ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.02.2004 Справа N 33/374
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянув Державної податкової інспекції у Печерському
касаційну скаргу районі м. Києва
на постанову від 20.10.2003
у справі Київського апеляційного господарського суду
№ 33/374 господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва
до товариства з обмеженою відповідальністю "СР"
товариства з обмеженою відповідальністю "С"
про визнання договору недійсним та стягнення одержаного за
договором
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідачів
В С Т А Н О В И В:
В травні 2003 року Державна податкова інспекція у Печерському
районі м. Києва пред'явила в суді позов до товариства з обмеженою
відповідальністю "СР" та товариства з обмеженою відповідальністю
"С" про визнання недійсного на підставі ст. 49 ЦК України ( 435-15
) укладеного між відповідачами договору субпідряду.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між відповідачами 16.04.01
було укладено договір субпідряду предметом якого було перезарядка
вогнегасників та монтаж пожежної сигналізації. Вартість робіт по
даному договору становить 10352,04 грн. в т.ч. ПДВ на суму 1725,34
грн. Факт виконання господарської операції двома сторонами
підтверджується актом прийому-передачі робіт по договору,
податковою накладною № 137 від 24.04.01 на суму 11284 грн. Позивач
послався на те, що установчі документи ТОВ "С" рішенням
Печерського районного суду м. Києва від 20.11.2001 визнано
недійсними з моменту реєстрації, оскільки ТОВ зареєстровано
невстановленими особами на паспорта гр. Є-ко В.В. та Д-ко Ю.О. які
не мають відношення до створення та діяльності підприємства, звіти
про фінансово-господарську діяльність за період в якому повинні
були нараховуватися податки по даному договору ТОВ подавало з
неправдивими даними. Тобто ТОВ "С" є підприємством, що займалося
підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства
України, не уповноважені особи здійснювали діяльність від його
імені з метою надання іншим суб'єктам підприємницької діяльності
необхідних умов для ухилення від сплати податків.
Разом з тим, позивач просив з метою забезпечення позову накласти
арешт на рахунки та майно, що належать відповідачам.
Крім того, заявив клопотання про витребування у відповідача - 1
ТОВ "СР" у якості доказу по справі який підтверджує факт
перерахування грошових коштів відповідачу - 2 ТОВ "С" платіжне
доручення № 137 від 24.04.01
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.06.2003 в позові
відмовлено.
Відмовляючи в позові, господарський суд виходив з того, що
позивачем належними доказами не доведено наявність умислу,
направленого на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам
держави та не доведено факту ухилення від сплати податків в діях у
ТОВ "С" при укладенні спірної угоди.
Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про накладання
арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачам
господарський суд виходив з того, що позивач не навів обставин,
які дають підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення
позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення
господарського суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
20.10.2003 рішення залишено без змін з тих же підстав.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Печерському
районі м. Києва просить рішення господарського суду та постанову
апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення
яким позов задовольнити, посилаючись на те, що судовими
інстанціями при розгляді справи допущено порушення ст. 67
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 9 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст. ст. 34,35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін,
перевіривши повноту встановлених судом обставин справи і їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів
справи, між відповідачами укладено договір субпідряду б/н від
16.04.2001р. За вказаною господарською операцією відповідачами
складено акт здачі - приймання робіт до договору субпідряду від
16.04.2001 б/н від 24.04.2001 на суму 10 325,04 грн. та другим
відповідачем видано податкову накладну № 137 від 24.04.2001.
ДПІ у Печерському районі м. Києва звертаючись з позовом про
визнання вказаної угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і стягнення з ТОВ "СР" в доход держави
належних йому на відшкодування коштів в сумі 10352,04 грн.,
зазначала, що ТОВ "С" зареєстровано на підставну особу, податкову
звітність подає з неправдивими даними, рішенням Печерського
районного суду м. Києва від 20.11.2001 було визнано недійсними з
моменту реєстрації установчий договір, свідоцтво про державну
реєстрацію ТОВ "С" та свідоцтво платника податку на додану
вартість.
Відмовляючи у позові про визнання угоди недійсною на підставі ст.
49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, господарські суди першої
та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не доведено
факт укладання відповідачами угоди з метою, що завідомо суперечить
інтересам держави.
Однак, вказані висновки господарськими судами попередніх інстанцій
зроблено без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено правилами ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно зі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода
вважається недійсною, якщо укладена з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства.
В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28
квітня 1978 року із змінами та доповненнями "Про судову практику в
справах про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
вказано, що
до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства, зокрема належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати
наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод
недійсними, і настання певних юридичних наслідків.
Однак, господарськими судами попередніх інстанцій не взято до
уваги факти, встановлені рішенням Печерського районного суду м.
Києва від 20.11.2001 (яке набрало законної сили, не скасовано і
відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є обов'язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спору), а саме: факт реєстрації
підприємства на підставних осіб без їх волевиявлення, факт
непричетності учасників ТОВ "С" гр. Є-ко В.В. та гр. Д-ко Ю.О. до
створення, реєстрації і фінансово - господарської діяльності
підприємства.
Крім того, господарськими судами не дано належної оцінки доводам
позивача щодо мети укладання оспорюваної угоди з боку другого
відповідача - ТОВ "С" що стосуються його декларації про прибуток
підприємства та податкової декларації з податку на додану вартість
за ІІ квартал 2001 р. з неправдивими даними, а також сам
оспорюваний договір, підписаний невстановленою особою від імені
Є-ко В.В., який не має ніякого відношення до фінансово -
господарської діяльності підприємства.
Разом з тим, при розгляді справи місцевим та апеляційним
господарськими судами не перевірено, яку господарську діяльність
здійснювало ТОВ "СР", яким чином були використані послуги,
отримані за спірною угодою, чи сплатив перший відповідач податки
від здійснення господарської діяльності.
Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання під час
слухання справи в апеляційній інстанції від представника позивача
надійшло усне клопотання про приєднання до матеріалів справи
додаткових доказів, проте суд ухвалив залишити його без
задоволення.
Однак, апеляційний господарський суд, залишаючи усне клопотання
позивача без задоволення, не звернув уваги та не дав належної
правової оцінки акту від 12.02.2002 № 27/26-16 ДПІ у Печерському
районі м. Києва про результати вибіркової тематичної перевірки ТОВ
"СР" з питань дотримання податкового законодавства при
взаєморозрахунках з ТОВ "С" та рішенню від 14.02.2002 про
застосуванню та стягнення штрафних фінансових санкцій ТОВ "СР" з
питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках
за період з березня по червень 2001 року. які мають важливе
значення для справи і якими встановлено, що ТОВ "СР" до складу
валових витрат було безпідставно віднесено суму, сплачену ТОВ "С"
у розмірі 67855,51 грн.
Хоча клопотання позивача було залишено без задоволення, проте
вищезгадані документи були приєднані до матеріалів справи.
В порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не з'ясував
обставин, які мають значення для правильного вирішення спору,
роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що призвело до
висновку, з яким Вищий господарський суд України погодитись не
може.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими
інстанціями, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а
справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини
справи і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.03
та рішення від 18.06.03 господарського суду м. Києва у справі
№ 33/374 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.