КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" жовтня 2013 р. Справа№ 910/6273/13
( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs32070581) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Зубець Л.П.
Іоннікової І.А.
за участю представників:
від позивача: Троян О.В. - дов. №1 від 26.03.2013
від відповідача: Кривошея Д.А. - дов. №220/1012/д від 12.12.2012
від третьої особи: не з'явились
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення господарського суду міста Києва
від 19.06.2013 (суддя Босий В.П.)
у справі №910/6273/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ"
до Міністерства оборони України
третя особа Державна казначейська служба України
про стягнення 42603243,82 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ" (надалі - позивач) до Міністерства оборони України (надалі - відповідач) про стягнення 42603243,82 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2013 у справі №910/6273/13 позов задоволено частково стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 35423419,10 грн. та 1521,68 грн. інфляційних втрат у розмірі у розмірі. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 7178300,00 грн. припинено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Міністерство оборони України звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2013 у справі №910/6273/13 в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1521,68 грн. та згідно із заявою про уточнення апеляційних вимог - відмовити у задоволенні позову у цій частині.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що сторонами у договорі щодо порядку розрахунків було передбачено відкладальну обставину, з настанням якої пов'язаний обов'язок відповідача оплатити поставлену продукцію, - надходження бюджетних коштів за даним кодом видатків. Відповідач також вказує, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а тому його вини у недостатньому фінансуванні немає.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.
Третя особа у судове засідання 07.10.2013 не зявилася, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
16.05.2012 між Міністерством оборони України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ", як постачальником, було укладено договір про постачання для державних потреб продуктів нафтоперероблення рідких, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/12/2 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується постачати у 2012 році для потреб Міністерства оборони України продути нафтоперероблення рідкі згідно специфікацій, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеними специфікаціями.
Згідно із п. 3.1 договору ціна договору становить: без ПДВ 64092000,00 грн., крім того ПДВ 12818400,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 76910400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати.
Положеннями пункту п. 4.4 договору визначено, що відповідно до статей 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України та зважаючи на п. 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 №136 (z1068-04) , постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати продукції протягом 3 днів з часу отримання продукції замовником, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця.
У період з 28.05.2012 по 10.12.2012 сторонами були укладені додаткові угоди №№1-7 до договору.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору у період з 05.07.2012 по 18.12.2012 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 76164323,07 грн., що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі продукції та актами звіряння розрахунків за вказаний період. Відповідач частково оплатив поставлену продукцію на суму 33562603,97 грн., що підтверджується копіями банківських виписок з рахунку позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у зв'язку із неналежним виконанням грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно договору товару, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 42601719,10 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що з урахуванням наведених положень ст. 530 Цивільного кодексу України та укладеного сторонами договору, виходячи з факту підписання сторонами актів виконаних робіт та отримання представником замовника документів, передбачених п. 4.2 договору, строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого і отриманого товару станом на момент подання позовної заяви настав.
Стосовно умови договору в частині розрахунків про надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків, яка погоджена сторонами, суд першої інстанції правильно зазначив, що вказана умова в розумінні статей 251 та 252 Цивільного кодексу України не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати. Таким чином, зазначена умова договору не є підставою вважати таким, що не настав (або таким, настання якого залежить від надходження коштів державного бюджету) строк виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, оскільки вказана умова стосується порядку розрахунків, а строки розрахунків сторонами визначені у п. 4.1 договору.
За таких обставин, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що сторонами у договорі щодо порядку розрахунків було передбачено відкладальну обставину, з настанням якої пов'язаний обов'язок відповідача оплатити поставлену продукцію, - надходження бюджетних коштів за даним кодом видатків.
Доводи апеляційної скарги про те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а тому його вини у недостатньому фінансуванні немає, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 1.4 договору зобов'язання по оплаті поставленого за договором товару покладено саме на замовника, а питання щодо здійснення фінансового забезпечення зобов'язань замовника не є предметом даного спору та не можуть вирішуватись в межах заявленого позову. Крім того, відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача станом на момент подання позову грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 42601719,10 грн. за поставлений товар у розмірі.
У ході розгляду справи судом першої інстанції, представником позивача були надані банківські виписки з рахунку, з яких вбачається, що після подання позовної заяви 10.04.2013 відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 6656800,00 грн., а 23.04.2013 - 521500,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором, у зв'язку із чим позивачем були подані заяви про припинення провадження у відповідній частині.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 7178300,00 грн. (6656800,00 грн. + 521500,00 грн.) правомірно припинено судом першої інстанції на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ" про стягнення з Міністерства оборони України заборгованості у розмірі 35423419,10 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Відповідач наявності заборгованості перед позивачем у вказаному розмірі не оспорює.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1521,68 грн., згідно здійсненого судом перерахунку.
Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ" правомірно задоволенні частково, а саме в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача заборгованості у розмірі 35423419,10 грн. та інфляційних у розмірі 1521,68 грн.
З огляду на викладене, апеляційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2013 у справі №910/6273/13 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2013 у справі №910/6273/13 залишити без змін.
Матеріали справи №910/6273/13 повернути до господарського суду міста Києва.
постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
Новіков М.М.
Зубець Л.П.
Іоннікова І.А.