ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.2004 Справа N 11/227
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому Печерському районі м. Києва
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 12.11.2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 11
господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства "В"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсною податкової вимоги
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2003 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 12.11.2003 року по справі № 11 позов
задоволене повністю; визнане недійсною першу податкову вимогу ДПІ
у Печерському районі м. Києва від 08.05.2003 року за № 1/3842;
визнане недійсною другу податкову вимогу ДПІ у Печерському районі
м. Києва від 26.06.2003 року за № 2/5068; стягнуте з відповідача
на користь позивача 203грн. судових витрат.
В касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва просить
скасувати постановлені по справі судові акти, прийняти нове
рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог,
посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального
права, а саме ст. ст. 32-34, 36, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, пп.
7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп. 4.2.2 п. 4.2 та пп.
4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон-2181).
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на
надіслання відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, заперечення представника позивача, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередні судові інстанції, відмовивши в задоволенні позову,
виходили з того, що перша податкова вимога від 08.05.2003 р. за
№ 1/3842 та друга податкова вимога від 26.06.2003 р. за № 2/5068,
прийняті на підставі акту від 24.03.2003 р. за
№ 15/23-707-21641743, суперечать вимогам чинного податкового
законодавства України, оскільки прийняті на підставі висновків
акту, що суперечить фактичним обставинам справи, а тому є
недійсними. Також судами зазначено, що вищезазначеними податковими
вимогами позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на
додану вартість, відповідно до висновків акту перевірки про
зменшення суми ПДВ, заявленої до відшкодування за серпень 2002
року.
Пунктом 14 Інструкції про порядок застосування штрафних
(фінансових) санкцій органами державної податкової служби,
затвердженої Наказом ДПА України № 110 ( z0268-01 ) (z0268-01)
від 17.03.2001
року, встановлено, що податкове повідомлення-рішення за наслідками
розгляду матеріалів перевірки приймає керівник органу державної
податкової служби або його заступник за формою та згідно з
вимогами, установленими Порядком направлення органами державної
податкової служби України податкових повідомлень платникам
податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації
України від 21.06.2001 № 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
.
Відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
у
разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає
такому платнику податків податкові вимоги.
Відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли
сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом
відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган
надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому
зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму
податкового закону, перерахунок податкових зобов'язань, сума
податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та
штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а
також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк
та граничні строки, передбачені законом для оскарження
нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх
наявності).
Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
орган державної податкової служби
має право надавати розпорядження про нарахування податку в разі,
коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за розмір,
що випливає з поданих розрахунків.
Додаткова сума податку, нарахована згідно з цим підпунктом,
підлягає внесенню до бюджету в строки, зазначені у розпорядженні
органу державної податкової служби, але не пізніше 10 календарних
днів з дати виписки такого розпорядження.
З матеріалів справи, оцінки судами висновків акту перевірки не
вбачається зв'язку акту перевірки з спірними податковими вимогами,
оскільки в них не міститься посилання на цей акт, як на підставу
їх виставлення, а зазначається, що вони виставлені за узгодженими
податковими зобов'язаннями станом на 06.05.2003 року. Акт
перевірки не є документом, який свідчить про нарахування. Такими
документами, як зазначалось вище, можуть бути податкове
повідомлення-рішення або розпорядження. Обставин виставлення
спірних податкових вимог, відповідність сум податкового боргу за
основним платежем - ПДВ, сумі на яку зменшено суму ПДВ, заявлену
до відшкодування за серпень 2002 року, суди не з'ясовували. На
думку колегії суддів, аналіз доводів акту у зв'язку із спірними
податковими вимогами, відношення яких до акту не досліджене, є
недоречним.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.12.2003
року № 11459/9/10-008/2 на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 12.11.2003 року справі № 11 задовольнити
частково.
Рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.11.2003 року у справі № 11 - скасувати.
Справу № 11 направити до Господарського суду м. Києва на новий
розгляд.