ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 Cправа N 18/181
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандурін М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши Дніпропетровського обласного відділення
матеріали касаційної Фонду соціального захисту інвалідів
скарги
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.10.2003
у справі Дніпропетровської області
господарського суду
за позовом Дніпропетровського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
до ВАТ “Дніпрофарм”
про стягнення заборгованості 21 750,00 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Макаріхін Ю.П.
- відповідача: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
У червні 2003 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про
стягнення заборгованості у сумі 21750,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
18.07.2003 року позов задовольнили.
Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 28.10.2003
року рішення господарського суду скасовано та прийняте нове
рішення, яким в позові відмовлено.
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів у поданій касаційній скарзі просить скасувати
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 28.10.2003 та залишити рішення господарського суду від
18.07.2003 - без змін.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
апеляційної інстанції неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття
незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ст. 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції до
5.07.2001 року) місцеві Ради народних депутатів спільно з
підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями,
громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду
України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій
органів Міністерства соціального захисту населення України
щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, зазначений закон встановлював порядок визначення
нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості
обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути
встановлений спільно з підприємством.
Із матеріалів справи вбачається, що в порушення цієї вимоги
закону відповідач не одержував пропозиції і не залучався
місцевими органами до визначення нормативу робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 18 наведеного вище закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів.
Аналогічний обов’язок встановлений в п. 10 Положення “Про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 р. № 314. Так, працевлаштування інвалідів
здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими
органўзацўми інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що чинне
законодавство України покладає на вищезазначені органи обов’язок
по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про
вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.
Судами попередніх інстанцій не встановлено чи виконувався
вказаними вище органами обов’язок по працевлаштуванню інвалідів
чи ні, та чи направлялись на підприємство для працевлаштування
інваліди, або безпосередньо самі інваліди звертались по питанню
працевлаштування на це підприємство.
Крім того, судами попередніх інстанції не встановлено, чи за
результатами фінансово-господарської діяльності за 2001 рік
підприємство отримувало прибуток чи ні.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно витребувати докази у
відповідності з приписами ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повно,
всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, дати їм
належну юридичну оцінку та постановити законне рішення.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
18.07.2003 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.10.2003 року у справі № 18/181
скасувати
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.