Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.2004 Справа N 6/62/03
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Приватного підприємства "С"
судовому засіданні в м.
Києві касаційну скаргу
На постанову від 16 жовтня 2003р.
Запорізького апеляційного господарського суду
за позовом Приватного підприємства "С"
до Хортицької міжрайонної
державної податкової інспекції
Управління державного
казначейства у Запорізькій
області
Фінансового відділу Хортицького
району м. Запоріжжя
про визнання недійсним рішення
Хортицької МДПІ від 23.01.2002
№ 07 та спонукання до
повернення надміру сплачених
податків
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача,
від відповідачів: не з'явились, про час і місце розгляду
касаційної скарги повідомлені належно
Приватним підприємством "С" у січні 2003р. заявлений позов про
визнання недійсним рішення Хортицької МДПІ від 23.01.2002
№ 07 про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість
у сумі 7645,83 грн. та стягнення надміру сплачених податків,
зокрема ПДВ за травень 2001р у сумі 12254 грн., 50 грн.
комунального податку за 2 кв. 2001р., пені на суму 366,14 грн. та
386, 51 грн. процентів за користування розстрочкою податкового
зобов'язання з ПДВ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що
підприємство виконало зобов'язання перед бюджетом щодо сплати ПДВ
за травень 2001р. та комунального податку за 2кв. 2001р., платіжні
доручення на сплату зобов'язань передані до установи банку АК АПБ
"Україна" своєчасно, тому з огляду на вимоги підпункту 16.5.2
статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
підприємство звільняється від
відповідальності за порушення строків зарахування податків до
бюджету.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20 березня
2003 року, ухваленим суддею відмовлено у задоволенні позовних
вимог про визнання недійсним рішення Хортицької МДПІ від
23.01.2002 № 07 та спонукання до повернення надміру сплачених
податків. Рішення суду мотивоване приписами підпункту 14.1 статті
14 та підпункту 16.5.1 статті 16 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, з огляду на
відповідність рішення податкової служби приписам чинного
законодавства та доведеність факту ненадходження до бюджету
вказаних позивачем сум.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16
жовтня 2003р. перевірене рішення господарського суду Запорізької
області залишене без змін з тих же підстав, а апеляційна скарга
Приватного підприємства "С" залишена без задоволення. Постанова
апеляційного суду мотивована приписами підпункту 16.5.1 статті 16
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
та приписами Закону України "; з огляду на те, що
грошові кошти за платіжними дорученнями по сплаті ПДВ та
комунального податку до бюджету не надходили у зв'язку з
відсутністю коштів на кореспондентському рахунку банку "У".
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за
користування розстрочкою податкового зобов'язання з ПДВ з огляду
на вимоги статті 14 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки договір про розстрочення
податкових зобов'язань укладений за ініціативою позивача, за
відсутності вини відповідачів в заподіянні збитків у вигляді
сплати процентів за користування розстрочкою.
Приватне підприємство "С" вважає, що рішення господарського суду
Запорізької області від 20.03.2003 та постанова Запорізького
апеляційного господарського суду від 16.10.2003 прийняті з
порушенням матеріального права. Просить Вищий господарський суд
України здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному
порядку, скасувати рішення і постанову у справі, прийняти нове
рішення про задоволення позовних вимог. Заявник обґрунтовує
касаційну скаргу приписами пункту 3 статті 9 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, відповідно до вимог якого
зобов'язання зі сплати податків припиняється у зв'язку зі сплатою
податків. Зауважує на приписах підпункту 1.2 та 1.3 статті 1 та
підпункту 5.4.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та приписах підпункту 3 статті 9
Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, нормами
яких на платників податків покладається обов'язок виключно щодо
сплати податків, а не зарахування платежів. Наголошує на тому, що
відповідно до вимог пункту 2 статті 12 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та підпунктів 1.21, 1.22, 1.30, 137,
1.44 Закону України "; обов'язок щодо зарахування платежів до
бюджету покладений на банк. Підприємство посилається на вимоги
підпункту 16.3.1 пункту 16.3 статті 16 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, приписами якого
передбачено, що зарахування пені закінчується у день прийняття
банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на
сплату суми податкового боргу.
Відзиви на касаційну скаргу відповідачами не надіслані Управління
Державного казначейства у Запорізькій області повідомило про
неможливість присутності його представника у судовому засіданні і
просить розглянути касаційну скаргу без нього.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді
пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та
розглянувши доводи касаційної скарги, відзначає наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28.03.2000р.
між ПП "С" та АКАБ "Україна" укладено договір № 11 про здійснення
розрахунково-касового обслуговування. 14.06.2001р. ПП "С"
виставило в банк платіжні доручення № 196 та № 198 про
перерахування до бюджету ПДВ за березень 2001р. на суму 12254 грн.
та комунального податку на суму 50 грн. за другий квартал 2001р.
