ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 Справа N A27/18
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши матеріали
касаційної скарги П-ної МДПІ у м. Н-ську
на постанову Ч - ського апеляційного господарського суду
від 04.07.2003 р.
у справі господарського суду Ч-ської області
за позовом ВАТ "ХХХ"
до П-ної МДПІ у м. Н-ську
про визнання недійсними податкових повідомлень-
рішень ДПІ
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
- відповідача:
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 03.04.2003
позовні вимоги ВАТ "ХХХ" щодо визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень ДПІ в Р-ському районі м. Н-ська задоволені
частково.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
04.07.2003 вищезазначене рішення залишено без змін.
П-на МДПІ у м. Н-ську у поданій касаційній скарзі просить
скасувати постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від
04.07.2003 та рішення господарського суду від 03.04.2003.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами
попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального
та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних
рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
05.06.2002р. ДПІ у Р-ському районі м. Н-ську прийнято податкове
повідомлення-рішення №59/230-00191000/1455 (0000312301/0), яким
визначено суму податкового зобов'язання ВАТ "ХХХ" з податку на
прибуток в сумі 6 685 200,00 грн. (основний платіж - 4 456 800,00
грн., штрафні санкції - 2 228 400,00 грн.).
Також 05.06.2002р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-
рішення №59/230-00191000/1455 (0000342301/0), яким визначено суму
податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість в
розмірі 497 181,83 грн. (основний платіж - 320 095,00 грн.,
штрафні санкції - 177 086,83 грн.).
Відповідно до листа Державної податкової адміністрації у Ч-ській
області № 19239/10/10 від 06.08.2003р., з 01 липня 2003 шляхом
реорганізації було створену П-ну міжрайонну Державну податкову
інспекцію у м. Н-ську, яка є правонаступником в усіх майнових
правах та зобов'язаннях ДПІ у Р-ському районі м. Н-ська.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень був
акт Державної податкової інспекції в Р-ському районі м. Н-ська від
27.05.2002р. про результати проведення комплексної документальної
перевірки ВАТ "ХХХ" з питання дотримання вимог податкового та
валютного законодавства.
Господарський та апеляційний господарський суди обгрунтовано
дійшли висновку, що ДПІ у Р-ському районі м. Н-ська неправомірно
зроблено висновок про заниження позивачем доходу в 2001р. на
31 931,7 тис.грн. при здійсненні продажу власної продукції за
цінами, нижчими за звичайні.
Підпунктом 7.4.1. п.7.4.2 ст. 7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.1997р.
встановлено, що доход, отриманий платником податку від продажу
товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи
із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари
(роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
поширюються також
на операції з юридичними особами, які не є платниками податку,
встановленого статтею 10 цього Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, або сплачують
податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками,
згідно п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997р. ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
Відповідно до п. 1.20. ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.1997р.,
звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем,
включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість
іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам,
які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення
господарської діяльності.
Якщо податкові органи за результатами документальних перевірок
мають підстави для висновків щодо правомірності визначення рівня
звичайних цін платником податку, ці органи мають право звернутися
із запитом, а платник податку зобов'язаний за таким запитом надати
обґрунтування рівня таких цін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач звернувся
до позивача з проханням надати інформацію про визначення рівня
звичайних цін.
Позивачем було надано ДПІ в Р-ському районі м. Н-ська копію
прейскуранта цін № 2 на залізорудну продукцію в 2001р.,
затвердженого генеральним директором товариства 03.01.2001р.
Згідно до вказаного прейскуранта, на 2001р. було встановлено ціну
на агломерат у розмірі 108,69 грн. за 1 тонну, а по контрактам,
які були укладені до 01.01.2001р. та зобов'язання по яких
залишились не виконаними - у розмірі 116,52 грн. за 1 тонну.
На концентрат прейскурантом були встановлені слідуючі ціни:
- 71,50 грн. за 1 тонну без врахування приплат та знижок у зв'язку
зі зміною змісту заліза та вологи (по контрактам, укладеним до
01.01.2001р. (зі строком виконання до цієї ж дати) та зобов'язання
по яких залишились не виконаними),
-73,68 грн. за 1 тонну з урахуванням приплат та знижок (по
контрактам, укладеним до 01.01.2001р. (зі строком виконання до
цієї ж дати) та зобов'язання по яких залишились не виконаними),
-78,80 грн. за 1 тонну при підвищеному змісті заліза.
