ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 Справа N 13/260
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Обласного виробничого підприємства "XXX"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 04.11.2003 року
у справі № 13/260
за позовом Відкритого акціонерного товариства "YYY"
до Обласного виробничого підприємства "XXX"
про стягнення суми
УСТАНОВИВ :
У липні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Кіровоградської області з позовною заявою до відповідача про
стягнення з останнього заборгованості по оплаті за спожиту
електричну енергію у сумі 2 029 896,12 грн., з них 1 872 407,60
грн. - основного боргу, 90 025,23 грн. -пені, 47 991,35 грн. -
інфляційних сум, 19 471,94 грн. - 3% річних, посилаючись на те, що
відповідач не виконав належним зобов'язань за договором про
постачання електроенергії з оплати за поставлену електроенергію.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
27.08.2003 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача
на користь позивача 1 872 407,6 грн. - основного боргу, 47 991,35
грн. - інфляційних сум, 19 471,94 грн. - 3% річних з простроченої
суми, в решті вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції частково
скасовано, з відповідача стягнуто 10 000 грн. - пені, а в решті
судове рішення залишено без змін.
Доповідач-Вовк І.В.
У касаційній скарзі та змінах і доповненнях до неї відповідач
вважає, що апеляційний суд порушив норми матеріального та
процесуального права, і тому просить прийняту судом постанову
скасувати, а рішення суду першої інстанції скасувати частково.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову
апеляційного суду залишити без змін, як прийняту у відповідності
до чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2001 року між позивачем
та відповідачем укладено договір №1, відповідно до умов якого
позивач зобов'язався постачати електричну енергію, а відповідач
оплачувати вартість електричної енергії та здійснювати інші
платежі згідно умов цього договору.
29.12.2002 року сторонами підписано новий договір на користування
електричною енергією №1 з застереженням відповідача про протокол
розбіжностей.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача основного боргу, пені, інфляційних сум та 3% річних з
простроченої суми з підстав неналежного виконання зобов'язань за
договором поставки електроенергії.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за поставлену
електроенергію складає 1 872 407, 60 грн., на яку нараховані
інфляційні суми 47 991, 35 грн. та 3% річних у сумі 19 471,94
грн., і це підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, висновки суду першої та апеляційної інстанції про
задоволення вимог про стягнення заборгованості, інфляційних сум і
3% річних ґрунтуються на повно з'ясованих обставинах справи та
вимогах законодавства.
У той же час, суд першої інстанції, приймаючи рішення, яким
відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, виходив
з того, що договір № 1 від 29.12.2002 року є неукладеним через
недосягнення сторонами згоди по всім істотним умовам, про що
свідчить наявність протоколу розбіжностей. Відповідно, спірні
правовідносини, що виникли між сторонами є позадоговірними і
підстав для стягнення пені немає.
Суд апеляційної інстанції, частково задовольнивши позовні вимоги
щодо стягнення з відповідача пені, виходив з того, що договір № 1
від 29.12.2002 року є укладеним, а протокол розбіжностей є
пропозицією відповідача внести зміни до вже укладеного договору.
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій зробили зазначені
висновки на неповно з'ясованих обставинах, пов'язаних з укладанням
спірного договору. Зокрема, суди не перевірили належним чином
доводи сторін щодо обставин укладення цього договору та виникнення
до нього застереження про наявність протоколу розбіжностей.
Тому такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо
розгляду вимог про стягнення пені в порушення норм процесуального
права ст.ст. 32-34, 36, 38, 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ґрунтуються на неповно з'ясованих
обставинах справи, що мають суттєве значення для правильного
застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Отже, виходячи з вимог зазначеної норми матеріального права судам
слід було з'ясувати, щодо яких умов договору сторонами не було
досягнуто згоди та чи є вони істотними для даного виду договору.
При цьому суду при дослідженні вказаних обставин слід було
врахувати вимоги ст. 158 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
До того ж, суду слід було ретельніше з'ясувати питання про те, за
яким же договором заявлені позивачем вимоги про стягнення пені.
Відповідно до вимог п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів
не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші
санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових
зобов'язань.
У той же час, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та
обставина, що ухвалою господарського суду Кіровоградської області
від 17.12.2002 року за заявою позивача було порушено провадження у
справі про банкрутство відповідача і введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів.
За таких обставин, оскаржені судові рішення у частині розгляду
вимог про стягнення пені не можна визнати законними та
обґрунтованими, і тому вони у зазначеній частині підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Разом з тим, у решті судові рішення відповідають матеріалам справи
та вимогам закону, і тому їх у зазначеній частині слід залишити
без змін.
Доводи касаційної скарги про те, що інфляційні суми та 3% річних
за ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є штрафними санкціями безпідставні,
оскільки за своєю правовою природою стягнення, які передбачені ст.
214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є спеціальним видом відповідальності, яка
не ототожнюється з неустойкою і не відноситься до передбачених ст.
178 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
видів забезпечення виконання зобов'язань.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Обласного виробничого підприємства "XXX"
задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 року та рішення господарського суду Кіровоградської
області від 27.08.2003 року у частині вимог про стягнення пені
скасувати, і справу №13/260 в зазначеній частині передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
У решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 04.11.2003 року залишити без змін.
Доручити господарському суду Кіровоградської області видати наказ.
Головуючий В. Перепічай
Судді I. Вовк
П.Гончарук