ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
26.02.2004 Справа N 11/197
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянув
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва
на постанову від 15.10.2003р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 11/197 Господарського суду м. Києва
за позовом Комунального підприємства “Надія”
До Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Вакуленко Є.В. (дов. № 9 від.16.02.04р.)
відповідача – Туровська К.В. (дов.№ 214/9/10-025 від 22.01.04р.)
В С Т А Н О В И В:
Комунальне підприємство “Надія” звернулось з позовом про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва
№ 1717/10/23-020-23500515/5823 від 08.11.2002р. в частині
донарахування податку на додану вартість на загальну суму
549405,33 грн. та фінансових санкцій на загальну суму 137375,65
грн. та другу податкову вимогу Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва від 30.01.2003р. № 2/42 на
загальну суму 669259,74 грн.
В доповнення до позовної заяви від 03.07.2003 р. позивач просив
визнати недійсними податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва
№ 1717/10/23-020-23500515/5823 від 08.11.2002р. та другу
податкову вимогу Державної податкової інспекції у Святошинському
районі м. Києва від 30.01.2003р. № 2/42.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.07.2003р. у справі
№ 11/197 (суддя Кот О.В.) позов Комунального підприємства
“Надія” задоволено повністю; визнано недійсними податкове
повідомлення-рішення Комунального підприємства “Надія”
№ 1717/10/23-020-23500515/5823 від 08.11.2002р. в частині
донарахування податку на додану вартість на загальну суму
549502,62грн. та фінансових санкцій на загальну суму 137375,65
грн. та другу податкову вимогу Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва від 30.01.2003р. № 2/42 на
загальну суму 669259,74 грн.; стягнуто з Державної податкової
інспекції у Святошинському районі м. Києва на користь
Комунального підприємства “Надія” 203 грн. судових витрат.
Постановою від 15.10.2003р. Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів м. М.Новікова, А.І.Мартюк,
Г.М.Мачульський) апеляційну скаргу Державної податкової
інспекції у Святошинському районі м. Києва задоволено частково;
рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2003р. у справі
№ 11/197 змінено, а резолютивну частину рішення викладено в
такій редакції: “Позов задовольнити частково. Визнати недійсним
податкове повідомлення-рішення Комунального підприємства “Надія”
№ 1717/10/23-020-23500515/5823 від 08.11.2002р. в частині
донарахування податку на додану вартість на загальну суму
549405,33 грн. та фінансових санкцій на загальну суму 137351,33
грн. та другу податкову вимогу Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва від 30.01.2003р. № 2/42 на
загальну суму 669259,74 грн. В решті позову відмовити. Стягнути
з Державної податкової інспекції у Святошинському районі
м. Києва на користь Комунального підприємства “Надія” 101,5 грн.
судових витрат”. Стягнути з Комунального підприємства “Надія” в
доход державного бюджету 21,25 грн. державного мита за розгляд
скарги в апеляційній інстанції”.
Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову від 15.10.2003р.
Київського апеляційного господарського суду та рішення
Господарського суду м. Києва від 18.07.2003р. у справі № 11/197
і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
19.02.2004р. в судовому засіданні касаційної інстанції
оголошувалась перерва до 26.02.2004р.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим
рішенням-повідомленням № 1717/10/23-020-23500515/5823 про
застосування сум штрафних (фінансових) санкцій за порушення
податкового та іншого законодавства від 08.11.2002 р. за
порушення пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з Позивача стягується 549502,62
грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій в сумі
137375,65 грн.
30.012003 р. позивачу відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.122000 р. № 2181-ІІІ направлена друга податкова вимога
№ 2/42.
Спірне повідомлення-рішення прийнято на підставі акту
№ 111-2-23-20 від 30.10.2002 р. про результати комплексної
документальної перевірки дотримання вимог податкового та
валютного законодавства КП “Надія” за період з 29.12.1998р. по
01.072002р.
За результатами перевірки встановлено завищення податкового
кредиту за період з 01.02.1999 року по 01.08.2001 року на суму
82819,94 грн.; заниження об'єкту оподаткування та несплати
податку на додану вартість за період з 01.10.1999 року по
01.09.2001року на суму 149890,68 грн.; донараховано податку на
додану вартість в сумі 316792,00 грн. з простроченої
кредиторської заборгованості, яка за рішенням арбітражного суду
м. Києва від 21.06.2001р. була визнана такою, за якою минув
строк позовної давності.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6 та п. 1.7
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання - загальна сума податку,
одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому)
періоді, а податковий кредит - сума, на яку платник податку має
право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Податковий кредит звітного періоду, згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, із змінами і доповненнями, складається із сум
податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій (п.п. 7.5.1 п. 7.5
ст. 7):
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного
рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток
або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними. Податкова накладна є звітним податковим документом і
одночасно розрахунковим документом. .
