на 29.04.1999 залишок виноматеріалів зазначений у
декалітрах, а не в тисячах декалітрів. Зазначену довідку було
направлено до ДПА в Автономній Республіці Крим, яка
g`pe:qrpnb`m` 30.04.1999 за № 94.
Розглянувши подані підприємством документи, які необхідні для
придбання марок акцизного збору, проаналізувавши виробничу
діяльність підприємства за період з 01.09.1996 - 29.04.1999,
відповідачем встановлено, що встановлена кількість марок
акцизного збору перевищує у 3, 3 рази фактичну середньомісячну
кількість алкогольних напоїв, вироблених і реалізованих
позивачем за 32 місяці, у зв'язку з чим відповідачем була
підготовлена відповідь від 05.05.1999 № 4819/15-2-14/2, в
якій позивачу запропоновано переглянути заявлену кількість марок
акцизного збору і надати необхідні документи для придбання марок
акцизного збору відповідно до вимог законодавства на місячну
виробничу програму, при цьому рішення про відмову або
призупинення у видачі марок акцизного збору відповідачем не
приймалось, що стало підставою для звернення СВК "І" з позовом
до суду.
Не погоджуючись із відповіддю ДПА в Автономній Республіці Крим,
СВК "І" звернувся до арбітражного суду Автономної Республіки
Крим з позовом.
Сума збитків складалась із: збитків внаслідок спрямування
засобів підприємства на оплату марок у межах облікової ставки
Національного банку України - 274, 00 грн.; збитків простою
підприємства протягом 12 робочих днів з 10.05.1999 - 25.05.1999
в розмірі 2 962, 00 грн.; неотримання чистого прибутку за 12
робочих днів вказаного періоду в сумі 104 008, 00 грн..
Заявою від 10.03.2000 № 614 позивач уточнив позовні вимоги,
зазначаючи на обґрунтованість розрахунку збитків, про наявність
причинно-наслідкового зв'язку між понесеними збитками у зв'язку
з відсутністю марок акцизного збору і бездіяльністю відповідача
щодо їх реалізації, а також наявність вини відповідача у
понесених підприємством збитках у зв'язку з невидачею марок
акцизного збору протягом тривалого часу.
На думку позивача, допущена ним описка, а саме, зазначення
залишків у "декалітрах" замість тисяч "декалітрах" не
зазначались відповідачем як причина непродажу та не має
суттєвого значення для справи.
Разом з цим, відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що
саме наявність зазначеного вище порушення у довідці про об'єм
виноробної продукції, яка є у наявності, для розливу якої
необхідні марки акцизного збору стало підставою для проведення
додаткової перевірки документів, наданих підприємством для
придбання марок акцизного збору.
Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що
потужність підприємства з урахуванням можливого виробництва
алкогольної продукції не дозволяла підприємству виготовити 600
тисяч пляшок виноробної продукції, оскільки за даними довідки
про об'єм виноробної продукції, яка є у наявності, для розливу
якої необхідні марки акцизного збору станом, яку було додано
позивачем до заявки-розрахунку, у СВК "І" було у наявності
виноробна продукція у кількості 463, 8 декалітрів, для розливу
та оклеювання якої необхідно лише 6 626 пляшок. Таким чином,
враховуючи значні розходження у наданих позивачем документах,
контролюючим органом, відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України
SПро акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби", п.
21 Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного
збору і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 24.10.1996 №
1284 ( 1284-96-п ) (1284-96-п)
та ст.ст. 2, 11 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, проведено додаткову
перевірку наданих підприємством документів.
Після того як позивачем було надано довідку про об'єм виноробної
продукції у кількості 430, 9 тис. дал., відповідач 22.06.1999
реалізував підприємству марки у кількості 600 000 шт..
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України підтримує висновки господарських судів попередніх
інстанцій про правомірність вимоги ДПА в Автономній Республіці
Крим про надання документів, які підтверджують заявлену
позивачем кількість марок акцизного збору.
То того ж, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на
ст. 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка містить
загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.
По зобов'язаннях, які виникають внаслідок заподіяння шкоди,
законодавство виходить із принципу вини особи, якою заподіяно
шкоду.
Незаконне діяння особи, яка заподіяла шкоду повинно мати усі
ознаки делікту, передбаченого ст. 440 Цивільного кодексу УРСР (
1540-06 ), а саме, воно повинно заподіяти шкоду, бути
протиправним, причинно пов'язаним із заподіяною шкодою і діями
особи, що її заподіяла.
Згідно зі ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарськими судами встановлено, що ДПА в Автономній
Республіці Крим діяла у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України, оскільки дій
відповідача, які б свідчили про протиправну поведінку
відповідача судами не встановлено. Прямий або опосередкований
причинний зв'язок між діями ДПА в Автономній Республіці Крим та
збитками позивача, а також вина відповідача, що виявляється у
формі умислу або необережності, відсутні.
За таких обставин, колегія суддів підтримує висновки
господарських судів попередніх інстанцій про необґрунтованість
заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в
сумі 107 244, 00 грн.. Отже, підстав для зміни чи скасування
прийнятих у справі судових актів не вбачаються, оскільки вони
відповідають вимогам законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу
SІ" від 23.01.2004 № 152 залишити без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 у справі № 2-15/2091.1-2003 - без змін.