ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 Справа N 24/246
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "БЕ" на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року
у справі № 24/246 за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю "БЕ" до спеціалізованої акціонерної страхової
компанії "СКІФ" про стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю "БЕ"
звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до
спеціалізованої акціонерної страхової компанії "С" про стягнення
37984,62 грн. та неустойки у розмірі 327,39 грн., посилаючись на
невиконання відповідачем умов договору страхування наземного
транспорту від 27 червня 2002 року щодо страхового відшкодування
збитків, заподіяних внаслідок дорожньотранспортної пригоди
пошкодженням автомобіля.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24 квітня 2003 року
позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь
позивача 37724,20 грн. збитків з урахуванням індексу інфляції,
186,62 грн. неустойки та 4332,32 грн. судових витрат. В решті в
позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9
жовтня 2003 року вказане рішення змінено та стягнуто з відповідача
на користь позивача заборгованість в сумі 20576,25 грн., пені -
181,07 грн., суму інфляції - 288,06 грн. та 2382,51 грн. судових
витрат, а в решті позовних вимог відмовлено.
Постановлено стягнути з позивача на користь відповідача 84,32 грн.
витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.
У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "БЕ"
просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського
суду та залишити рішення місцевого суду без змін, посилаючись на
те, що судом другої інстанції неправильно застосовані норми
матеріального і процесуального права, зокрема, ч. 17 ст. 9 Закону
України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, Положення про порядок
проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних
засобів та ст.ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не застосовані до спірних правовідносин ст.
62 Закону України "Про господарські товариства" і ст. 203
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити
оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу без
задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її
задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти
неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 27 червня 2002
року між сторонами укладено договір добровільного страхування
наземного транспорту № 2010, відповідно до якого страхуванню
підлягає транспортний засіб в кількості 1 шт. згідно страхового
полісу № 2010. Відповідно до п. 1.5 договору загальна страхова
сума складає 83600 грн. Термін дії договору визначено з 27 червня
2002 року по 26 червня 2003 року. Позивач платіжним дорученням
№ 101 від 26 червня 2002 року здійснив оплату страхової премії в
розмірі 3441 грн. 27 червня 2002 року позивачу було видано
страховий поліс № 2010 серії НТ зі строком страхування, що
збігається з умовами договору.
13 жовтня 2002 року, протягом дії договору страхування, в м. Києві
відбулась страхова подія, з настанням якої у відповідача виник
обов'язок здійснити виплату страхового відшкодування позивачу за
пошкоджений автомобіль.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що
вартість відновлювального ремонту автомобіля підтверджена
замовленням - нарядом, виданим товариством з обмеженою
відповідальністю "АА", складає 37579,14 грн., дані витрати
понесені позивачем, а тому в силу договору страхування вказані
витрати за винятком визначеної сторонами франшизи в розмірі 375,79
грн. підлягають відшкодуванню.
Визнаючи розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, та змінюючи
рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд
поклав в основу постанови акт № 783 автотоварознавчого
дослідження, складеного 17 жовтня 2002 року за заявою відповідача
товариством з обмеженою відповідальністю "УС", яким визначено
розмір матеріальних збитків внаслідок пошкодження при ДТП в сумі
20784,09 грн.
Проте, з висновками попередніх судових інстанцій щодо визначення
розміру страхового відшкодування погодитись не можна, оскільки
вони ґрунтуються без урахування вимог ст. 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
про належність і
допустимість доказів.
Зокрема, апеляційний господарський суд не звернув уваги на те, що
акт № 783 за своєю природою, в силу Положення про порядок
проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних
засобів, є лише висновком спеціаліста і при відсутності згоди
сторін щодо розміру збитків, визначених даним актом, не є доказом
в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не є належним доказом розміру страхової виплати покладений в
основу рішення місцевого суду і замовлення-наряд, - в якому
міститься перелік виконаних робіт по ремонту автомобіля та їх
вартість, оскільки з урахуванням вимог ч. 17 ст. 9 Закону України
"Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
про відшкодування лише прямих
збитків, яких зазнав страхувальник, визначення необхідного
переліку робіт, заміни певних запасних частин для відновлювального
ремонту застрахованого автомобіля, пошкодженого під час ДТП,
потребує спеціальних знань.
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні
спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає
судову експертизу.
Зазначені замовлення-наряд, як і рахунок-фактура, не можуть
замінити висновок судового експерта.
Відносини сторін засновані на договорі добровільного страхування
наземного транспорту.
За вимогами ст. 17 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
для кожного виду страхування окремо страховиком розробляються
правила страхування, які повинні містити умови, передбачені даною
нормою права.
В порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
попередніми судовими інстанціями у відповідача вказані
правила не витребувані та не досліджені.
З урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення не
можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід урахувати викладене, вжити
заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і в
залежності від встановленого та вимог закону вирішити спір. При
цьому слід більш ретельно дослідити питання про розподіл
господарських витрат та відповідно до вимог законодавства
визначити, чи відносяться витрати позивача по оплаті юридичних
послуг до інших судових витрат, які підлягають відшкодуванню за
рахунок другої сторони.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БЕ"
задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 24 квітня 2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня
2003 року у справі № 24/246 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.