Надані позивачем податкові накладні оформлені у відповідності до
вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, тобто містять всі необхідні
реквізити.
Нормами п.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Порядком ведення книги обліку продажу та
придбання товарів (робіт, послуг), затвердженим наказом ДПА
України від 30.05.1997р. № 165, передбачено, що платники ПДВ
повинні вести облік з продажу та придбання в спеціальних книгах
(книги продажу та придбання товарів, робіт, послуг), форма і
порядок заповнення яких встановлюються центральним податковим
органом України.
Як встановлено судами, в податковій декларації з податку на
додану вартість за лютий 1999 р. сума податкового кредиту
зазначена в розмірі 10111,50грн. (рядок декларації 17), в книзі
обліку придбання товарів (робіт, послуг) за лютий 1999 р.
відображено придбання товарно-матеріальних цінностей, що містять
в ціні ПДВ, на загальну суму 10111,50 грн., відповідно до
наявних податкових накладних. Підсумковий рядок по сумі ПДВ в
книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) містить цифру
5022,23 грн. (графа 12), що є арифметичною помилкою. Таким
чином, різниця між 10111,50 грн. та 5022,23грн. становить
5088,77 грн. Висновок про завищення суми податкового кредиту у
сумі 5088,77 грн. не відповідає даним первинних документів –
податкових накладних. Позивач надав всі податкові накладні, які
засвідчують податковий кредит в лютому 1999р. на суму 10111,50
грн., що відповідає сумі відображення в декларації по ПДВ за
лютий 1999 р.
В податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень
2000р. сума податкового кредиту зазначена в розмірі 25361грн.
(рядок декларації 17), в книзі обліку придбання товарів (робіт,
послуг) за жовтень 2000 р. відображено придбання
товарно-матеріальних цінностей, що містять в ціні ПДВ, на
загальну суму 25361,52 грн., відповідно до наявних податкових
накладних. Але підсумковий рядок по сумі ПДВ в книзі обліку
придбання товарів (робіт, послуг) містить цифру 7223,15 грн.
(графа 12), що є арифметичною помилкою. Таким чином, різниця між
25361 грн. та 7223,15 грн. становить 18137,85 грн. Висновок про
завищення суми податкового кредиту на вказану суму не відповідає
даним первинних документів податкових накладних.
В податковій декларації з податку на додану вартість за березень
2001 р. сума податкового кредиту зазначена в розмірі 90195,07
грн. (рядок декларації 17), в книзі обліку придбання товарів
(робіт, послуг) за березень 2001р. відображено придбання
товарно-матеріальних цінностей, що містять в ціні ПДВ, на
загальну суму 90195,07 грн., відповідно до наданих податкових
накладних. В книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг)
підприємства підсумковий рядок по сумі ПДВ становить 46022,32 в
сумі 203 грн. (графа 12), що є арифметичною помилкою. Таким
чином, різниця між 90195,07 грн. та 46022,23 становить 44172,68
грн.
В податковій декларації з податку на додану вартість за червень
2001 р. сума податкового кредиту зазначена в розмірі 27860 грн.
(рядок декларації 17), в книзі обліку придбання товарів (робіт,
послуг) за червень 2001 р. відображено придбання
товарно-матеріальних цінностей, що містять в ціні ЦЦВ, на
загальну суму 27860,39 грн. В книзі обліку придбання товарів
(робіт, послуг) підсумковий рядок по сумі ЦЦВ містить цифру
12884,65 грн. (графа 12), що є арифметичною помилкою. Таким
чином, різниця між 27860 грн. та 12884,65 грн. становить
14975,35 грн. Позивачем надані всі податкові накладні, які
підтверджують податковий кредит в червні 2001 р. на суму 27860
грн., що відповідає сумі відображеній в декларації по ПДВ за
червень 2001 р.
Відповідно до ст. 111-7 переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З врахуванням встановлених судами обставин справи, колегія
суддів зазначає, що позивач згідно підпунктів 7.4.1, 7.5.1 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
має документально підтверджене право на податковий кредит за
вказаний період на суму 82722,65 грн.
