Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.2004 Справа N 13/78-03-2119
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні в м. Малиновському районі м. Одеси
Києві
касаційну скаргу
на постанову Одеського господарського суду
апеляційного
від 20 серпня 2003 року
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю українсько-
болгарське СП "ДЛ"
до Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача: не з'явилися, повідомлені належно.
від відповідача.
У лютому 2003р. Товариством з обмеженою відповідальністю
українсько-болгарське СП "ДЛ" заявлений позов про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Малиновському
районі м. Одеси від 19.12.2002 № 0001732600/0, яким позивачеві
визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у
сумі 116684,66 грн. та 29171,17 грн. фінансових санкцій з ПДВ, та
№ 0001742600/0, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 28620 грн. та застосовані фінансові
санкції з цього податку на суму 1431 грн. Позовні вимоги
обґрунтовані приписами статті 5, пункту 11.1 статті 11 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
та
підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з огляду на те, що з боку
товариства не припущені порушення податкового законодавства за які
до нього застосовані фінансові санкції.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23 червня
2003р., ухваленим суддею позовні вимоги про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень ДПІ у Малиновському районі м. Одеси
від 19.12.2002 № 0001732600/0, № 0001742600/0 задоволені в повному
обсязі. Рішення господарського суду мотивоване тим, що
донарахування позивачеві податку на прибуток є неправомірним з
огляду на вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.6 та підпункту 4.2.3
пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
через доведеність матеріалами справи
того факту, що кошти у сумі 703400 грн. від ПП "П" позивачу не
надходили, а були стягнуті за наказом ВГС України від
26.03.2002р.№ 18/297 з АКБ "І". Стосовно донарахування позивачеві
податку на додану вартість і застосування фінансових санкцій з
ПДВ, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до
складу податкового кредиту у липні 2002р. суми ПДВ, належно
підтвердженої податковими накладними, з огляду на вимоги підпункту
7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Одеській Апеляційний господарський суд постановою від 20 серпня
2003 року перевірене рішення Господарського суду Одеської області
залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Державної
податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси залишив без
задоволення.
Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси
вважає, що рішення господарського суду Одеської області від
23.06.2003 та постанова Одеського апеляційного господарського суду
від 20.08.2003 прийняті з порушенням матеріального права. Просить
Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів
справи у касаційному порядку, скасувати рішення і постанову у
справі, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних
вимог Товариства. Податкова служба, обґрунтовує касаційну скаргу
приписами підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, відповідно до
вимог якого позивач повинен був включити до складу валових витрат
звітного періоду - 4-го кварталу, суми витрат, не враховані у
минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням та виявленням
помилок у звітному податковому періоді. ДПІ наголошує на тому, що
судами помилково не застосовані до спірних правовідносин приписи
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, положеннями якого передбачено, що
податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації. Заявник зауважує на приписах підпункту 4.2.3 пункту
4.2 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, відповідно до вимог якого не
включається до складу валового доходу суми коштів або вартість
майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок
задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як
компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником
податку в результаті порушення його прав та інтересів, що
охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким
платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за
рахунок коштів страхових резервів. Заявник вважає, що у акті
перевірки докладно описані порушення припущені позивачем, тому
сама відсутність посилань на порушені статті законів не
позбавляють цей акт сили доказу.
Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-болгарське СП
"ДЛ" відзив на касаційну скаргу не надіслано.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді,
пояснення представника відповідача який підтримав касаційну
скаргу, перевіривши повноту встановлених обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки Одеським апеляційним
господарським судом, Вищий господарський суд України задовольняє
касаційну скаргу частково.
Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси від 19.12.2002 № 0001732600/0,
позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 116684,66 грн. та 29171,17 грн. фінансових санкцій
з ПДВ за порушення підприємством вимог пункту 4.5 статті 4 та
підпунктів 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Податковим
повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси від 19.12.2002 № 0001742600/0,
позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток
у сумі 28620 грн. та застосовані фінансові санкції з цього податку
на суму 1431 грн. Підставою для прийняття оспорюваних податкових
повідомлень-рішень ДПІ став акт перевірки від 10.12.2002 року
№ 26/6-2310/91 правильності нарахування та своєчасності сплати до
бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток СП "ДЛ"
за період з 1.01.2002 по 30.09.2002., з якого вбачається, що
відповідно до даних книги придбання товарів за червень 2000р. СП
"ДЛ" перерахувало ПП "П" кошти в розмірі 700000 грн., у тому числі
116666,67 грн. ПДВ. Віднесення витрат за даною господарською
операцією до складу валових витрат здійснено позивачем у 1
кварталі 2001р. За рішенням господарського суду, згідно наказу від
26.03.2002р. № 18/297 Приватним підприємством "П" у липні 2002р.