Судами також встановлено, що договори на поставку продукції
укладалися позивачем у 2000 р., тому висновок про застосування цін
108,69 за 1 тонну агломерату і 71,50 за 1 тонну концентрату є
цілком правомірним.
Враховуючи, що позивач уклав договори до 01.01.2001р., то на час
їх укладення та виконання, ціни були визначені згідно встановлених
на той час звичайних цін (іншого ДПІ не вказувала і не довела),
тому реалізація продукції після 01.01.2001р. по даним договорам
була виконанням прострочених зобов'язань.
Відповідачем при проведенні перевірки не була прийнята до уваги
зміна цін за 1 тонну продукції з урахуванням дати укладання
договору та виконання зобов'язань, що привело до невірного
висновку про заниження позивачем доходу у 2001 році на 31 931,7
тис. грн.
Правильним слід визнати висновок господарського суду та
апеляційного господарського суду щодо неправомірного виключення
відповідачем зі складу валових витрат позивача витрати по оплаті
за перетоки реактивної електроенергії в розмірі 1751,5 тис. грн.
Відповідачем вказано, що плата за перетоки реактивної
електроенергії є санкцією за недотримання споживачем умов договору
щодо якості електроенергії та її параметрів, що реактивна
електроенергія не має споживчої якості товару.
Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.1997р., валові
витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума
будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Наявність реактивної електроенергії є необхідною умовою роботи
електрообладнання і є невід'ємною частиною процесу транспортування
активної електроенергії. Плата за перетоки реактивної
електроенергії є частиною компенсації вартості транспортування
електроенергії, яка використовується у виробничому процесі
споживачів.
Господарський суд та апеляційний господарський суд правильно
погодилися з висновком позивача, що плата за перетоки реактивної
електроенергії не є санкцією. Оскільки застосування будь-якої
санкції можливе лише у випадках, коли така санкція прямо
передбачена законом або договором.
При цьому ні договір на поставку електричної енергії, укладений
позивачем з ДАЕК "YYY", ні чинне законодавство не визначають плату
за реактивну електроенергію як санкцію. Виділення окремо вартості
реактивної електроенергії не може свідчити про те, що відповідні
суми є штрафними санкціями.
Не визначає плату за реактивну електроенергію як санкцію і
Методика розрахунків плати за перетоки реактивної електроенергії
між енергопостачальною організацією та її споживачами
( z0619-97 ) (z0619-97)
, затверджена наказом міністерства енергетики України
№ 37 від 14.11.1997р.
Лист НКРЕ №05-31-11/137 ( vl137227-01 ) (vl137227-01)
, на який посилається
відповідач, не є нормативним актом і не може бути підставою для
висновків про наявність порушень в діяльності позивача. До того ж
вищезазначений лист був відкликаний листом НКРЕ № 05-39-11/2390
( vl390227-02 ) (vl390227-02)
від 30.07.2002р.
Викладені судами мотиви є правильними також щодо безпідставного
виключення ДПІ у Р-ському районі м. Н-ська з податкового кредиту
позивача суми ПДВ з вартості реактивної електроенергії у розмірі
462 057,18 грн.
Вірним є висновок попередніх судових інстанцій і про те, що ВАТ
"ХХХ" у 4 кварталі 2001р. правомірно включено до складу валових
витрат суму передоплати у розмірі 58 333,4 тис.грн.
Судами встановлено, що Згідно договору купівлі-продажу від
01.10.2001р. № 150-10/2001/536 Д, та договору поставки від
21.11.2001р. № 697 відповідач по платіжним дорученням від
31.10.2001р. № 1136 та від 19.12.2001р. № 2795 перерахував ТОВ
"ZZZ" грошові кошти в сумі 70 000 061,50 грн.
Підпунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.1997р.
передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума
будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Датою збільшення валових витрат, згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст.
11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/94-ВР від 22.05.1997р., вважається дата яка
припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку
на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за
готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт
(послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів
робіт (послуг).
Чинним законодавством дата збільшення валових витрат не ставиться
у залежність від наявності дебіторської або кредиторської
заборгованості.
Господарським судом та апеляційним господарським судом правильно
зроблені висновки щодо незаконності зменшення відповідачем валових
витрат позивача на суму 455,3 тис.грн.
Суди дійшли вірного висновку і про те, що доводи відповідача про
завищення позивачем валових витрат при здійсненні розрахунку
матеріальних витрат у готовій продукції та незавершеному
виробництві в ІІІ кварталі 2001 року на 1947,6 тис. грн., ІV
кварталі 2001 року на 1 911, 4 тис. грн. є неправомірними.
