ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
 25.02.2004                                       Справа N 35/280
 
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
 
            Перепічая В.С.(головуючого),
            Вовка І.В.,
            Гончарука П.А.
 
розглянувши  у     відкритому
судовому засіданні
касаційну  скаргу   Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
 
на  постанову       Донецького  апеляційного  господарського  суду
                    від 07.05.2003 року
 
у справі
за позовом          Управління міського майна H-ської міської Ради
 
До                  Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
 
третя особа:        H-ське     Державне    комунальне    шляхово -
                    експлуатаційне управління
 
про                 витребування майна з незаконного володіння  та
                    визнання  договору  оренди  таким, що  втратив
                    чинність
 
                            УСТАНОВИВ:
 
У квітні  2002  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду
Донецької області з позовною заявою до  відповідача  про  визнання
втратившим  силу  договору  оренди  і витребування майна із чужого
незаконного володіння,  посилаючись на те,  що  власник  майна  не
надавав згоди на продовження дії спірного договору оренди,  і тому
зазначене  майно  знаходиться  у  користуванні   відповідача   без
підстав, передбачених договором або Законом ( 2269-12 ) (2269-12)
        .
 
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.03.2003 року
в частині вимог про  визнання  договору  таким,  що  втратив  силу
провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору,  а в
частині позову про витребування майна відмовлено.
 
Постановою Донецького   апеляційного   господарського   суду   від
07.05.2003  року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано
та позов щодо витребування майна задоволено, а в частині вимог про
визнання  договору  таким,  що  втратив  силу провадження у справі
припинено за непідвідомчістю спору суду.
 
У касаційній  скарзі  відповідач  вважає,  що  апеляційним   судом
порушено   і   неправильно   застосовано  норми  матеріального  та
процесуального  права,  і  тому  просить  прийняту  ним  постанову
скасувати  у  частині вимог про витребування майна,  та в позові у
зазначеній частині відмовити.
 
У  відзиві  на  касаційну  скаргу  позивач  вважає, що   постанова
апеляційного суду   відповідає   законодавству,   і  тому  просить
залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
 
Відзив на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надходив.
 
Заслухавши пояснення  представників  сторін,   дослідивши   доводи
касаційної скарги та відзиву на неї,  перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення,  суд вважає,  що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
 
Як вбачається  із  матеріалів  справи,  між відповідачем і третьою
особою було укладено договір від 19.02.1993 року, за умовами якого
третя особа зобов'язалася передати в оренду підземний перехід у м.
Н-ську строком на 5 років,  а відповідач зобов'язався прийняти  та
сплачувати за оренду майна. На укладення зазначеного договору була
надана згода виконкому H-ської міської ради згідно рішення  №  383
від  05.08.1992  року.  За  протоколом-угодою  від 27.01.1998 року
відповідач і третя особа продовжили строк дії спірного договору на
п'ять років
 
Предметом даного   судового   розгляду   є   вимоги  позивача  про
витребування із незаконного володіння частини підземного  переходу
та визнання договору оренди втратившим силу.
 
Відповідно до  вимог ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
         вказівки,  що  містяться  у  постанові
касаційної  інстанції,  є  обов'язковими для суду першої інстанції
під час нового розгляду справи.
 
Проте, суд на зазначені вимоги норми процесуального права уваги не
звернув,  та  не виконав належним чином вказівки,  які містяться в
постанові Вищого господарського суду України від  06.11.2002 року.
Зокрема,  судами  не  було  з'ясовано заявлені позовні вимоги,  їх
предмет і правові підстави,  а звідси, зроблені ними висновки щодо
позовних  вимог,  грунтуються  на  неповно  з'ясованих  обставинах
справи.
 
За вимогами ст.  26  Закону  України  "Про  оренду  державного  та
комунального  майна"  ( 2269-12  ) (2269-12)
          договір оренди припиняється в
разі:  закінчення строку, на який його було укладено, приватизації
об'єкта   оренди   орендарем  (за  участю  орендаря),  банкрутства
орендаря,  загибелі  об'єкта  оренди.  Договір  оренди  може  бути
розірвано  за  погодженням  сторін.  На  вимогу  однієї  із сторін
договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням  суду  у
разі  невиконання  сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав,
передбачених законодавчими актами України.
 
У той  же  час,   апеляційний   суд,   задовольнивши   позов   про
витребування  орендованого  майна,  не  врахував  зазначені вимоги
норми матеріального права,  та не з'ясував питання про те, чи було
припинено спірний договір оренди,  і з яких правових підстав.  При
цьому суд апеляційної інстанції у прийнятій постанові в  порушення
вимог  ст.84  ГПК  України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  не вказав,  яка ж частина
підземного переходу витребувана.
 
Разом з тим,  висновок суду першої інстанції про відмову в  позові
про  витребування  майна  також зроблений без з'ясування обставин,
пов'язаних з дією чи припиненням спірного договору оренди,  та без
належного з'ясування питання щодо належності орендованого майна до
комунальної власності.
 
До того ж, суду слід було ретельніше з'ясувати у позивача заявлені
вимоги   про   визнання   спірного  договору  втратившим  силу  та
перевірити  доводи  сторін  і  третьої  особи,  що  мають  правове
значення  для  вирішення  спору,  та  навести у прийнятих рішеннях
правове обгрунтування прийняття чи відхилення  зазначених  доводів
відповідно до вимог ст.  ст. 84, 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
За таких обставин, прийняті у даній справі судові рішення не можна
визнати   законними  й  обгрунтованими,  і  тому  вони  підлягають
скасуванню з передачею справи на  новий  розгляд  до  суду  першої
інстанції.
 
Під час  нового  розгляду  справи  суду  слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
 
З огляду  викладеного та керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9 -
111-12 Господарського  процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,
Вищий господарський суд України
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу Товариства  з  обмеженою  відповідальністю  "XXX"
задовольнити частково.
 
Постанову Донецького   апеляційного   господарського   суду    від
07.05.2003 року та рішення господарського суду  Донецької  області
від 03.03.2003 року скасувати, і справу № 35/280 передати на новий
розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
 
Головуючий В. Перепічай
С у д д і: І. Вовк
           П. Гончарук