ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
26.02.2004                                     Справа N 33/476
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого
суддів
 
розглянувши у відкритому  Державної податкової інспекції у
судовому засіданні        Печерському
касаційну  скаргу         районі м. Києва
 
на постанову              від 01.10.2003 року Київського
                          апеляційного господарського суду
 
у справі                  №  33
 
господарського суду       м. Києва
 
за позовом                дочірнього підприємства "ПВ", м. Київ
 
до                        Державної податкової інспекції у
                          Печерському
                          районі м. Києва
 
про                       визнання недійсним розпорядження
 
в судовому засіданні взяли участь представники:
 
від позивача:             присутні
від відповідача:          присутні
 
 
                             ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського   суду   м.  Києва  від  01.08.2003  року,
залишеним   без   змін    постановою    Київського    апеляційного
господарського  суду  від  01.10.2003  року  по  справі № 33 позов
задоволене повністю;  визнане  недійсним  розпорядження  Державної
податкової   інспекції   у   Печерському   районі   м.  Києва  від
10.06.2003р.  № 29-р/26-062;  стягнуте з  відповідача  на  користь
позивача 203,00грн. судових витрат.
 
В касаційній  скарзі  ДПІ  у  Печерському районі м.  Києва просить
скасувати постанову Київського  апеляційного  господарського  суду
від  01.10.2003  року та рішення Господарського суду м.  Києва від
01.08.2003р. і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні
позовних   вимог   позивача,   посилаючись   на   порушення   норм
матеріального права,  а саме пп.  7.4.1,  пп.  7.4.4 п.  7.4 ст. 7
Закону  України  "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         та
п.  5.1 ст.  5,  пп.  5.3.9,  п.  5.3 ст.  5 Закону  України  "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
        .
 
Позивач не  скористався наданим процесуальним правом на надіслання
відзиву на касаційну скаргу.
 
Заслухавши пояснення   по    касаційній    скарзі    представників
відповідача,   заперечення   представників  позивача,  перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх  юридичної
оцінки  в  постанові  апеляційного  господарського  суду,  колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить  до  висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
Розпорядженням першого  заступника  ДПІ  у  Печерському  районі м.
Києва від 10.06.2003р.  за № 29-р/26-062  позивачу  зменшено  суму
бюджетного  відшкодування  з  податку  на  додану вартість на суму
1099199,00 грн.
 
Судами встановлено,  що вищевказане  Розпорядження  №  29-р/26-062
було  прийнято  на   підставі  Доповнення до Акту від 09.06.2003р.
№ 102/26- 062/57/32110692 про  результати  позапланової  перевірки
правильності    обчислення    та   достовірності   заявленого   до
відшкодування з бюджету податку на  додану  вартість  ДП  "ПВ"  за
період з 01.10.2002р. по 31.10.2002р.
 
Підставою зменшення  суму  бюджетного  відшкодування  з податку на
додану вартість,  як  це  вбачається  з  Доповнення  до  акту  про
результати   позапланової  документальної  перевірки  правильності
обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з  бюджету
податку  на  додану  вартість Дочірнього підприємства "ПВ",  стало
наступне:
 
- ТОВ  "Н"  у  жовтні  2002р.  на  підставі  договору  №  24   від
01.10.2002р.  реалізовано  ДП  "ПВ"  комплекси  відновлення діючих
трубопроводів "Б" у кількості 8 штук вартістю 2 999 500,00 грн. за
штуку на загальну суму 23 996 000,00 грн.  в т.ч. ПДВ 3 999 333,33
грн.,  що  підтверджується   податковою   накладною   №   24   від
16.10.2002р.
 
- Складські  приміщення  та  автотранспортні засоби на балансі ТОВ
"Н" не значаться.  Комплекси відновлення діючих трубопроводів  "Б"
зберігались  ТОВ  "Н" за адресою:  м.  Київ на підставі договору
№ 10/3 від 10.06.2002р.  про відповідальне зберігання з військовою
частиною № А-2677.
 
- За результатами зустрічної документальної перевірки встановлено,
що  ТОВ  "Н"  є  посередником,  а  комплекси  відновлення   діючих
трубопроводів  "Б",  що  реалізовані ДП "ПВ",  придбані у ЗАТ "Р".
Складські приміщення на балансі ЗАТ "Р" не значаться.
 
- ЗАТ "Р" комплекси відновлення діючих трубопроводів "Б"  придбало
у ТОВ "ІБС", яке є його виробником.
 