Станом на 01.01.2001р. Позивач, як правонаступник ДП
“Веркон-ЖКП”, мав прострочену дебіторську заборгованість перед
ДК “Торговий дім “Газ України” за спожитий природний газ у 1997
р. на загальну суму 158396035 грн.
Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 21.06.2001р. по справі
№ 9/137-01 прострочена кредиторська заборгованість в розмірі
1583960,35 грн. була визнана такою, за якою минув термін
позовної давності. В заявленому позові про відшкодування
заборгованості ДК “Торговий дім “Газ України” відмовлено. На
підставі рішення суду Позивач у відповідності до вимог
пп. 12.3.6 п. 12.3 ст. 12 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в третьому кварталі 2001 р.
відобразив зменшення збитків на суму 1583960,35 грн., отриманий
дохід було віднесено до складу валового доходу.
Валовий дохід, відповідно до вимог п. 11.1 ст. 11 Закону України
„Про оподаткування прибутку підприємства” визначається за
квартал (так як звітним податковим періодом з податку на
прибуток є квартал). Податковим періодом для визначення податку
на додану вартість у відповідності до вимог пп. 7.9.1 п. 7.9
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є календарний місяць.
Відповідно до вимог пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
при
обчисленні валових витрат датою збільшення витрат вважається
дата, яка припадає на календарний період протягом якого
відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата
списання коштів з рахунку; або дата оприбуткування товарів
(робіт, послуг).
При відображенні спожитого газу позивач згідно з вимогами
пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
зменшував валові витрати в
момент отримання природного газу.
Щодо відображення суми податкового кредиту, то підприємством при
споживанні природного газу у відповідності з вимогами п. 11.11
ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, база оподаткування визначалась за касовим
способом, так як, платники податку, які продають теплову
енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість
його транспортування, чи надають послуги, вартість яких
включається до складу квартирної плати чи плати за утримання
житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим
платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним
конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам
співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які
здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою
подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у
компенсацію їх вартості, визначають базу оподаткування операцій
з продажу таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим
способом визначається також база оподаткування операцій з
надання зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних
установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони
зареєстровані як платники податку. Згідно наданим документам та
статуту, позивач відноситься саме до такої категорії підприємств
тому податкова накладна за спожитий газ такими підприємствами
виписується не в момент настання першої події (як того вимагає
п. 7.3. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
), а безпосередньо в момент оплати. Податковий
кредит за такими операціями може бути відображений лише після
моменту отримання податкової накладної та сплати.
На підставі рішення суду прострочена кредиторська заборгованість
має бути віднесена до складу валових доходів (так як за першою
подією, в момент отримання газу, відображена в валових
витратах). Податкові зобов'язання з податку на додану вартість в
цьому випадку не виникають, так як Позивачем податковий кредит
обліковувався відповідно до отриманих податкових накладних по
моменту оплати. На прострочену кредиторську заборгованість
податкові накладні ДК „Торговий дім “Газ України” не складалися,
тому сума податкового кредиту в даному випадку коригуванню не
підлягає.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач відобразив в
податковому обліку прострочену кредиторську заборгованість, по
якій минув термін позовної давності, на загальну суму 1583960,35
грн., у відповідності з вимогами діючого законодавства.
Безпідставними є і висновки відповідача про донарахування ПДВ за
період з 01.10.1999 р. по 01.09.2001 р. на загальну суму
149890,68 грн., виходячи з наступного.
При визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток та
податком на додану вартість в податковому обліку для
підприємств, база оподаткування ПДВ яких визначається за касовим
методом відповідно до вимог п. 11.11 ст. 11 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, існує методологічна
різниця. Позивач проводить відображення не за правилом “першої
події”, а за касовим методом, так як позивач відноситься до
категорії житлово-експлуатаційних контор.
Також, судами встановлено невідповідність між сумами податкового
зобов'язання з ПДВ та штрафними санкціями, виставленими в
рішенні № 1717/10/23-020-23500515/5823 від 08.11.2002 р. та
другій податковій вимозі № 2/42 від 30.01.2003р.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та
апеляційної інстанцій щодо недійсності податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва № 1717/10/23-020-23500515/5823
від 08.11.2002р. та другої податкової вимоги № 2/42 від
30.01.2003р.
Колегія суддів вважає, що постанова від 15.10.2003р. Київського
апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському
районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову від 15.10.2003р. Київського апеляційного
господарського суду у справі № 11/197 Господарського суду
м. Києва залишити без змін.