ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
( Скасовано постановою Верховного суду України
від 29.06.2004 р. )
26.02.2004 Справа N 29/314
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
суддів
розглянула
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському
районі м. Києва (надалі ДПІ у Соломянському
районі)
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 12 листопада 2003 року
у справі 29
господарського м. Києва
суду
за позовом Промислово-фінансової корпорації "ЕГТ"
(надалі Товариство)
до ДПІ у Соломянському районі
про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення
В засіданні взяли участь представники
позивача не зявились
відповідачів присутній.
В судовому засіданні 19.02.04 було оголошено перерву для
оголошення вступної та резолютивної частини постанови колегії
суддів Вищого господарського суду України.
В судове засідання 26.02.04 представники сторін не зявились, тому
сторонам направлено повний текст постанови.
Рішенням від 03.10.03 господарського суду м. Києва позов
задоволено частково. Визнано недійсним податкове
повідомленнярішення № 000097/2302/3 від 08.05.03 в частині
визначення Товариству податкового зобовязання з податку на додану
вартість в сумі 231240,00 грн. за основним платежем та 57809, 00
грн. за штрафними санкціями.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З ДПІ у Соломянському районі на користь Товариства стягнуто 101,
50 грн. судових витрат.
Постановою від 12.11.03 Київського апеляційного господарського
суду рішення від 03.10.03 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішення місцевого та постановою апеляційного
господарських судів, ДПІ у Соломянському районі звернулась з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати наведені рішення та
постанову як прийняті в порушення норм процесуального права, в
позові Товариства відмовити. Зокрема, скаржник посилається на те,
що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано п. 1.25 ст.
1, п. 5.1, пп. 5.2.8 п 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника сторін та суддю -
доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, до ДПІ у Соломянському районі м. Києва за
результатами комплексної перевірки з питання дотримання
Товариством податкового та валютного законодавства за період з
01.04.00 по 01.04.02 складено акт № 23-211/103 від 27.09.02, яким
встановлено наступні, на думку ДПІ у Соломянському районі,
порушення:
- порушення правильності відображення податкових зобов'язань: при
поверненні товару (цегли) від фізичної особи - працівника
Товариства Уницького В.В., який в 1999р. отримав цеглу на суму
23846,10, в т. ч. ПДВ 3974,35 грн., а в серпні 2000р. повернув
цеглу на суму 19537,62 грн., в т.ч. ПДВ 3256,27 грн. Товариство
провело коригування і зменшило податкове зобов'язання в серпні
2000 р. на 3256,27 грн., чим порушено п. 4.5 ст. 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) № 168/97-ВР від
03.04.1997р.
- Товариство в серпні 2001р. продало Блок управління ГТУ-6 за
ціною нижчою від ціни його придбання, проте уцінки цього товару,
як це передбачено "Положенням про уцінку..." та П (С) БО "Запаси",
піприємством не зроблено, у зв'язку з чим завищено валові витрати.
Товариство при проведенні уцінки повинно було також провести
коригування - зменшення податкового кредиту на суму ПДВ, яка
припадає на частку уцінки і складає 219,398 тис. грн. Таким чином,
Товариством по даній операції за серпень 2001р. занижено ПДВ на
суму 219398, 00 грн., та порушено пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР );
- в І кварталі 2001р. на валові витрати була віднесена дебіторська
заборгованість в сумі 59,2 тис. грн., термін позовної давності
якої минув, та проведено коригування - збільшення податкового
кредиту в березні 2001р. на суму 11,842 тис. грн. Заборгованість
може бути віднесена на валові витрати тільки у разі, якщо платник
податків вжив заходів щодо її стягнення відповідно до пп. 12.1.1
п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) № 283/97-ВР від 22.05.1997р. В зв'язку
з цим коригування податкового кредиту проведено неправомірно,
порушено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ).
За результатами перевірки позивачу донараховано податок на додану
вартість: за серпень 2000р. в сумі 3256,00 грн. та застосовані
штрафні санкції в розмірі 814,00 грн.; за березень 2001р. -
11842,00 грн., штрафні санкції - 2960,00 грн.; за серпень 2001р. -
219398, штрафні санкції - 109699, 00 грн. та прийняте податкове
повідомлення рішення № 000097/2302/0 від 04.10.2002р.
На підставі зазначеного акту ДПІ у Соломянському районі 16.12.02
прийнято повідомлення-рішення № 000097/2302/1, яким Товариству
відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4. та п. 4.5 ст. 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) від 03.04.1997 р. №
168/97-ВР визначено суму податкового зобов'язання по податку на
додану вартість в розмірі 234496,00 грн. та застосовані штрафні
санкції в розмірі 113473,00 грн. Всього позивачу донараховане
347969,00 грн.
