ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2004 р. Справа N 5/219-6-10-8-К
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач
у справі),
Ткаченко Н.Г.
Яценко О.В.
розглянувши ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”,
матеріали касаційної м. Київ
скарги
на постанову від 25.06.2003р. Львівського апеляційного
господарського суду
та ухвалу від 04.04.2003р. господарського суду
Закарпатської області
у справі № 5/219-6-10-8-К господарського суду
Закарпатської області
за заявою Кооперативу “Ізоліровщик”, м. Ужгород
до Підприємства теплових мереж
“Ужгородтеплокомуненерго”, м. Ужгород
про банкрутство
за участю представника сторони:
від боржника – Гомза В.І., довір. від 20.02.2004 р. № 646
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 04.04.2003
р. у справі № 5/219-6-10-8-К (судді: Кадар Й.Й.— головуючий,
Івашкевич І.В., Русняк В.С.) визнано ДК “Газ України” НАК
“Нафтогаз України” кредитором боржника з грошовими вимогами на
суму 4 506 874,57 грн., в т. ч. 125,00 грн. судових витрат.
Вимоги на суму 5 377 953,19 грн. боргу за договором № У-42/К від
21.12.1998 р., а також вимоги в частині суми 415 502,14 грн.
пені за несвоєчасну оплату – відхилені.
Ухвала мотивована тим, що належно обґрунтовані обставини
виникнення заборгованості з посиланням на відповідні акти про
обсяги відпущеного газу лише вимоги, заявлені на підставі
договору № У-1/ТМ від 01.09.2000 р.
Вимоги в частині суми 415 502,14 грн. нарахованої пені відхилені
з огляду на встановлену ч. 4 ст. 12 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
заборону нарахування неустойки з моменту
введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
25.06.2003р. (судді: Михалюк О.В. - головуючий, Новосад Д.Ф.,
Мельник Г.І.) апеляційна скарга ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз
України” залишена без задоволення, а ухвала - без змін з тих же
підстав.
ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” з винесеними у справі
ухвалою та постановою в частині невизнаних судом вимог за
договором № У-42/К від 21.12.1998 р. в розмірі 5 377 953,19 грн.
не погодилась та звернулась з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить скасувати
оскаржувані судові акти з підстав порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відхиляючи грошові вимоги ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз
України” основані на договорі № У-42/К від 21.12.1998 р. у
розмірі 5 377 953,19 грн., суд першої інстанції виходив з того,
що кредитором належно не обґрунтовано та не підтверджено вимоги
до боржника в цій частині, а саме не подані відповідні первинні
документи – щомісячні акти про обсяги поставленого природного
газу, які згідно умов договору на постачання природного газу
(п. 3.3 договору № У-42/К від 21.12.1998 р.) є підставою для
проведення остаточних розрахунків. Вказані обставини також
підтверджуються судом апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДК “Газ
України” НАК “Нафтогаз України” вказує на порушення судами
першої та апеляційної інстанцій ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
а також недостатньо повне і всебічне проведення оцінки наданих
доказів.
При цьому кредитор посилається на акти звірки розрахунків,
надані в підтвердження своїх вимог до боржника, в яких вказано
періоди за які виникла заборгованість та акти
приймання-передачі, які, на його думку, є первинним документами
виникнення заборгованості. Крім того, кредитор зазначає, що
заборгованість боржника, яка виникла за договором № У-42/К від
21.12.1998 р., підтверджується аудиторським висновком.
Однак, колегією суддів не можуть бути прийняті доводи касаційної
скарги до уваги, оскільки відповідно до імперативних положень
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка встановлює межі перегляду справи в касаційній
інстанції, суд касаційної інстанції позбавлений права надавати
перевагу тому чи іншому доказу, додатково перевіряти докази.
Тому, згідно норм процесуального права, в даному випадку
висновок попередніх судових інстанцій про непідтвердження
заявлених до боржника на підставі договору вимог належними
доказами не може бути спростований судом касаційної інстанції.
Крім того, доводи скаржника про порушення судом абз. 2 ч. 4
ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
з огляду на
відсутність у суду підстав для перегляду розміру визнаної
боржником суми основного боргу, оскільки господарським судом
розглядаються лише заяви з вимогами конкурсних кредиторів щодо
яких є заперечення боржника, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 15 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
у попередньому засіданні господарський суд розглядає
реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були
заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна
до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду
господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір
визнаних судом вимог кредиторів.
У справі про банкрутство завдання господарського суду у
попередньому засіданні полягає в перевірці заявлених до боржника
грошових вимог конкурсних кредиторів на предмет їх відповідності
чинному законодавству.
Отже, господарський суд не зв’язаний висновками боржника і
розпорядника майна за результатами розгляду кредиторських вимог
та вправі перевіряти законність та обґрунтованість заявлених до
боржника вимоги в повному обсязі.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що в силу
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно
для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду, суд
касаційної інстанції дійшов висновку, що судами повно, всебічно
та об’єктивно досліджено всі обставини справи та їм надана
правильна юридична оцінка, тому висновок суду про часткове
визнання вимог конкурсного кредитора – ДК “Газ України” НАК
“Нафтогаз України” ґрунтується на вірному застосуванні норм
права.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія
суддів не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі
ухвали та постанови.
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 14, 15 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.06.2003р. та ухвалу господарського суду Закарпатської області
від 04.04.2003р. у справі № 5/219-6-10-8-К залишити без
задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.06.2003р. та ухвалу господарського суду Закарпатської області
від 04.04.2003р. у справі № 5/219-6-10-8-К залишити без змін.