Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі – ДПІ) справу за позовом Херсонського морського торговельного порту (далі – Порт) до ДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

У жовтні 2006 року Порт звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення: від 27 квітня 2006 року № 0003163500/0; від 22 травня 2006 року № 0003163501/1; від 30 червня 2006 року № 0003153500/1; від 2 серпня 2006 року № 0003163501/2, № 0003153500/2, № 0003172301/2; від 16 жовтня 2006 року № 0003163500/3, № 0003153500/3, № 0003172301/3. Після роз’єднання позовних вимог в окремі провадження розгляд здійснювався у частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: від 30 червня 2006 року № 0003153500/1 (та прийнятих у результаті оскарження – від 2 серпня 2006 року № 0003153500/2, від 16 жовтня 2006 року № 0003153500/3), яким позивачу визначено 249705 грн податкового зобов’язання з податку на прибуток та 244255 грн 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій; від 27 квітня 2006 року № 0003163500/0 (та прийнятих у результаті оскарження – від 22 травня 2006 року № 0003163500/1, від 2 серпня 2006 року № 0003163500/2, від 16 серпня 2006 року № 0003163500/3), якими йому було зменшено на 145477 грн бюджетне відшкодування з податку на додану вартість і нараховано 72738 грн 50 коп. штрафних санкцій.

Господарський суд Херсонської області постановою від 5 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року, позовні вимоги задовольнив частково та визнав нечинними податкові повідомлення-рішення: від 27 квітня 2006 року № 0003163500/0, від 22 травня 2006 року № 0003163500/1, від 2 серпня 2006 року № 0003163500/2, від 16 серпня 2006 року № 0003163500/3 – у повному обсязі; податкові повідомлення-рішення: від 30 червня 2006 року № 0003153500/1, від 2 серпня 2006 року № 0003153500/2, від 16 жовтня 2006 року № 0003153500/3 – у частині визначення 207785 грн 38 коп. податкового зобов’язання з податку на прибуток та 223295 грн 69 коп. штрафних санкцій; у решті позовних вимог – відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 лютого 2009 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить Верховний Суд України скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своїх вимог скаржник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2008 року, в якій, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що на підставі акта перевірки від 8 квітня 2006 року № 1343/23-6/01125695 відповідачем були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток, а саме: 181846 грн – у зв’язку з безпідставним віднесенням до валових витрат за IV квартал 2004 року 727383 грн 75 коп. винагороди, сплаченої Державному об’єднанню "Укрморпорт" як пов’язаній особі за комерційне посередництво у придбанні буксира "Бакай" (у зв’язку з чим також зменшено на 145477 грн суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2004 року); 25 938 грн 88 коп. – у зв’язку з завищенням валових витрат у IV кварталі 2005 року, внаслідок безпідставного списання запасів піску на суму 103755 грн 53 коп. Cудові рішення в частині відмови у позові про визнання нечинним нарахування податкового зобов’язання з прибутку на суму 41919 грн 62 коп. сторони не оспорюють.

За змістом частини 1 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі.

У порушення цієї норми Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення попередніх судів, взагалі не дав правової оцінки їх висновкам щодо безпідставності визначення ДПІ зобов’язання з податку на прибуток, нарахованого позивачу у зв’язку з завищення валових витрат внаслідок списання запасів піску.

Частиною 2 статті 231 КАС встановлено обов’язок касаційного суду при залишенні касаційної скарги без задоволення в ухвалі зазначати, якими нормами права спростовуються її доводи.

Водночас, розглядаючи доводи ДПІ щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про непов’язаність позивача та Державного об’єднання "Укрморпорт", Вищий адміністративний суд України їх належним чином не спростував, навівши лише визначення пов’язаних осіб, хоча висновок щодо цього питання має істотне значення для вирішення справи в зазначеній частині вимог. Також залишилися без уваги цього суду доводи скаржника про зміну умов договору, зокрема ціни після його виконання, що заборонено законом.

Згідно з частиною 2 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Ураховуючи наведене, рішення цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs3267216) від 17 лютого 2009 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.