Пунктом 5.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.1997 р.
встановлено, що платник податку веде облік приросту (убутку)
балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають
амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у
незавершеному виробництві та залишках готової продукції.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного
кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж
звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат
платника податку у такому звітному кварталі.
У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу
перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця
додається до складу валових витрат платника податку у такому
звітному періоді.
Згідно п. 2.3 Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової
вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають
амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини
(палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у
незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у тому
числі малоцінних предметів на складах) ( z0417-98 ) (z0417-98)
, затвердженого
наказом Міністерства фінансів № 124 від 11.06.1998р., при веденні
обліку приросту (убутку) вартості матеріальних ресурсів у
незавершеному виробництві і залишках готової продукції
визначається вартість не всього незавершеного виробництва або
залишків готової продукції, а лише вартість матеріальних ресурсів,
які використані у виробництві продукції (робіт, послуг).
Вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного
виробництва та готової продукції на кінець звітного кварталу
(року), які відображені в балансі за фактичними виробничими
затратами, визначається підприємством як добуток вартості
незавершеного виробництва і готової продукції на кінець звітного
кварталу (року) і частки матеріальних затрат у затратах на
виробництво продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік),
визначеної за даними бухгалтерської звітності.
Судами встановлено, відповідачем при здійсненні розрахунку
матеріальних витрат у готовій продукції та незавершеному
виробництві використані дані не звітного кварталу, а останнього
місяця.
За таких обставин, висновок відповідача щодо завищення позивачем
валових витрат при здійсненні розрахунку матеріальних витрат у
готовій продукції та незавершеному виробництві в ІІІ кварталі 2001
року на 1947,6 тис. грн. та ІV кварталі 2001 року на 1911,4 тис.
грн. є безпідставним.
Згідно п.п. 8.1.1. пункту 8.1. ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№283/97-ВР від
22.05.1997р. під терміном "амортизація" основних фондів і
нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат
на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення
скоригованого прибутку платника податку у межах норм
амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Підпунктом 8.1.2. пункту 8.1. ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№283/97-ВР від
22.05.1997р. визначено, що амортизації підлягають витрати на
проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та
інших видів поліпшення основних фондів.
Судами достовірно встановлено, що при проведенні перевірки
відповідачем не було враховано той факт, що згідно інвентарної
картки №83 обліку основних засобів ВАТ "ХХХ" під номером 1000083
обліковується корпус збагачення, секції 1-10. Технологічна секція
№7 РОФ-1, що перебувала у плановому капітальному ремонті окремого
інвентарного номеру не має. Під час проведення ремонту зазначеної
секції, весь корпус з експлуатації не виводився, а тому позивач
правомірно продовжував здійснювати амортизаційні нарахування на
основні засоби під інвентарним номером 1000083.
Податковим органом не в повному обсязі була перевірена
правомірність здійснення комбінатом амортизаційних нарахувань щодо
каскаду №3 галереї №5 ОПУ-2 ДФ-1. Відповідачем в якості доказу
знаходження в капітальному ремонті зазначеного каскаду був
врахований лише наказ генерального директора підприємства №673 від
30.05.2000р.
При цьому в службовій записці від 03.06.2001р. начальника ДФ-1 ВАТ
"ХХХ" вказано на недоцільність проведення капітального ремонту у
зазначений в наказі період. Позивачем надано копію книги табелю
нарядів за червень 2001 року, яка свідчить про вихід працівників
товариства на об'єкт.
Відповідачем не перевірені факти перебування об'єкту на ремонті та
здійснення фактичних витрат на проведення такого ремонту.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, дійшли вірного висновку,
що податковим органом необгрунтовано зменшені балансова вартість
об'єктів та амортизаційні нарахування (відповідно) в ІІ кварталі
2001 року на 27 260, 4 тис. грн. та 340, 7 тис. грн., в ІІІ
кварталі - на 270 058, 7 тис. грн. і 338, 2 тис. грн., в ІV
кварталі - на 26 720, 5 тис. грн. і 334 тис. грн.
Також суди дійшли вірного висновку щодо правомірності
задекларованої пільги по податку на прибуток в ІІ кварталі 2001
року в сумі 796 012,00 грн.
Згідно ч. 2 п. 22.3 ст. 22 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№283/97-ВР від 22.05.1997р.