повернуті позивачеві кошти у сумі 703400 грн. за меморіальним
ордером від 15.07.2002 № 6604556. Після повернення коштів, позивач
в порушення вимог пункту 4.5 статті 4 "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не збільшило суму податкового зобов'язання
з ПДВ і не відобразило в сумі податкових зобов'язань за липень
суму ПДВ - 116666,67 грн. В акті також зазначено про те, що
підприємство в порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
неправомірно віднесло до складу податкового кредиту за липень
2002р. суму 117251 грн., оскільки ця сума не підтверджена
податковими накладними.
Приписами пункту 4.5 статті 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено, що разі коли після
продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми
компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи
перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права
власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням
боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством
України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем,
перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому
продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно
нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму
податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого
була зменшена сума компенсацій продавцю.
Суди першої і апеляційної інстанцій зазначаючи, про відсутність
порушень позивачем вимог пункту 4.5 статті 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зауважили про те, що
кошти у сумі 703400 грн. надійшли позивачу не від ПП "П", а були
стягнуті за наказом суду з АКБ "І". Проте, за відсутності
належного дослідження правової природи такого руху коштів, такий
висновок суду визнається непереконливим. Зокрема, судами не надана
оцінка доводам позивача, викладених в позовній заяві стосовно
того, що ніяких господарських відносин з АКБ "І" у фірми не було,
ніяких угод не укладалось, а 703400 грн. - це сума збитків,
стягнутих з банку за рішення суду. Відповідно до пункту 3.1.1.
статті 3, пунктів 7.1., 7.2. Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком є
операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України; продаж товарів (робіт, послуг)
здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим
нарахуванням ПДВ; особа-продавець, яка зареєстрована як платник
ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому
податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній
суми ПДВ до податкового кредиту. Тому, вирішуючи даний спір суди
зобов'язані були, насамперед з'ясувати чи мало право Приватне
підприємство "П" складати і видавати Фірмі податкові накладні і,
якщо мало, то чи були вони видані у встановленому порядку. Згідно
припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. Єдині виключення з цієї норми містяться у підпункту
7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону. Тобто доказом сплати
покупцем ПДВ при сплаті вартості товарів, робіт, послуг є видана
продавцем податкова накладна, виписана у відповідності з вимогами
пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Згідно з підпунктом 7.2.3. пункту 7.2
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова
накладна складається в момент виникнення податкового зобов'язання
продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної
надається покупцеві, копія залишається у продавця товарів (робіт,
послуг). У відповідності з підпунктом 7.3.1. пункту 7.3 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань продавця вважається дата,
що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця
(замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата
товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу
товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх
оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої
дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що
обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для
робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт
виконання робіт (послуг) платником податку.
Аналіз наведених приписів залишилися поза увагою суду як першої,
так і апеляційної інстанції, однак встановлення та дослідження
обставин правомірності та порядку застосування і стягнення
податковою службою фінансових санкцій з позивача має суттєве
значення для правильного застосування норм матеріального права та
вирішення даного спору по суті.
Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що датою виникнення
права платника податку на податковий кредит вважається дата
здійснення першої з подій: або дата списання коштів із
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в
разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток або
комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг). Відповідно до п. 4 "Порядку заповнення податкової
накладної" ( z0233-97 ) (z0233-97)
, який затверджено ДПА України від 30
травня 1997року № 165А та зареєстрований Міністерством юстиції
України 23 червня 1997року за № 233/2037 (з наступними змінами)
сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій
накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з
продажу товарів (робіт, послуг) продавця у книзі обліку продажу
товарів (робіт, послуг).Проте, судами невмотивовано залишені без
уваги висновки податкової служби, викладені в акті перевірки від
10.12.2002 року № 26/6-2310/91, з якого вбачається не
підтвердження податковими накладними вказану в рядку 10.1
декларації з ПДВ суму в розмірі 117251 грн. відповідно до даних
книги придбання та наданих документів бухгалтерського обліку,
податкових накладних на придбання товарів за 3-й квартал 2002р. СП
"ДЛ".
Визнається помилковим, висновок суду першої і апеляційної
інстанції стосовно того, що недотримання вимог щодо оформлення
акту перевірки є підставою для визнання його недійсним, оскільки
сама лише відсутність у складеному державним податковим органом
акті перевірки посилання на законодавчі акти, вимоги яких порушено
господарюючим суб'єктом, а так само недодержання 10- денного
терміну прийняття рішення про застосування та стягнення фінансових
санкцій не є підставою для визнання відповідного рішення
державного податкового органу недійсним.
Ці обставини судами не досліджувалися, однак встановлення
перелічених вище фактів має суттєве значення для правильного
застосування норм матеріального права та вирішення даного спору по
суті.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Одеської області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Одеської області від 23 червня 2003р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20
серпня 2003 р. у справі № 13/78-03-2119 скасувати.
Справу скерувати для нового розгляду Господарському суду Одеської
області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському
районі м. Одеси задовольнити частково.