ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2004 Справа N 2-10/6056-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Кримської регіональної митниці
від 07.07.2003 р. № 17-07/4832
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.06.2003р.
у справі № 2-10/6056-2003 Господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Приватного підприємця Х-ова С.С.
до Кримської регіональної митниці
до Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим
про визнання недійсним талону відмови та стягнення 3555,92 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08-
17.04.2003р., яке постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.06.2003р. залишене без змін, позов
задоволено: визнано недійсним талон відмови в митному оформленні
вантажу від 17.12.2001р. № 49, виданий на вантажну митну
декларацію № 60002/1/002746; зобов'язано Кримську регіональну
митницю та Управління Державного казначейства в Автономній
Республіці Крим повернути приватному підприємцю Х-ову Сеітосману
Саффетовичу з Державного бюджету України 3555,92грн. податку на
додану вартість.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Кримська регіональна митниця подала касаційну скаргу, в якій
просить дані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в
позові відмовити. Свою вимогу Кримська регіональна митниця мотивує
тим, що рішення прийняті з порушенням та не правильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У поясненні на касаційну скаргу, Управління Державного
казначейства в Автономній Республіці Крим доводить, що повернення
з державного бюджету податку на додану вартість має здійснити
Державне казначейство України.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Кримської
регіональної митниці підлягає задоволенню частково.
Господарським судом попередніх інстанцій встановлено:
- Позивач є платником єдиного податку.
- 17.12.2001 р. позивач надав відповідачу - Кримській регіональній
митниці вантажну митну декларацію № 6002/1/002746 для митного
оформлення вантажу - зрізи живих квітів. Розглянувши дану
декларацію відповідач - Кримська регіональна митниця видала талон
відмови в митному оформленні вантажу за цією декларацією з підстав
порушення позивачем п. п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та наказу Державної
митної служби України від 20.09.2000р. № 530.
-17.12.2001 р. позивач надав відповідачу - Кримській регіональній
митниці на той же вантаж іншу вантажну митну декларацію
№ 60002/1002747, у звязку з чим при митному оформленні вантажу з
нього утримано податок на додану вартість у сумі у сумі 3555,92
грн.
З метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення
умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні
19.10.2000р. було прийнято Закон України "Про державну підтримку
малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
.
Як випливає з ст. 1 Закону України "Про державну підтримку малого
підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
субєктами малого підприємництва,
зокрема, є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом
порядку як суб'єкти підприємницької діяльності. Як випливає з
судових рішень, позивач - Х-ов С.С. зареєстрований у встановленому
законом порядку як субєкт підприємницької діяльності, за такої
обставини він є субєктом малого підприємництва і на нього
поширюється дія Закону України "Про державну підтримку малого
підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну підтримку малого
підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
одним із основних напрямків державної
підтримки малого підприємництва є запровадження спрощеної системи
оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Згідно ч. 1
ст. 11 вищезгаданого Закону для суб'єктів малого підприємництва в
порядку, встановленому законодавством України, може
застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського
обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених
законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою
єдиного податку; застосування спрощеної форми бухгалтерського
обліку та звітності. Таким чином приписами даної правової норми
визначено, що спрощена система оподаткування передбачає заміну
сплати встановлених законодавством податків і зборів сплатою
єдиного податку.
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну
підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
спрощена система
оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може
застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування,
бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством,
на вибір суб'єкта малого підприємництва. Отже, зазначеною нормою
Закону визначено можливість застосування субєктом малого
підприємництва поряд зі спрощеною системою оподаткування загальної
системи оподаткування.
З метою реалізації державної політики з питань розвитку та
підтримки малого підприємництва, ефективного використання його
можливостей у розвитку національної економіки та відповідно до
пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Указом Президента України від 03.07.1998р. "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
з 1 січня 1999 року запроваджено
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Згідно п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, у редакції Указу Президента України
від 28.06.1999р., суб'єкт малого підприємництва, який сплачує
єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім
випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів
за єдиним податком за ставкою 6 відсотків. Таким чином, із
приписів даної правової норми випливає, що фізична особа - субєкт
малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, платником
податку на додану вартість не є. Але, п. 4 Указу Президента
України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
встановлено, що
спрощена система оподаткування, обліку та звітності для субєктів
малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою
оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством,
на вибір субєкта малого підприємництва.
Як випливає з преамбули Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, цей закон визначає платників податку на
додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування перелік
неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій,
особливості оподаткування експортних та імпортних операцій,
поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та
внесення податку до бюджету.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
термін "платник податку" вживається в
цьому Законі в такому значенні: особа, яка згідно з цим Законом
зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку,
що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари
на митну територію України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платником податку є:
-Особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти
календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
-Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України
або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання
або споживання на митній території України, за винтком фізичних
осіб, не зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі
фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах,
що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством.
-Особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку
діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів
продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на
умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому
законодавством.
-Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з
транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.
-Особа, відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах
оподаткування на залізничному транспорті, визначена у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
-Особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік
доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих
(понесених) іншими особами, що знаходяться у підпорядкуванні такої
особи.
Проте, як вже зазначалось, Указом Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
визначено, що фізичні особи - субєкти
малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, платниками
податку на додану вартість не є за виключенням випадку, коли
субєкт малого підприємництва - платник єдиного податку відповідно
до п. 4 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
та ч. 3 ст. 11 Закону України "Про
державну підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
обрав
застосування єдиного податку поряд з податком на додану вартість.
Отже, господарський суд, вирішуючи даний спір, у встановленому
законом порядку на підставі відповідних доказів був зобовязаний
встановити обставину щодо того, чи був позивач зареєстрований
платником податку на додану вартість на час здійснення операції
щодо ввозу відповідного вантажу. Посилання господарського суду на
те, що позивач не є платником податку на додану вартість, про що
свідчать матеріали справи є безпідставним, оскільки в матеріалах
справи відсутні відповідні належні докази. Не встановлення у
визначеному законом порядку цієї обставини, від якої залежить
правильне вирішення даного спору, є порушенням ст. ст. 32, 34, 36,
38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 2 ст. 50 Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
Державне
казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що
належать Державному бюджету України, та за поданням органів
стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або
надмірно зараховані до бюджету. Таким чином, із приписів даної
норми Закону випливає, що у випадку помилкового або надмірного
зарахування коштів до бюджету на органи стягнення, якими, зокрема,
відповідно до п. 30 ст. 2 Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
є
митні органи, покладено обов'язок надати щодо цього подання
Державному казначейству України для здійснення повернення даних
коштів, а на Державне казначейство України покладено обов'язок у
разі одержання від органу стягнення подання щодо помилкового або
надмірного зарахування коштів до бюджету здійснити повернення
зазначених коштів. За таких обставин, зобов'язаною особою щодо
повернення податку на додану вартість з державного бюджету є
Державне казначейство, проте господарський суд попередніх
інстанцій поклав такий обов'язок і на Кримську регіональну
митницю.
Згідно ч. 2 п. 2 Указу Президента "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
ставка єдиного податку для суб'єктів
малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими
радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду
діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200
гривень на місяць. Таким чином, для суб'єктів малого
підприємництва - фізичних осіб встановлено ставка єдиного податку,
яка не залежить від суми виручки від реалізації продукції, проте
господарським судом не було встановлено обставину щодо того, яку
саме ставку податку сплачує позивач.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст. ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Кримської регіональної митниці задовольнити
частково.
Скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим
від 08-17.04.2003р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.06.2003р. у справі № 2-10/6056-2003 і
передати справу на новий розгляд до Господарського суду Автономної
Республіки Крим.