Ці платіжні доручення були отримані банком із зазначенням дати
надходження, однак у зв'язку з відсутністю коштів на
кореспондентському рахунку не були оплачені.
Станом на 16.07.2001р. залишок коштів на рахунку позивача склав
120076,25 грн. Суми податків, що не надійшли до бюджету,
відображені ПП "С" і ДПІ в акті звірки розрахунків з бюджетом
станом на 24.10.2001 (з ПДВ) та в акті звірки від 8.11.2001р.
№ 7117/10/24-013. Податкова служба відмовилась відображати в
особовому рахунку ПП "С" перераховані податки, внаслідок чого в
особовому рахунку позивача утворився податковий борг перед
бюджетом, який був частково зменшений ДПІ - у рахунок недоплати
була зарахована переплата з ПДВ та комунальному податку, а також
сума ПДВ, що підлягала відшкодуванню з бюджету. Рішенням
Хортицької МДПІ від 23.01.2002 № 07, вирішено стягнути з ПП "С"
податковий борг з податку на додану вартість у сумі 7645,83 грн.
Внаслідок поданої позивачем 13.02.2002р. заяви до Хортицької МДПІ
був укладений договір від 6.03.2002р. № 1 про розстрочення
податкових зобов'язань, у зв'язку з чим, ПП "С" мало сплатити
проценти за користування розстрочкою загальною сумою 386,51 грн.
За період з 21.01.2002 по 25.03.2002 була нарахована пеня з ПДВ у
сумі 366,14 грн., яка була в безспірному порядку списана за
платіжною вимогою № 1016 від 26.09.2002р.
Даний спір про визнання недійсним рішення податкової служби про
стягнення податкового боргу і повернення з бюджету надмірно
сплачених податків виник внаслідок різного тлумачення моменту з
якого податкове зобов'язання платника податків вважається
виконаним. Тому, вирішуючи даний спір суди зобов'язані були,
насамперед з'ясувати правомірність визначення податковою службою
податкового боргу у позивача з тих підстав, що передача банку
платником податків платіжного доручення на виконання, за
відсутності факту надходження коштів на бюджетний рахунок, не
звільняє платника податків від обов'язку сплатити суму узгодженого
податкового зобов'язання у випадку, коли відповідна сума не
сплачена з вини банку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий і апеляційний
господарський суд виходили з доведеності факту ненадходження
грошових коштів до бюджету за платіжними дорученнями від
14.06.2001р. № 196 та № 198, що підтверджується відсутністю на
згаданих платіжних дорученнях відмітки "Проведено банком" і
довідкою АК АПБ "Україні" від 27.07.01 № 502, в якій зазначено, що
платіжні доручення не оплачені у зв'язку з відсутністю коштів на
кореспондентському рахунку банку "У".
Підпунктом 16.5.1 статті 16 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що відповідальність за
порушення строків зарахування податків до бюджету з вини банку він
несе відповідальність за порушення порядку своєчасного та повного
внесення податку до бюджету, тобто і іншу, крім нарахування пені,
відповідальність встановлену Законом.
У розумінні Закону України "; переказ грошей - це рух певної суми
грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі
йому у готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа,
яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування
та подання відповідного документу на переказ або використання
спеціального платіжного засобу. Крім того, відповідно до підпункту
22.4 статті 22 Закону України "; при використанні розрахункового
документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту
прийняття платника розрахункового документа на виконання. Банки
мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового
документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей.
то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна
система. Відповідальність банків при здійсненні переказу
визначається положеннями статті 32 Закону України ";, якою зокрема
передбачено право отримувача на відшкодування банком, що
обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення
цим банком строків виконання документа на переказ.
Згідно підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, підпункту 16.3 статті
16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
виконання платником зобов'язання по перерахуванню в
бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання
в банк платіжного доручення та перерахування сум податку. Саме з
поданням платником податків платіжного доручення до банку Закон
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
пов'язує настання певних правових наслідків. Зокрема, приписами
підпункту 16.3.1 пункту 16.3 статті 16 зазначеного Закону
передбачено, що нарахування пені на суму податкового боргу
закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника
податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу.
Враховуючи, що момент закінчення нарахування пені визначено датою
подання платіжного документа до банку, є підстави вважати, що саме
з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми до
бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового
боргу платником податку.
Аналіз наведених приписів залишився поза увагою суду як першої,
так і апеляційної інстанції, однак встановлення та дослідження
обставин правомірності та порядку застосування і стягнення
податковою службою фінансових санкцій з позивача має суттєве
значення для правильного застосування норм матеріального права та
вирішення даного спору по суті.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Запорізької області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Запорізької області від 20 березня
2003р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 16 жовтня 2003 р. у справі № 6/62/03 скасувати.
Справу скерувати для нового розгляду Господарському суду
Запорізької області.
Касаційну скаргу Приватного підприємства "С" задовольнити
частково.