Судом також було встановлено, що згідно з пп. 5.2.2 ст. 5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 )
№ 2181-111 від 21.12.2000р. Товариство оскаржило податкове
повідомлення-рішення № 000097/2302/0 від 04.10.2002р. в
адміністративному порядку.
На підставі рішення про результати розгляду скарги № 12518/10/10
від 12.12.2002р., яким оспорюване повідомлення-рішення залишено
без змін, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі
м. Києва прийняла податкове повідомлення-рішення № 000097/2302/1
від 16.12.2002р.
Рішенням про результати розгляду скарги № 6526/7/25-1115 від
22.04.2003р. Державна податкова адміністрація України залишила
повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі без змін. На
підставі даного рішення ДПІ у Солом'янському районі прийняла
податкове повідомлення-рішення № 000097/2302/3 від 08.05.2003р.
Приймаючи рішення у даній справі, судові інстанції виходили з
того, що Товариством було укладено договір з НВП "МП"
№ 792-304/138-98 від 29.05.1998р., згідно з яким позивач придбав
блок управління ГТУ - 6 по ціні 1638659,21 грн., крім того ПДВ
327731,88 грн. Даний блок управління був придбаний Товариством
протягом травня - червня 2000р., про що свідчать: податкова
накладна № 26-05 від 29.05.2000р., рахунок-фактура № 206 від
29.05.2000р., податкова накладна № 60-06 від 29.06.2000р.; рахунок
фактура № 196 від 29.05.2000р., товарно-транспортні накладні
№ 36244145 та № 36244181.
Судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, було
надано відповідну правову оцінку договору від 07.06.2001р.,
укладеного Товариством з ТОВ "ШО", згідно з яким придбаний у НВП
"МП" блок управління ГТУ-6 був проданий за ціною 541666,67 грн.,
крім того ПДВ 108333,33 грн., про що свідчать накладна № ЕГ0000025
від 06.08.2001р. та податкова накладна №0000037 від 06.08.2001р.,
тобто встановлено факт продажу продукції за ціною, нижчою за ціну
придбання.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає
підставним висновок судових інстанцій про те, що Товариством
правомірно не проведено уцінку блоку управління ГТУ-6, оскільки до
вказаної категорії товару не передбачено проведення уцінки.
Так, відповідно до п. 1 Положення "Про порядок уцінки і реалізації
продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку і
продукції виробничо-технічного призначення", ( z0921-99 )
затвердженого Наказом Міністерства економіки України і
Міністерства фінансів України від 15.12.1999р. № 149/300,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.1999р.
№ 921/4214 (надалі - Положення про уцінку) уцінка, відповідно до
даного положення, проводиться для товарів широкого вжитку і
продукції виробничо-технічного призначення, що залежались (не
мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у
споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково
втратили свою первісну якість (далі - товари, продукція), та
надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів,
комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше
трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції,
оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту
на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках).
Згідно з п. 25 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9
"Запаси" ( z0751-99 ), затвердженого Наказом Міністерства фінансів
України від 20.10.1999р. № 246, зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 2.11.1999р. за № 751/4044 запаси відображаються за
чистою вартістю реалізації, якщо на дату їх балансу їх ціна
знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили
первісно очікувану економічну вигоду.
В той же час судом встановлено, що спірне обладнання є складним
технічним виробом, що виготовлено, відповідно до договору на
розробку науково-технічної продукції, в одиничному екземплярі для
конкретного споживача, тобто даний прилад неможливо кваліфікувати,
як товар широкого вжитку; обладнання на момент продажу не втратило
своєї первісної якості та знаходилось на відповідальному
зберіганні. В підтвердження факту знаходження обладнання на
відповідальному зберіганні позивач надав акт здачі-прийомки на
відповідальне зберігання обладнання блочно-контейнерної
електростанції ГТУ-6 від 07.06.2000р.
За таких обставин судами попередніх інстанцій правомірно
застосовано п. 5 Положення про уцінку, згідно якого не підлягають
уцінці товари, продукція та надлишкові товарно-матеріальні
цінності із запасів товарно-матеріальних цінностей, які оформлено
в заставу, перебувають у резерві або на відповідальному
зберіганні.
В той же час відповідно до ст. 23 Закону України "Про підприємства
в Україні" ( 887-12 ) № 887-ХП від 27.03.1991р. підприємство
реалізує свою продукцію, майно за цінами та тарифами, які
встановлюються самостійно або на договірних засадах, а у випадках,
передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами
і тарифами.
