ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.2004 Справа N 5/75 п
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М. І.
суддів: Харченка В.М., Чабана
В.В.(доповідач)
у відкритому судовому засіданні за участю представників
ЗАТ Іскра І.І.
“Торгівельно-енергетична
компанія “Ітера Україна”
ТОВ “Агрофірма “Сіверська” не з’явився
ВАТ “Миколаївська
теплоелектроцентраль” Піддубний О.Ю., Думітро Р.Т.
розглянувши матеріали ЗАТ “Торгівельно-енергетична
касаційної скарги компанія “Ітера Україна”
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від
24.10.2003р.
у справі № 5/75 п
господарського суду Чернігівської області
за позовом ЗАТ “Торгівельно-енергетична
компанія “Ітера Україна”
до 1) ТОВ “Агрофірма “Сіверська”;
2) ВАТ “Миколаївська
теплоелектроцентраль”.
про визнання недійсним договору
Постанова приймається 26.02.2004р., у зв’язку з тим, що
15.01.04р., 22.01.04р., 29.01.04р. та 12.02.04р. в судовому
засіданні оголошувалась перерва.
Рішенням господарського суду Чернігівської області (суддя
Соломатін В.Д.) від 27.05.2003р. позов задоволено - визнано
недійсним договір № 14 від 10.07.2001р., укладений між ДП
“Миколаївська ТЕЦ” та ТОВ “Агрофірма “Сіверська”.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді
Коваленко В.М., Вербицький О.В., Муравйов О.В.) від 24.10.2003р.
рішення місцевого суду скасовано і в позові відмовлено.
ЗАТ “Торгівельно-енергетична компанія “Ітера Україна”, не
погоджуючись з постановою апеляційного суду подала касаційну
скаргу в якій просить її скасувати.
На думку скаржника, Київським апеляційним господарським судом
при прийнятті постанови не правильно застосовані норми
матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
Вищий господарський суд України,
В С Т А Н О В И В:
ЗАТ “Торгівельно-енергетична компанія “Ітера Україна” заявило
позов до ТОВ “Агрофірма “Сіверська” та ВАТ “Миколаївська
теплоелектроцентраль” про визнання недійсним договору уступки
права вимоги № 14 від 10.07.2001р., укладеного між
відповідачами.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що спірний договір
за своєю правовою природою є договором переводу боргу,
укладеного в порушення ст. 201 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
без згоди
кредитора і на цій підставі просить його визнати недійсним.
Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський
суд виходив з того, що спірна угода є договором переводу боргу,
а оскільки цей договір укладено без згоди кредитора, то його
слід визнати недійсним.
Стосовно листа позивача від 15.08.2001р. № 1819-01, в якому
йдеться про те, що заборгованість ДП “Миколаївська ТЕЦ” перед
позивачем в сумі 13 464 151 грн. 23 коп. погашена ТОВ “Агрофірма
“Сіверська”, то в рішенні зазначено, що цей лист не слід
приймати до уваги, так як його підписано невідомою особою, а
факт погашення боргу не підтверджено аудиторським висновком.
Крім того, зазначено в рішенні суду, розпорядник майна боржника
у справі про банкрутство ТОВ “Агрофірма “Сіверська” Танська
Т.Ю., листом від 16.03.2003р. повідомила, що майно та грошові
кошти у товариства відсутні, бухгалтерські документи фірми
викрадені і по цьому факту ведеться слідство. Суд зазначає
також, що згаданий розпорядник майна фактично визнала позовні
вимоги ЗАТ “Ітера-Україна”.
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов,
Київський апеляційний господарський суд послався на те, що
укладений між агрофірмою та товариством договір (не зазначено
яким товариством і який договір) відповідає вимогам ст. 164 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і за своєю суттю не є ні договором уступки
вимоги, ні договором переводу боргу.
Відповідно до ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в постанові мають
бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною
інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи
інші докази, мотиви застосування законів та інших
нормативно-правових актів. У разі скасування або зміни рішення
місцевого господарського суду – доводи, за якими апеляційна
інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від
24.10.2003р. вказаним вимогам не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ “Миколаївська
теплоелектроцентраль” наполягає на тому, що договір про уступку
права вимоги від 10.07.2001р. № 14 укладено ним з ТОВ “Агрофірма
“Сіверська” у зв’язку з наявною домовленістю з позивачем у цій
справі про погашення заборгованості шляхом передачі своїх вимог
до ряду боржників товариству з обмеженою відповідальністю
“Агрофірма “Сіверська”, яка в свою чергу зобов’язана була
погасити борг ват “Миколаївська теплоелектроцентраль” перед ЗАТ
“Торгово-енергетичною компанією “Ітера-Україна”. Після укладення
компанією з ТОВ “Агрофірма “Сіверська” договору доручення від
12.07.2001р. № 550-ИУ/01 та отримання від компанії листа
№ 1819-01 від 15.08.2001р. (в якому йдеться про те, що згадана
агрофірма погасила борг ВАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль”
перед ЗАТ “Торгово-енергетична компанія “Ітера-Україна”),
стверджує ВАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” ним було
підписано додаткову угоду від 17.08.2001р. до договору про
уступку вимоги від 10.07.2001р., в якій сторони угоди уточнили
порядок та обсяг погашення боргу.
Слід зазначити, що договором поруки від 12.07.2001р. встановлено
умови та порядок здійснення кредитором (ЗАТ
“Торгівельно-енергетичною компанією “Ітера-Україна”) та
поручителем (ТОВ “Агрофірма “Сіверська) певних дій. Зокрема
п.п. 2.1, 2.1.1 - 2.1.4 згаданого договору встановлено, що
поручитель відповідає перед кредитором за зобов’язаннями
боржника (ДП “Миколаївська ТЕЦ”) по договору № НИТ – 97/1-18 від
22.01.97р.. Вказаний борг поручитель повинен погасити протягом
10 днів з часу звернення кредитора з такою вимогою.
В рахунок розрахунку з кредитором поручитель зобов’язаний
емітувати простий вексель на всю суму заборгованості боржника і
передати цей вексель кредитору.
Згідно п. 2.1.1 договору кредитор вручає поручителю документи,
які засвідчують право вимоги кредитора до боржника, лише після
виконання поручителем своїх обов’язків по даному договору.
Вказані умови договору ні місцевий, ні апеляційний господарські
суди не досліджували.
Тобто місцевий та апеляційний господарські суди не повно
дослідили обставини, що мають значення для справи.
Відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи, мають право
звернутись до господарського суду за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
При розгляді цієї справи ні місцевий, ні апеляційний
господарські суди не з’ясували які права та охоронювані законом
інтереси позивача порушені при укладанні між ТОВ “Агрофірма
“Сіверська” та ДП “Миколаївська ТЕЦ” договору уступки вимоги від
10.07.2001р. № 14.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ЗАТ “Торгівельно-енергетична компанія “Ітера
Україна” задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.10.2003р. та рішення господарського суду Чернігівської
області від 27.05.2003р. у справі № 5/75 п скасувати, а справу
направити на новий розгляд до господарського суду Чернігівської
області в іншому складі суддів.