- Відповідач стверджує, що оскільки ТОВ "ІБС", виробник комплексів
відновлення діючих трубопроводів "Б" у червні - грудні  2002р.  не
зверталось   до   Київської  торгово-промислової  палати  стосовно
оформлення сертифікатів походження на комплекси відновлення діючих
трубопроводів  "Б",  тому  позивачем не підтверджується товарність
операції   з   купівлі-продажу   комплексів   відновлення   діючих
трубопроводів  "Б",  а  тому,  на  думку відповідача,  операція по
придбанню позивачем комплексів  відновлення  діючих  трубопроводів
"Б" має ознаки фіктивності.
 
- Також  відповідач  стверджує,  що  технічні  умови  на комплекси
затверджені після їх експорту.
 
- Відповідач стверджує,  що оскільки позивачем включено до  складу
податкового кредиту суми податку на додану вартість без фактичного
придбання товарів,  вартість яких включається  до  складу  валових
витрат,  то  ним  порушено вимоги пп.  7.4.1 п.  7.4 ст.  7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         № 168/97-ВР
від 03.04.1997р.
 
В матеріалах  справи  містяться  копії  документів,  що стосуються
господарських операцій позивача з ТОВ  "Н",  ТОВ  "П",  а  саме  -
договори, контракт, рахунки-фактури, акти прийому-передачі товару,
податкові накладні, вантажні митні декларації.
 
Так, за умовами договору №  24  від  01.10.2002р.  позивачем  було
придбано  у  ТОВ  "Н"  товар на суму 23 996 000,00 грн.,  а саме -
комплекси відновлення діючих трубопроводів "Б" згідно специфікації
до договору один комплект устаткування, вартістю 2 999 500,00 грн.
 
Виконання сторонами  умов договору підтверджується виданою ТОВ "Н"
податковою накладною № 24 від 16.10.2002р.  на суму 23 996  000,00
грн., актом прийому-передачі б/н від 18.10.2002р., який є додатком
№ 2 до договору № 24 від 01.10.2002р.
 
Судами також було встановлено, що на дотримання п. п. 7.2.3 п. 7.2
ст.  7   Закону   України   "Про   податок   на  додану  вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         від 03.04.1997р.  № 168/97-ВР ТОВ "Н" позивачу  було
надано  податкову  накладну  №  24 від 16.10.2002р.,  яка повністю
відповідає вимогам пп.  7.2.1 п.  7.2 ст.  7 Закону  України  "Про
податок   на   додану   вартість"  ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         від 03.04.1997р.
№ 168/97-ВР щодо наявності всіх передбачених законом  обов'язкових
реквізитів.  Підпис та повноваження особи, яка підписала податкову
накладну підтверджується відбитком печатки продавця  ТОВ  "Н",  що
також відповідає вимогам п. 18 Указу Президента України "Про деякі
зміни в оподаткуванні" від 07.08.1998р. № 857/98 ( 857/98 ) (857/98)
        .
 
За умовами договору комісії №  10/10-6  від  18.10.2002р.  позивач
доручив  ТОВ "П" від свого імені здійснити пошук закордонних фірм,
готових підписати  контракти  на  закупівлю  товару,  що  належить
позивачу,  а  саме  комплекс відновлення діючих трубопроводів "Б",
укладати зовнішньоекономічні контракти, здійснити митне оформлення
та  відвантажити  товар покупцю.  З Акту прийому - передачі товару
вбачається,  що 21.10.2002р. позивачем було передано ТОВ "П" вісім
одиниць комплектів товару,  що відповідає специфікації до договору
комісії № 10/10-6 від 18.10.2002р.
 
Про виконання умов договору № 10/10-6  від  18.10.2002р.  свідчить
Акт прийому-передачі товару б/н від 21.10.2002р.,  згідно договору
комісії 310/10-6 від 18.10.2002р.
 
ТОВ "П",  на виконання взятих  на  себе  обов'язків  за  договором
комісії  21.10.2002р.  було  укладено з "TLLC" контракт № 015-PAR,
згідно умов якого ТОВ "П" продає товар позивача,  а саме  комплекс
відновлення діючих трубопроводів "Б". Відповідно до вимог договору
комісії № 10/10-6  від  18.10.2002р.  ТОВ  "П"  25.10.2002р.  було
експортовано "Комплекс по відновленню діючих газових трубопроводів
"Б" вартістю 20 165 691,28 грн.  Факт здійснення  експорту  товару
підтверджується  вантажною  митною декларацією № 5004/2/025240 від
25.10.2002р.
 
Колегія суддів вважає,  що встановлені судами  факти  спростовують
доводи   відповідача  щодо  фіктивності  операції  купівлі-продажу
товару між позивачем та ТОВ "Н".
 