кошти, спрямовані платником податку на будівництво та придбання
житла для військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право
на отримання житла відповідно до законодавства України, за
укладеними до 1 липня 1997 року угодами про інвестування
будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, по
яких на 1 липня 1997 року проведені фактичні витрати, враховуються
у зменшення податкового зобов'язання такого платника податку у
сумі, що не перевищує розмір податкового зобов'язання,
нарахованого протягом звітного (податкового) періоду, в якому
здійснювалося таке інвестування, протягом терміну завершення
будівництва об'єктів житла, розпочатих до 1 липня 1997 року, але
не пізніше терміну, встановленого абзацом першим цього пункту.
Кабінет Міністрів України встановлює порядок контролю за цільовим
використанням таких коштів.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між ВАТ "ХХХ" та
СБУ було укладено договір №5935/6 від 03.05.2001р. про
інвестування будівництва житла для військовослужбовців СБУ та
членів їх сімей. Даний договір був укладений на виконання
первинної угоди №39-85 від 30.05.1997р. № 39-85 між Міністерством
України з надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи та АТ "QQQ".
12.04.2001р. між позивачем та ВАТ "DDD" було укладено договір №
209 на участь у будівництві житлового будинку за адресою: м.
Я-ськ, вул. Ц-на, 88.
На виконання умов цього договору ВАТ "XXX" згідно акту прийому -
передачі від 20.06.2001р. № 63 передав ВАТ "DDD" два векселі на
загальну суму 796 012,00 грн.
Відповідно до актів прийому-передачі житла від 20.06.2001р. ВАТ
"DDD" передав, а позивач прийняв загальну площу будинку 568,58 кв.
м., у тому числі 8 квартир площею 481,1 кв. м., вартість вимірної
одиниці загальної площі будинку склала - 1 400,00 грн.
27.06.2001р. згідно актів прийому-передачі підприємством було
передано, а СБУ прийнято вищезазначені об'єкти.
Довідкою № 1, виданою позивачу, підтверджено отримання Службою
безпеки України інвестицій на суму 796 012,00 грн. у вигляді 8
квартир з вбудованими приміщеннями. загальною площею 481,10 кв.м.
Пунктом 9 Методології передбачено, що собівартість
будівельно-монтажних робіт визначається згідно із
нормативно-правовими актами. Вартість готової будівельної
продукції визначається через опосередковане значення вартості 1
кв. метра житла, яке не повинне перевищувати середньо регіональний
рівень, що встановлюється Держбудом щокварталу.
Пунктом 18 Методології визначено, що датою завершення будівництва
об'єктів вважається дата передачі житла замовнику.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком попередніх
інстанцій про неправомірним використання опосередкованої вартості
1 кв.м. станом на 01.10.2001р. - дату введення будинку в
експлуатацію, оскільки інвестиція фактично була проведена у червні
2001р., а чинне законодавство не ставить у залежність дату
внесення інвестицій від дати прийняття об'єкта в експлуатацію.
Механізм розрахунку податкового кредиту ВАТ "XXX" при здійсненні
ним товарообмінних (бартерних) операцій в сфері
зовнішньоекономічної діяльності, використаний відповідачем, не
обґрунтований нормами законодавства. Судова колегія погоджується з
висновком попередніх інстанцій, що податковий орган не довів
правомірність застосування іншої методики (відмінної від
використаної позивачем) розрахунку податкового кредиту.
Абзацом 4 п. 11.6. ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., дія якого
продовжена ст. 11 Закону "Про державний бюджет України на
2001 рік" ( 2120-14 ) (2120-14)
№2120-ІІІ від 07.12.2000р., встановлено, що
у період з 1 травня 2000 року до 1 січня 2001 року в разі
вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) за межі митної
території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій сума
податку на додану вартість, сплачена (нарахована) у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), не відноситься на збільшення
податкового кредиту, а включається до складу валових витрат
виробництва (обігу) платника податку.
Зазначена норма не містить роз'яснень щодо способу визначення та
розподілу суми податкового кредиту, а лише вказує на необхідність
віднесення відповідної суми до валових витрат.
Таким чином, доводи відповідача щодо завищення комбінатом суми
податкового кредиту в розмірі 262 156,84 грн. є необґрунтованими
та неправомірними.
Враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що судові рішення
попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального й
процесуального права та фактичним обставинам справи, а доводи
касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення..
Постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від 04.07.2003
року у справі № Х8 залишити без змін.