Пунктом 7.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР )
передбачено, що продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами. База оподаткування операцій з
продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх
договірної (контрактної вартості), визначеної за вільними або
регульованими цінами (тарифами)... (п. 4.1 ст. 4).
Отже, обгрунтованим вбачається висновок судових інстанцій про
правомірність включення Товариством до складу податкового кредиту
суми 219398 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає також
обгрунтованим висновок місцевого та апеляційного господарських
судів про неправомірність донарахування Товариству податку на
додану вартість в сумі 11842,00 грн. за березень 2001р.
Матеріалами справи підтверджено, що в акті перевірки дебіторська
заборгованість вітчизняних покупців перед Товариством виникла: ВАТ
"Льнотекс" - 01.07.1997р. в сумі 14660,31 грн., в т. ч. ПДВ -
2443,38 грн., "ЕУ" - 07.08.1997р. в сумі 1601,50 грн., в т.ч. ПДВ
- 266,92 грн., Доманівська райагротехніка - 02.07.1997р. в сумі
30793,49 грн., в т. ч. ПДВ - 4965,58 грн., ВАТ ПТК "П" -
02.07.1997р. в сумі 25001,82 грн., в т.ч. ПДВ - 4166,97 грн. на
загальну суму 71057,12 грн., в т.ч. ПДВ -11842,85 грн. При цьому
судом враховано, що первинні документи, які б підтверджували дату
виникнення заборгованості зазначених підприємств перед Товариством
відсутні та під час перевірки не досліджувались.
Так, відповідно до п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) від 03.04.1997р.
№ 168/97-ВР у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги),
вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу) і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв'язку з
таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і
до складу податкового кредиту не включаються.
Згідно з п. 4.5. ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) у разі, коли після продажу товарів (робіт,
послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж
товарів (робіт, послуг), також у зв'язку з визнанням боргу покупця
безнадійним у порядку, визначеному законодавством України,
податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується
відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує
суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого
податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового
зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена
сума компенсацій продавцю.
Колегія суддів Вищого господарського суду України приймає до
уваги, що судами попередніх інстанцій досліджено наказ ДПА України
N 166 ( z0250-97 ) від 30.05.97 (зареєстрований в Міністерстві
юстиції України 9 липня 1997 р. за N 250/2054), яким затверджено
форму податкової декларації та порядок її заповнення і подання,
передбачено порядок коригування зобов'язань по ПДВ (п.п. 5.6.2),
встановлює порядок зменшення бази оподаткування стосовно операцій,
які оподатковуються за ставкою 20% і які вже були зазначені у
деклараціях попередніх звітних періодів та Наказ ДПА України N 165
( z0233-97 ) від 30.05.97 (зареєстрований в Міністерстві юстиції
України 23.06.1997р. за N 233/2037), яким затверджено форму
податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку
продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, у т.ч. у
разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється
будьяка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг),
також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку,
визначеному законодавством України: продавець зменшує суму
податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку,
виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників
до податкової накладної у двох примірниках до податкової
накладної. Розрахунок коригування дає право покупцю,
зареєстрованому як платник податку, на збільшення чи зменшення
податкового кредиту з відповідним подальшим коригуванням
податкового зобов'язання із обов'язковим відображенням зазначених
коригувань у книзі обліку придбання з від'ємним чи позитивним
значенням.
Посилання відповідача на ст. 12.1 Закону України "Про
оподаткування підприємств" ( 334/94-ВР ) є безпідставним, оскільки
зазначеною статтею встановлюється порядок врегулювання сумнівної,
безнадійної заборгованості, який дає право платнику податку
зменшити суму валового доходу, і не встановлюється порядок
визнання боргу покупця безнадійним.
Відповідно до вимог підпункту 5.2.8 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) до складу
валових витрат відносяться суми безнадійної заборгованості в
частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли
відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до
позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких
закінчився строк позовної давності.
Підпунктом 1.25. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР
визначено безнадійну заборгованість як заборгованість, яка
відповідає будь-якій з наведених у цьому пункті ознак, у т.ч.:
заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної
давності.
Загальний строк позовної давності для захисту порушеного права
встановлений ст. 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) і
становить три роки. Закінчення та застосування строку позовної
давності не залежить від того, зверталася чи ні особа, право якої
порушено, з позовом. Це обмеження не встановлене і Законом України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) від 28
грудня 1994 року N 334/94-ВР.