Статтею   33   Господарського   процесуального   кодексу   України
( 1798-12  ) (1798-12)
          встановлено,  що  кожна  сторона  повинна довести ті
обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і
заперечень.   Докази  подаються  сторонами  ті  іншими  учасниками
судового процесу.
 
Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12  ) (1798-12)
          встановлено,  що  обставини,  які   відповідно   до
законодавства   повинні   бути   підтверджені   певними   засобами
доказування,   не   можуть   підтверджуватись   іншими    засобами
доказування.
 
Враховуючи те,  що  відповідачем  не  наведено  жодного  належного
доказу, який би свідчив про фіктивність (безтоварність) операції з
купівлі-  продажу  товару  між позивачем та ТОВ "Н",  колегія суду
погоджується з  висновками  судів  про  безпідставність  тверджень
відповідача з цього приводу.
 
Підпунктом 7.4.1  п.  7.4  ст.  7  Закону  України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         встановлено,  що податковий  кредит
звітного   періоду   складається   із   сум   податків,  сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному  періоді  у  зв'язку  з
придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та  основних  фондів  чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
 
Суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням у
ТОВ "Н" вищезгаданого устаткування,  були  включені  позивачем  до
податкового  кредиту,  про  що  зазначено  в рядку 10.1 розділу II
"Податковий кредит" декларації з податку на додану вартість 2002р.
 
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України  "Про  податок
на  додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         датою виникнення права платника
податку на податковий кредит вважається дата здійснення  першої  з
подій:
 
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг);
 
- або дата  отримання  податкової  накладної,  що  засвідчує  факт
придбання платником податку товарів.
 
Підпунктом 7.4.5  пункту 7.4 ст.  7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         від  03.04.1997р.  №  168/97-ВР  не
дозволяється  включення  до податкового кредиту будь - яких витрат
по сплаті податку,  що не підтверджені податковими  накладними  чи
митними  деклараціями,  а  при  імпорті  робіт  (послуг)  -  актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
 
Підпунктом 7.2.4  пункту  7.2 статті 7 Закону України "Про податок
на додану  вартість"  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
          встановлено,  що  право  на
складання    податкових    накладних   надано   виключно   особам,
зареєстрованим як платник податку на додану  вартість  в  порядку,
передбаченому ст. 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        .
 
Як  свідчить   Свідоцтво   платника  податку  на  додану  вартість
№ 13691582  від 08.07.1999р.  ТОВ "Н" належним чином зареєстровано
як платник податку на додану вартість.
 
Судами встановлено,  що  відповідачем  на  надано доказів визнання
недійсним в установленому порядку договору № 24 від  01.10.2002р.,
договору  комісії № 10/10-6 від 21.10.2002р.  та не доведено того,
що податкова накладна № 24 від 16.10.2002р.  складена з порушенням
законодавства  України  і не надано доказів на підтвердження того,
що зазначена податкова накладна визнана недійсною.
 
Відповідач у   пункті   2.3   Розпорядження   №  29-р/226-062  від
10.06.2003р. сам підтверджує, що позивачу підлягає відшкодуванню з
державного    бюджету    податок    на   додану  вартість  у  сумі
2 900 134,00грн.
 
Суди дійшли обґрунтованого висновку щодо неправомірності зменшення
відповідачем   позивачу   Розпорядженням   №    29-р/26-062    від
10.06.2003р.  суми  бюджетного  відшкодування по податку на додану
вартість в  сумі  1  099  199,00грн.,  оскільки  матеріали  справи
свідчать про те,  що позивачем правомірно віднесено до податкового
кредиту суми податку на додану вартість у жовтні 2002р.
 
Судами також встановлено, що здійснення вищеперерахованих операцій
не  заперечується  і  відповідачем,  що вбачається з Доповнення до
Акту від 09.06.2003р. за № 102126-062157132110692.
 
Правомірним є висновок судів про те,  що відповідач законодавчо не
наділений правом самостійно визнавати недійсною податкову накладну
та визначати підстави не включення будь - яких сум до  податкового
кредиту.
 
Беручи до  уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності,  колегія  суддів  не  вбачає  підстав  для  скасування
постанови Київського апеляційного господарського суду .
 
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України, -
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу  Державної  податкової  інспекції  у  Печерському
районі м. Києва від 03.11.2003 року № 9131/9/10-008/2 на постанову
Jh?bq|jncn апеляційного господарського суду від 01.10.2003 року  у
справі  №  33  залишити  без  задоволення,  а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 01.10.2003 року у справі № 33
- без змін.