ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
26.02.2004                                  Справа N 20-4/154-3/259
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого
суддів
 
розглянувши  у               Державної податкової адміністрації
відкритому                   у місті Севастополі
судовому засіданні
касаційну  скаргу
 
на  постанову                від 09.10.2003 року
                             Севастопольського апеляційного
                             господарського суду
 
у справі                     №  20
 
господарського суду          міста Севастополя
 
за позовом                   Державної податкової адміністрації
                             у місті Севастополі
 
до                           1.  Малого приватного підприємства
                             "Фірма"ТК", м.  Севастополь;
                             2.  Приватного підприємства "УАД",
                             м.  Донецьк
 
про                          визнання угоди недійсною
 
в судовому засіданні взяли участь представники:
 
від позивача                 не з'явились
від відповідача 1            не з'явились
від відповідача 2            не з'явились
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського  суду  міста  Севастополя  від  22.07.2003
року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського  суду  від  09.10.2003  р.  у  справі № 20 у позові
відмовлене.
 
В касаційній  скарзі  Державна  податкова  адміністрація  у  місті
Севастополі   просить   постанову  Севастопольського  апеляційного
господарського суду від 09.10.2003р.  у  справі  №  20  скасувати,
визнати договір № 33 від 18.03.2002р.,  укладений МПП "Фірма"ТК" і
ПП "УАД" недійсним,  стягнути з МПП  "Фірма"ТК"  у  доход  держави
вартість  товару,  отриманого  від  ПП "УАД" у сумі 227739,20грн.,
посилаючись на порушення господарським  судом  норм  матеріального
права, а саме ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , ст. 49 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
        .
 
Відповідачі відзиву на касаційну скаргу не надіслали.
 
Сторони не  реалізували  своє  процесуальне  право  на  участь   в
судовому засіданні касаційної інстанції.
 
Перевіривши повноту  встановлення  обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського  суду,
колегія  суддів  Вищого  господарського  суду України приходить до
висновку,  що касаційна  скарга  підлягає  частковому  задоволенню
враховуючи наступне.
 
Рішення та  постанова  суду  мотивовані  тим,  що позивач не надав
доказів наявності  у  сторін  за  договором  мети,  що  суперечить
принципам існуючого суспільного ладу,  зокрема,  встановленому ст.
67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
         обов'язку кожного сплачувати
податки і збори,  а також спричинення шкоди державі і суспільству;
позивачем також не доведено доказами наявність умислу на укладення
протиправної цивільно-правової угоди у ПП "УАД".
 
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
 
Підставою позову  є  укладення  угоди  з метою завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства.
 
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку спірній
угоді,  встановивши  юридичний  факт укладення її з метою завідомо
суперечною інтересам держави та суспільства,  або  навпаки.  Отже,
встановивши  ,  що  позивачем  не  доведено,  що  оспорювана угода
укладена  з  метою  завідомо  суперечною  інтересам   держави   та
суспільства,  суди  фактично  самій  угоді,  а не правовій позиції
позивача, остаточної оцінки не дали.
 
Колегія суддів також звертає увагу на те,  що відповідно ч.  1 ст.
38  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  якщо  подані  сторонами докази є
недостатніми,  господарський  суд  зобов'язаний  витребувати   від
підприємств  та  організацій  незалежно  від  їх  участі  у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
 
Колегія суддів враховує можливість  визнання  угод  недійсними  на
підставі  ст.  49  ЦК  УРСР  ( 1540-06  ) (1540-06)
          за  наявності  мети не
сплачувати податки з  отриманих  за  реалізовані  іншим  суб'єктам
товари  сум,  оскільки  такі  дії  суперечать  ст.  67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        ,  якою встановлено,  що кожен  зобов'язаний
сплачувати  податки  і  збори  в порядку і розмірах,  встановлених
Законом.
 
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду  України  бере
до  уваги,  що  згідно  зі  ст.  49  ЦК  УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         та п.  6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № і від 28.04.1978  року
(з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
        ,  угода, яка укладена з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства,  визнається недійсною
і  до  таких  угод  належать  угоди,  спрямовані  на  приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
 
Однак господарський   суд  не  встановив  достатніх  фактичних  та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваної  угоди
до такої, що спрямована саме на ухилення від оподаткування.
 
В касаційній   скарзі  позивач  посилається  на  те,  що  оскільки
рішенням Ленінського районного суду м.  Донецька від  22.07.2002р.
встановлений  факт  реєстрації підприємства на підставну особу без
мети здійснення господарської  діяльності,  що  підтверджується  і
визнанням судом його установчих документів недійсними, то будь-яка
діяльність такого підприємства вже сама по  собі  буде  суперечити
інтересам  держави  і суспільства.  Крім того,  ПП "УАД" податкова
звітність  з  моменту  реєстрації  не   подавалась,   податки   не
сплачувались,  що  було  також  встановлено  рішенням  Ленінського
районного суду  м.  Донецька.  Таким  чином,  на  думку  позивача,
діяльність   ПП  "УАД"  порушує вимоги ст.  67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        .
 
Колегія суддів відзначає,  що господарські  суди  не  досліджували
питання   чи   проводились  документальні  перевірки  правильності
обчислення та своєчасності внесення  до  бюджету  сум  податку  на
додану  вартість  відповідачем-2,  щодо  проведення документальних
перевірок за  спірними  угодами  з  відповідачем-2  відповідача-1,
застосування   до  останнього  санкцій  за  порушення  податкового
законодавства,  та   фактичних   і   правових   наслідків   вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
 
Крім того,  при розгляді справи належним чином не перевірено,  яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1,  яким чином  були
використані товари,  отримані за спірними угодами, та чи сплачував
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
 
Відповідно судом не дано  належної  повної  правової  оцінки  щодо
наявності  умислу та меті учасників господарської угоди,  тобто не
витребувано доказів,  які б свідчили  про  порушення  кримінальних
справ  за  фактом  ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
 
Оскільки передбачені процесуальним законодавством  межі  перегляду
справи  в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини,  що не були встановлені  попередніми
судовими  інстанціями,  рішення  та  постанова у справі підлягають
скасуванню  з  передачею  справи  на  новий  розгляд.  При  mnbnls
розгляді   справи  суду  необхідно  всебічно  і  повно  перевірити
обставини  по  справі,  проаналізувати  їх  та  інші  докази,   що
містяться в матеріалах справи,  визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у  відповідності  до
вимог чинного законодавства.
 
В процесі    розгляду   справи   слід   усунути   порушення   норм
матеріального і процесуального законодавства.
 
Керуючись ст.  ст.  111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст.  111-10,  111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий господарський
суд України, -
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу  Державної  податкової  адміністрації   у   місті
Севастополі   від  06.11.2003  р.  №  1642/9/10-022  на  постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від  09.10.2003
року по справі № 20 задовольнити частково.
 
Рішення господарського  суду міста Севастополя від 22.07.2003 року
та постанову Севастопольського  апеляційного  господарського  суду
від 09.10.2003 року по справі № 20 - скасувати.
 
Справу №  20  направити  господарському  суду міста Севастополя на
новий розгляд.