Судовими інстанціями було досліджено карточки субконто дебіторів,
які підтверджують факт наявності дебіторської заборгованості. При
цьому, ними було взято до уваги той факт, що інші документи, які б
підтвердили цей факт, відсутні, оскільки Товариством відповідно до
"Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів
державної влади та місцевого самоврядування, інших установ,
організацій і підприємств із закінченням термінів зберігання
документів" ( z0576-98 ), затвердженого наказом Головного
архівного управління при КМУ № 41 від 20.07.1998р., листування про
фінансово-господарську діяльність за період з 01.07.1997р. по
31.12.1998р., договори, угоди (господарські) за період з
01.07.1997р. по 31.12.1998р., податкові накладні та інші первинні
бухгалтерські документи, що фіксують факт виконання господарських
операцій за цей же період, знищені, що підтверджується Актом № 1
від 19.02.2002р.
Судовими інстанціями також враховано, що, як вбачається з Акту
перевірки, перевіряючими не досліджені первинні документи, що
підтверджують виникнення дебіторської заборгованості вітчизняних
покупців перед позивачем: ВАТ "Р", "ЕУ", "ДР", ВАТ ПТК "П", та
відображення їх в бухгалтерському та податковому обліку,
відповідно висновки Акту перевірки щодо збільшення податкового
кредиту в березні 2001р. на суму 11,842 тис. грн. без дослідження
первинних документів, у т.ч. щодо порушення позивачем вимог
діючого податкового законодавства, у т.ч. Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), є неправомірними.
Виходячи з вищенаведеного, Товариством правомірно віднесено в І
кварталі 2001р. на валові витрати дебіторську заборгованість, за
якою минув строк позовної давності, в сумі 59,2 тис. грн., а за
таких обставин висновок ДПІ у Соломянському районі м. Києва щодо
порушення позивачем пп. 7.4.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) № 168/97-ВР є необгрунтованим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
підставним висновок господарських судів попередніх інстанцій про
те, що ДПІ у Соломянському районі правомірно донараховано
Товариству податкове зобовязання в сумі 3256, 27 грн. з ПДВ та
застосовано штрафні санкції в сумі 814 грн. за порушення п. 4.5
ст. 4 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) - зменшення
податкового зобов'язання в серпні 2000р.
Матеріалами справи підтверджено, що Товариством 08.04.1999
укладено із своїм працівником договір безпроцентної цільової
позики № 28-99, згідно з яким Товариство (кредитор) взяло на себе
зобов'язання надати позику протягом 30 днів з моменту підписання
договору частками у вигляді будматеріалів, оскільки метою надання
позики є будівництво житла, а позичальник зобов'язався повернути
позику до 01.08.2000р. шляхом повернення будматеріалів або іншими
не забороненими законодавством способами. Сума позики за даним
договором становить 27580,00 грн.
Судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі,
встановлено, що згідно з видатковими накладними № РН-0000176 від
30.09.1999р., № РН-0000148 від 31.8.1999р., № РН-0000105 від
30.06.1999р, № РН-0000081 від 31.05.1999р., № РН-0000069 від
28.05.1999р., № РН-0000066 від 21.05.1999р. позивач видав, а
громадянин Уницький отримав товарно-матеріальні цінності із складу
позивача на підставі вищезазначеного договору. Всього товару зі
складу було видано на загальну суму 23846,10 грн., в т.ч. ПДВ
3974,35 грн., що не заперечується сторонами. Товариством було
виписано на цю суму податкові накладні за відповідні періоди.
Матеріалами справи також підтверджено, що в серпні 2000 року
Уницький повернув товарно-матеріальні цінності Товариству на суму
19537,62 грн., в т.ч. ПДВ 3256,27 грн., про що свідчать накладні
на повернення товарів, які залучені до матеріалів справи. Після
отримання ТМЦ від громадянина У-о Товариством було проведено
розрахунок коригування до податкових накладних, які були виписані
при видачі товару зі складу своєму співробітнику та зменшено
податкові зобов'язання на суму 3256,27 грн.
В той же час відповідно до п.4.5. ст.4 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) у разі, коли після продажу
товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми
компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), також у зв'язку з
визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному
законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з таким
продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування.
При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму
надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму
податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого
була зменшена сума компенсацій продавцю. Порядок, передбачений цим
пунктом, не застосовується для перегляду цін за операціями, якщо
хоч одна із сторін такої операції не є платником податку, за
винятком операції з перегляду цін, пов'язаних з виконанням
гарантійних зобов'язань.
За таких обставин постанову Київського апеляційного господарського
суду винесено обгрунтовано при правильному застосуванні норм
матеріального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ДПІ у Соломянському районі м. Києва залишити без
задоволення.
Постанову від 12.11.2003 року Київського апеляційного
господарського суду у справі № 29 господарського суду м. Києва
залишити без змін.